Кричевський, Василь Григорович
Криче́вський, Васи́ль Григо́рович (12.01.1873, с. Ворожба, тепер місто Сумського району Сумської області, Україна — 15.11.1952, м. Каракас, Венесуела) — архітектор, художник, мистецтвознавець, педагог, представник українського модерну, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1940), почесний дійсний член Української вільної академії наук у США (з 1945), автор низки споруд в Україні.
Старший брат Ф. Кричевського.
|
Кричевський, Василь Григорович | |
|---|---|
| Народження | 12.01.1873 |
| Місце народження | Ворожба |
| Смерть | 15.11.1952 |
| Місце смерті | Каракас |
| Напрями діяльності | архітектура |
| Традиція/школа | модерн |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї земського повітового фельдшера. 1889 закінчив Залізничне технічне училище у м. Харкові. Мистецтву та архітектурі навчався самостійно, працюючи у м. Харкові помічником архітекторів С. Загоскіна (1836; тепер Росія — 1904;тепер Україна) (1889–1891) і О. Бекетова (1898–1903). Історію мистецтва та матеріальної культури вивчав у Імператорському Харківському університеті (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) під керівництвом професорів Є. Рєдіна та Д. Багалія. 1891–1893 працював помічником харківського міського архітектора А. Шпігеля (1850 — після 1918; тепер Україна). 1893–1898 — у службі шляхів і споруд Курсько-Харківсько-Юзівської залізниці. 1898 їздив до м. Санкт-Петербурга з наміром навчатися в Імператорській академії мистецтв , проте був визнаний закінченим майстром, котрому навчання в академії зайве.
1903–1906 у м. Полтаві керував спорудженням будинку губернського земства за власним конкурсним проєктом. 1906–1916 мешкав і працював у м. Києві. 1911 їздив до Австрії та Італії, 1912 — до Німеччини для ознайомлення з досягненнями мистецтва та архітектури. 22.11.1917 став одним із засновників Української академії мистецтв, обраний її професором і першим ректором (від посади ректора відмовився на користь Ф. Кричевського). 1918–1919 — директор Миргородської керамічної школи ім. М. Гоголя. З 1922 — професор Київського архітектурного інституту, з 1924 — Київського художнього інституту (КХІ; тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). 1925–1928 був у творчому відрядженні до ВУФКУ (Всеукраїнське фото-кіно-управління) у м. Одесі, де заклав основи українського кінематографа й одночасно викладав в Одеському художньому політехнікумі (тепер Одеський художній коледж імені М. Грекова). З 1928 викладав у КХІ, 1930–1934 — на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури); 1934–1941 — завідувач кафедри в КХІ, 1940–1941 — декан архітектурного факультету (там само).
Під час Другої світової війни залишився в окупованому м. Києві, 1943–1944 перебував у м. Львові, на Галичині, з 1944 — на еміграції в Австрії, Франції, з 1948 — у Венесуелі.
Співпрацював і товаришував з М. С. Грушевським, О. Довженком, Ю. Яновським, братами В. Щербаківським і Д. Щербаківським. Сестра братів Щербаківських Є. Щербаківська (1882; тепер Україна — 1964; Венесуела) була дружиною Кричевського. Його діти М. Кричевський, В. Кричевський, Г. Кричевська-Лінде (1918; тепер Україна — 2006; Венесуела) та онуки К. Кричевська-Росандич, В. Лінде-Кричевський (1953 р. н.; Венесуела) — художники. Син Є. Кричевської від першого шлюбу В. Павловський (1907; тепер Україна – 1986; США) став біографом Кричевського. Його учнем, помічником і співавтором був П. Костирко. Кричевський відкрив і підтримав талант юного А. Петрицького.
Діяльність
Мистецька творчість Кричевського різноманітна й універсальна: архітектор, художник-графік, живописець, сценограф, художник кіно, майстер декоративно-ужиткового мистецтва, дослідник українського народного мистецтва, колекціонер, музеєзнавець, педагог. Найвизначнішим його досягненням вважають будинок губернського земства у Полтаві як шедевр українського модерну, що кардинально вплинув на розвиток цього стилю у підросійській Україні та Галичині. На відміну від зарубіжних колег, Кричевському не довелося штучно вигадувати «національний стиль» та його декоративні прийоми, оскільки він дослідив і творчо використав народну архітектуру та мистецтво України. Тому витвори автора відзначені органічністю і національним колоритом. Кричевський під гнітом Російської імперії не тільки відкрив новий творчий напрям, а й дав українцям на початку 20 ст. сучасний національний стиль в архітектурі, прислужившись національному відродженню.
