Литвиненко, Сергій Григорович
Литвине́нко, Сергі́й Григо́рович (05.10.1899, м. Пирятин, тепер Лубенського району Полтавської області, Україна — 20.06.1964, м. Нью-Йорк, США; похований у м. Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США) — скульптор, живописець, майстер декоративного різьблення, керамік, педагог. Хорунжий армії Української Народної Республіки (УНР).
|
Литвиненко, Сергій Григорович | |
|---|---|
| Народження | 05.10.1899 |
| Місце народження | Пирятин |
| Смерть | 20.06.1964 |
| Місце смерті | Нью-Йорк |
| Місце поховання | Саут-Баунд-Брук |
| Alma mater | Краківська академія мистецтв |
| Напрями діяльності | скульптура, живопис, кераміка |
Зміст
Життєпис
Закінчив (1917) класичну гімназію у м. Лубнах. У січні 1919 добровольцем вступив до армії УНР. У Спільній юнацькій школі (м. Кам'янець-Подільський) отримав звання хорунжого (травень, 1920). Після поразки визвольних змагань перебував (1920–1922) у таборі інтернованих військових у містах Ланцут і Вадовиці (обидва — Польща). Навчався у Краківській академії мистецтв (1924–1929) у професорів К. Лящки (1865–1956; тепер Польща) і К. Дуніковського та у студії кераміки уродженця Полтавщини В. Требушного (дати народження й смерті невідомі). 1926–1929 очолював Спілку студентів-емігрантів (м. Краків). Закінчив академію з вісьмома відзнаками і за рекомендацією К. Лящки виїхав до м. Парижа (Франція). Захопився модерністською скульптурою, зокрема творчістю О. Родена та його учня Е. А. Бурделя. Багато часу проводив, споглядаючи паризькі пам’ятники О. де Бальзаку (О. Родена) й А. Міцкевичу (А. Бурделя).
У листопаді 1930 переїхав до м. Львова. Заснував й очолив Львівську керамічну фабрику «Око», що діяла 1933–1939 у комплексі споруд колишньої фабрики будівельних матеріалів І. Левинського. Член львівського відділення Спілки художників УРСР (1939).
За радянської та згодом німецької окупації м. Львова (1940–1944) був керівником Львівської скульптурно-керамічної фабрики (засн. 1939). Викладав у Львівській державній художньо-промисловій школі (1941–1943; тепер — Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша). Організатор і декан Вищої образотворчої студії (1943–1944). Член та учасник виставок Спілки праці українських образотворчих мистців (СПУОМ; 1941–1944).
Навесні 1944 разом із дружиною емігрував до Німеччини. 1945–1948 провадив Вищі образотворчі студії у Карлсфельді й Берхтесґадені (обидві громади — тепер Німеччина).
.JPG)
Від 1949 — проживав у м. Нью-Йорку (США). Учасник культурно-мистецького життя української діаспори. Співорганізатор Українського літературно-мистецького клубу в м. Нью-Йорку, з 1949 — його голова. У 1952–1957, 1963–1964 очолював Об’єднання митців-українців в Америці (ОМУА; засн. 1952). Від 1953 викладав в Українському інституті пластичного мистецтва.
Помер 20.06.1964. Похований на цвинтарі св. Андрія у м. Саут-Баунд-Брук, (штат Нью-Джерсі, США).
Творчість
Працював у станковій та монументальній пластиці. У роботах синтезував реалізм та новаторські концепції художньої форми. Твори інспіровані естетикою імпресіонізму (особливо в ранній період), натуралізму, неокласицизму. Ранній станковій скульптурі, позначеній імпресіоністичною стилістикою, притаманні динамічність розробки силуету, шорстке, рельєфне оформлення фактури, внутрішня напруга [композиції «Етюд», «Керманич», «Жах» (1932–1933)].
Створив образи діячів національної історії і культури. Вони стали виявом творчої й громадянської зрілості митця, а в мистецькому плані –– зацікавлення формалістичними пошуками в жанрі пластичного портрета. Основа художніх рішень –– глибоке занурення в образ, влучна психологічна характеристика (бюсти П. Холодного, М. Лисенка, В. Кричевського, О. Новаківського, М. Колесси та ін. (1930-ті). Монументальні скульптури поєднували риси імпресіонізму й академічну строгість форм, демонстрували чіткість ліній неокласицизму. Залишив важливий слід у меморіальній пластиці. Найвизначніший твір — надмогильний пам’ятник І. Франкові у Львові (1933). Автор другого прижиттєвого монумента А. Шептицькому (1935). Працював у галузі декоративної різьби (проєктував і різьбив іконостаси), кераміки, живопису.