Як художник-графік зробив внесок у створення державної символіки, геральдики й державних паперів Української Народної Республіки (УНР): він автор Великого і Малого державних гербів УНР, Великої і Малої печатки УНР, державного кредитового білета номіналом 2 гривні тощо (усі — 1918). Автор художньо-графічного оформлення багатьох видань, в яких поєднав знання національних мистецьких традицій з новаторством, зокрема книжок: «Малюнки художника П. Д. Мартиновича до “Енеїди” Котляревського» (Полтава, 1903), «Ілюстрована історія України» (1911) та «Культурно-національний рух на Україні в ХVI–XVII ст.» (1912) М. Грушевського, «Українське мистецтво» В. Щербаківського (Львів; Київ, 1913; Прага, 1926), «Контрасти: Лірика» Грицька Чупринки (Львів, 1913), «350 років українського друку», «Українська книга XVI–XVII–XVIII ст.», «Українські народні думи та пісні історичні» Д. Ревуцького (усі — 1926), «Майстер корабля» Ю. Яновського (1928), «Будівлі: Поезії» М. Бажана (1929; усі — Київ), «Намисто» В. Винниченка (Харків, 1929), понад 300 портретів українських письменників 19–20 ст. для антології «Українська поезія» (Київ, 1930, т. 1–4), «Твори» Б. Грінченка (Харків, 1931), збірник «Українська пісня» (Київ, 1935), «Кобзар» Т. Шевченка (Київ, 1939), «Український православний календар на 1952 рік» (Нью-Йорк, 1952). Автор численних екслібрисів, зокрема: С. Єфремова (1920), С. Маслова (1927), Я. Стешенка (1928), Д. Ревуцького (1929), М. Макаренка (1930), Ю. Яновського (1932).
Твори живопису свідчать як про вплив імпресіонізму, так і про самостійну мистецьку манеру: «Бабаївські липи» (1891), «Харків. Берег річки Лопань» (1892), «Харків. Осінь в університетському саду» (1894), «Харків. Куток Карпівського саду» (1895), «Алупка» (1897), «Ліс у Бабаях» (1898), «На Дніпрі» (1900), «Крим» (1901), «Успенськитй собор і будинок Котляревського. Полтава» (1907), «Гора Ай-Петрі» (1908), «Венеція. Острів Мурано» (1911), «Ярмарок» (1912), «Кирилівська церква у Києві» (1915), «Церква І. Мазепи» (1916), «Село Шпичинці», «Хата в Шишаках» (обидва — 1921), «Вулиця Прорізна в Києві» (1929), «Яри на Глибочиці під Києвом» (1931), «Київ. Старі вулиці на Подолі» (1932), «Інтер'єр майстерні» (1933), «Київ. Ірининська вулиця» (1934), «Сорочинський ярмарок» (1938), «Сільський пейзаж» (1943), «Сосни в Криму» (1948), «Церква над Дніпром» (1952). З 1897 — учасник мистецьких виставок у містах Харкові, Санкт-Петербурзі, Полтаві, Києві, Берліні, Парижі, Брюсселі, Празі, Тбілісі, Варшаві, Лондоні, Вашинґтоні, Торонто, Каракасі, Філадельфії, Нью-Йорку.
Персональні виставки — у містах Києві (1903, 1910, 1935, 1940–1941), Одесі (1940), посмертні — у Нью-Йорку (1953, 1962, 1972–73) та Філадельфії (1974). Більшість живописних творів Кричевського загинули під час пожежі в його помешканні 1918, спричиненої артилерійським обстрілом московського війська, та під час Другої світової війни. Окремі роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, музеях міст Полтави, Одеси, Сімферополя, Харкова, Лебедина, Шевченківському національному заповіднику в Каневі, Українському музеї у Нью-Йорку, музеях Канади.
Внесок Кричевського у розвиток української сценографії та формування мистецького образу українського кіно: автор декорацій до драми «Богдан Хмельницький» М. Старицького, опери «Сільська честь» П. Масканьї (обидві — 1907), історичних драм «Тарас Бульба» і «Маруся Богуславка» М. Старицького (1908), опери «Галька» С. Монюшка (1909; усі — у театрі М. Садовського); автор художнього оформлення кінофільмів: «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило» (обидва — 1926, Одеська кіностудія ВУФКУ), «Звенигора» (1928, режисер О. Довженко), «Назар Стодоля» (1937; обидва — на Одеській кіностудії художніх фільмів), «Сорочинський ярмарок» (1939, перший український кольоровий фільм; Київська кіностудія художніх фільмів).
Твори (архітектура)
- Будинок губернського земства в Полтаві 1903–1908.