У роботі використовував бронзу, гіпс, глину, мармур, штучний камінь, дерево, кераміку, олійний живопис.
Серед робіт — погруддя історичних постатей І. Мазепи, І. Франка, В. Барвінського (усі — 1933), виконані на замовлення товариства «Просвіта». Неодноразово повертався до образів А. Шептицького (1931, 1933, 1941), Т. Шевченка, І. Франка. У творчій спадщині залишив значну кількість пластичних та малярських портретів українських діячів науки й культури.
Учасник виставок в Україні (1931–1933, 1935, 1941, 1943–1944; усі — м. Львів) і за кордоном, зокрема у Франції (1930, 1950-ті), Росії (1940), США (1950-ті–1963).
Персональні виставки робіт відбулися у містах Парижі і Нью-Йорку (усі — 1950-ті). Ретроспективна виставка до 40-річчя творчої діяльності у м. Нью-Йорку (1963) стала останньою прижиттєвою.
Низка робіт зберігається в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (НМЛ) та Музеї м. Стемфорд (США).
Найвідоміші учні – Г. Крук, Я. Чайка.
Нагороди та визнання
1957 одержав Велику Американську нагороду за бронзове погруддя «Гетьманівна». 1962 нагороджений почесною відзнака конкурсу проєктів пам’ятника Т. Шевченку у м. Нью-Йорку.
Фонд пам’яті С. Литвиненка для допомоги українським митцям на схилі віку (заснований 1981 вдовою — Н. Литвиненко).
На честь скульптора названо вулицю у м. Львові (1993).
Мистецький доробок
Рисунки: акти роботи С. Литвиненка (1926–1927; архів Краківської академії мистецтв, Республіка Польща).
Скульптурні портрети: «Молодий Т. Шевченко» (1925; тон. гіпс; НМЛ), бронзовий бюст І. Франка — у Львівській національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника, Україна), З. Батицької (1933), Костянтина Великого (1935; не зберігся), С. Петлюри (1936; гіпс), Я. Савки (1938; гіпс; НМЛ), М. Колесси (1938; 2013 встановлене як надгробок на Личаківському цвинтарі, м. Львів), бюст А. Шептицького (1941; гіпс; НМЛ), моделі бюстів Т. Шевченка, І. Франка, М. Лисенка, М. Тарнавського, М. Міхновського (1941–1944; гіпс; кераміко-скульптурна фабрика, м. Львів), Е. Козака, К. Гриневичевої, М. Мороза (1930–1940-ві), Р. Купчинського (1952), Р. Прийми (1956) та ін.
Скульптура (фігури): статуетки св. Кирила і Мефодія, князів Володимира Великого і Данила Галицького (усі — 1932; бронза; тепер Український католицький університет, м. Львів), «Пробудження» (1932; мармур), Т. Шевченко (1940; гіпс), бюст і фігура І. Франка (1941; гіпс).
Композиції: «Брати» (1926–1927), «Зрив, або І. Мазепа, якого несе кнь») (1930), «Злет» (гіпс), «Ніл» (поч. 1930-х; теракота), «Княгиня» (1935; теракота), «Соборність», «Молитва» (1943), «Земля», «У бурю», «Мати» (усі — 1940-ві); «Гетьманівна», «Праця» (обидві — 1957).
Меморіальна скульптура. Надгробки: «Каменяр» на могилі І. Франка (відкритий 28.05.1933; Личаківський цвинтар, м. Львів); меморіал «Полеглим героям. 1914–1920» (1935; м. Рава-Руська, Львівської області), пам’ятник Українським січовим стрільцям (1938; цвинтар м. Яворів, Львівської області), пам’ятник на могилі М. Бенцаля (1939; м. Коломия, Івано-Франківської області), В. Пачовського й І. Кивелюка (1942) (обидва – Личаківський цвинтар, м. Львів), С. Шухевича (1949; м. Амберґ, Німеччина), А. Гарасевича (1949, м. Бертесґаден, Німеччина), В. Блавацького (1950-ті; м. Філадельфія, США), І. Раковського (1952; м. Ньюарк, штат Нью-Джерсі, США), А. Лівицького (1955; цвинтар Вальдфрідгоф, м. Мюнхен, Німеччина).
Монументальна скульптура. Пам’ятники: А. Шептицькому (1935; м. Львів, знищений 1947), Т. Шевченку (1936–1937; м. Косів, тепер Косівського району Івано-Франківської області), у співавторстві з М. Дмитренком створив проєкти пам’ятників Радянській конституції і Дружбі народів (обидва – 1939; м. Львів; виконали Є. Дзиндра, А. Коверко; зруйновані у червні 1941), Т. Шевченку (1940; с. Устя, Коломийського району Івано-Франківської області), «Полеглим за волю України» (1941; м. Ланцут, Республікак Польща), І. Франку (1956; м. Вінніпеґ, Канада), І. Мазепі (1990-ті; м. Кергонксон, штат Нью-Йорк, США). Оформив інтер’єр Літературно-мистецького клубу (1943; м. Львів).
Живопис: портрети Є. Маланюка, В. Кубійовича, Е. Андієвської, Н. Литвиненко (усі — 1950-ті).
Декоративна різьба іконостасів: для Кафедрального собору св. Миколая (м. Чикаґо, США), Собору святих Володимира і Ольги (м. Вінніпег, Канада), церкви св. Михайла (1954; м. Гезлтон, штат Пенсільванія, США).
Нереалізовані проєкти: Пам’ятник праці (1925–1927), воїнам Армії УНР (1929; м. Краків, Республіка Польща), меморіалу УСС (1935; с. Базар, тепер Чортківського району Тернопільської області), Костянтину Великому у Львові (1935), князю Володимиру Великому у Львові (1938), конкурсний проєкт пам’ятника Т. Шевченка в м. Вашингтоні, США (кінець 1950-х; гіпс), конкурсний проєкт «Шевченко — бард України. 1814–1861» у м. Нью-Йорку, США (1962; бронза, граніт).
Проєкт пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому. 1935. Фото до 1952. Архів НМЛ ім. Андрея Шептицького.
Пам’ятник митрополитові Андрею Шептицькому. 1935. Фото 1935. Архів НМЛ ім. Андрея Шептицького.
Урочисте відкриття монумента А. Шептицькому у сквері Національного музею у Львові. Голова Союзу прихильників Національного музею єпископ-помічник Іван Бучко (другий ліворуч) зачитує акт передавання пам’ятника Кураторії музею. Перший ліворуч – С. Литвиненко. 27 вересня 1935. Архів НМЛ ім. Андрея Шептицького
Додатково
Автор монумента А. Шептицькому (1935; штучний камінь) на території історичного комплексу Національного музея у Львові імені Андрея Шептицького. Монумент представляв маєстатичну постать А Шептицького в масивному кріслі з фігурним поруччям, що символізувала внутрішню силу й духовну снагу владики. Ця робота відзначалася виваженістю загальної побудови, збалансованістю пропорцій, поєднанням прямих ліній та стилізованих форм. Пам’ятник урочисто відкрили 27.09.1935 (до 30-ліття музею і 70-річчя його засновника). Зруйнований на виконання постанови міськради №687/1947 «Про негайне зняття пам’ятника А. Шептицькому», сфабрикованої на підставі «рішення зборів» представників інтелігенції й робітничого класу Червоноармійського району м. Львова. У ніч на 10.08.1947 робітники Дормостбуду знищили скульптуру. 2014 на її місці встановили бюст А. Шептицького за гіпсовою роботою (1941) С. Литвиненка (відлив у бронзі, архітектурно-просторове рішення — В. Ярич (1951, Україна).
1952 було знищено шість творів С. Литвиненка з фондів НМЛ: «Крик» (інша назва «Вперед») (1930–1931; бронза); «Довбуш кличе!» (1941; тон. гіпс); портрет Р.-Р. Єндика (1941; теракота); портрет митрополита А. Шептицького (1930-ті; гіпс); проєкти пам’ятників А. Шептицькому (1935; глина) і Т. Шевченку (1940; гіпс).
Література
- Каталог втрачених експонатів Національного музею у Львові / Авт.-упоряд. В. Арофікін, Д. Посацька. Київ ; Львів : [б. в.], 1996. 299 с.
- Кейван І. Українські мистці поза Батьківщиною. Едмонтон; Монреаль : Clio Editions, 1996. 227 с.
- Ідеї, смисли, інтерпретації образотворчого мистецтва: Українська теоретична думка ХХ століття : в 4 ч. / Упоряд. Р. М. Яців. Львів : Львівська національна академія мистецтв ; Інститут народознавства НАН України ; Простір-М, 2019. 957 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Забитівська А. А. Литвиненко, Сергій Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Литвиненко, Сергій Григорович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