- Будинок М. Грушевського на вулиці Паньківській у м. Києві 1908–1909 (не збережено).
- Школа імені М. Грушевського на Куренівці у м. Києві 1910.
- Реставрація та музеєфікація Меморіального будинку-музею Т. Шевченка у провулку Т. Шевченка у м. Києві 1923–1924.
- Перша теплоелектроцентраль (тепер ТЕЦ № 3) у м. Києві 1930–1936 (у співавторстві з П. Костирком).
- Житловий будинок письменників «Роліт» у м. Києві 1930–1933 (у співавторстві з П. Костирком).
- Будинок музею на могилі Т. Шевченка у м. Каневі 1933–1937 (у співавторстві з П. Костирком).
- Надгробок М. Грушевського на Байковому кладовищі у м. Києві 1936 (у співавторстві зі скульптором І. Макогоном).
|
Визнання
29.06.1939 рішенням Вищої атестаційної комісії СРСР Кричевському присвоєно науковий ступінь доктора мистецтвознавства без захисту дисертації.
Меморіальні дошки Кричевському встановлено на будинках, з якими пов’язано його життя і творчість, у містах Києві (на вулиці Стрілецькій), Харкові (на вулиці Сумській), Опішні. Його іменем названо Колегіум мистецтв в Опішні та Полтавський краєзнавчий музей.
Додатково
1898 Кричевський приїхав до м. Санкт-Петербурга на навчання до Імператорської академії мистецтв. Свої акварельні пейзажі й рисунки він показав авторитетному архітектору (майбутньому академіку) І. Жолтовському (1867; тепер Білорусь – 1959; тепер Росія), котрий визнав Кричевського «закінченим майстром» і переконав, що «Академія йому нічого вже не дасть»; тож замість марнування часу в ній варто малювати самостійно й регулярно брати участь у художніх виставках. Цією порадою Кричевський скористався. 1903 він переміг І. Жолтовського в конкурсі на кращий проєкт будинку губернського земства в Полтаві. У середині 1950-х учень Кричевського архітектор Г. Лебедєв (1913; тепер Росія — 2003; Україна) подав до захисту у м. Москві кандидатську дисертацію, в якій тенденційно осудив свого вчителя як емігранта й ворога. Обурений цим академік І. Жолтовський завадив захисту дисертації, написавши на її титульному аркуші: «лайно». Спокутуючи провину, Г. Лебедєв у 2000 опублікував панегіричну статтю про творчість Кричевського та його дітей.
Цитата
«Взагалі, як правило, універсалізм річ досить небезпечна. Під ним легко може заховатися легковажність, дилетантизм, поверховість. Проте такий виняток, як творчість Василя Кричевського — виняток, що й не часто трапляється й що блискуче підтверджує правило. Він доводить, що найрізноманітніша творча робота буде роботою глибокою, органічною та оригінальною лише тоді, коли в основі її лежить майже енциклопедична культура та знання, запліднені хистом, і то культура не замкнена в рямці якоїсь одної національности чи якоїсь одної доби, а культура вселюдська.»Цит. за: Бажан М. Творець у кіно // Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: в 2-х т. Т. 1. Харків : Савчук О. О., 2016. С. 111.
Праці
- Розуміння українського стилю // Сяйво. 1914. №3. С. 88-91.
- Будинок, де жив Т. Г. Шевченко у Київі (1925)
- Нарбут в Українській академії мистецтв (1928)
- Архітектура доби (1928)
- Заповідник Т. Г. Шевченка в Каневі (1938; у співавт.)
Джерело
- Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: в 2-х т. Т. 1. Харків : Савчук О. О., 2016. 532 с.
Література
- Таранушенко С. Василь Кричевський // Життя й революція. 1929. Кн. 1. С. 168–184.
- Яновський Ю. Василь Кричевський // Універсальний журнал. 1929. № 6. С. 72–73.
- Антонович К. Василь Григорович Кричевський // Нові дні. 1953. № 6. С. 26–28.
- Павловський В. Василь Григорович Кричевський: Життя і творчість. Нью-Йорк : Видавництво Укр. Вільної Акад. Наук у США, 1974. 224 с.
- Лебедєв Г. Повернення в Україну спадщини художників Кричевських // Київська старовина. 2000. № 6. С. 143–150.
- Кричевський Василь Григорович // Українська академія мистецтва. Спеціальний випуск. Професори НАОМА (1917–2007). Київ, 2008. С. 102–104.
- Ходак І. Передмова // Василь Григорович Кричевський: хрестоматія: в 2-х т. Т. 1. Харків : Видавенць Савчук О. О., 2016. С. 13–21.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Кричевський, Василь Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кричевський, Василь Григорович (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
