Багалій, Дмитро Іванович
Багалі́й, Дмитро́ Іва́нович (26.10(7.11).1857, м. Київ, тепер Україна – 09.02.1932, м. Харків, тепер Україна) — історик, громадський діяч, академік Української / Всеукраїнської академії наук (тепер Національна академія наук України) (1918), дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка (1923).
|
Багалій, Дмитро Іванович | |
|---|---|
| Народження | 26(07).10(11).1857 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 09.02.1932 |
| Місце смерті | Харків |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | історія |
Зміст
Життєпис
Народився в м. Києві. Родина Д. І. Багалія мешкала в м. Києві з середини 18 ст. Після закінчення прогімназії (1872) продовжив освіту у Другій Київській гімназії, більшість учнів якої складали діти дрібних чиновників, міщан і купців. Після випуску з неї (1876) вступив на історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка).
1880 одружився з М. В. Олександрович (представницею дворянського роду Олександровичів, відомого з поч. 18 ст.). Родина мала чотирьох дітей. У 1882–1883 — приват-доцент, 1883–1887 — штатний доцент, 1887–1889 — екстраординарний, 1889–1906 — ординарний професор Імператорського Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), у 1906–1911 — ректор Імператорського Харківського університету, міський голова м. Харкова (1914–1917). Після призначення штатним доцентом університету отримав особисте дворянство. 1902 Д. І. Багалію пожалуваний чин дійсного статського радника і спадкове дворянство.
1918 призначений академіком УАН (у складі перших 12 дійсних членів академії), упродовж 1918–1932 працював у різних установах у складі академії і наукових установах, які підпорядковувалися Народному комісаріату освіти. 1925–1932 — керівник Центрального бюро секції наукових працівників УСРР.
Помер від запалення легенів у м. Харкові 09.02.1932.
Діяльність
Наукова діяльність
Перша праця Д. І. Багалія «Історія Лева Диякона як джерело до російської історії» вийшла друком окремою відбиткою 1878. Після закінчення університету зі ступенем кандидата з присудженням золотої медалі (1880) переїхав до м. Харкова, де був залишений для підготовки до професорського звання. 1882 захистив магістерську дисертацію на тему «Історія Сіверської землі до половини XIV ст.». 1887 захистив докторську дисертацію «Нариси з історії колонізації і побуту степової околиці Московської держави» в Імператорському московському університеті (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова) і здобув ступінь доктора російської історії.
1902 очолював науковий комітет ХІІ Археологічного з’їзду в м. Харкові, узявши на себе основні організаційні зусилля з його проведення. 1906–1911 — ректор Імператорського Харківського університету.
1918 — член Комітету з організації Української академії наук. Один із 12 перших членів УАН, призначених П. Скоропадським 14.11.1918. Член Тимчасового комітету для заснування Національної бібліотеки України (тепер Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) (1918–1919).
1919–1920 — голова історико-філологічного відділу УАН (з 1921 — ВУАН), редактор «Записок історико-філологічного відділу УАН». У 08.–12.1919 очолював Комітет охорони пам’яток історії та мистецтва УАН (з дня створення до його ліквідації).
1921–1932 — керівник Науково-дослідної кафедри історії України (з 1926 — історії української культури) при Харківському інституті народної освіти (ХІНО; тепер — Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна).
1923 обраний дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. 1926–1932 — директор Інституту Тараса Шевченка в м. Харкові.
У 1917 повернувся до викладання в Харківському університеті (з 1920 — ХІНО), читаючи окремі курси з історії України й української культури. У 1918 також викладав на Полтавському історико-філологічному факультеті (з правами окремого закладу), у 1920-х читав окремі курси в Полтавському інституті народної освіти, створеному на базі цього факультету.
Член історично-філософічної секції і археографічної комісії НТШ, Харківського історико-філологічного товариства, Воронезького губернського й Кубанського обласного статистичних комітетів, Катеринославської, Таврійської, Чернігівської, Воронезької, Орловської, Рязанської й Тамбовської учених архівних комісій (див. Архівні губернські комісії), Московського археологічного товариства й Московського товариства любитолів природничих наук, археології й етнографії.
Громадсько-політична діяльність
1893–1906 — голова правління Харківської громадської бібліотеки (тепер Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка). Ініціював побудову її нового корпусу (завершено 1901, тепер головний корпус бібліотеки). Ініціатор створення музичного відділу, відділу рукописів і автографів, відділу юдаїки (усі — 1903) і українського відділу (1906) у складі бібліотеки.
З 1905 брав активну участь у діяльності Конституційно-демократичної партії. У 1906 і 1911–1914 — член Державної ради (як делегат від університетів і Імператорської академії наук). У 1914–1917 — міський голова і голова міської думи м. Харкова.
1917 добровільно склав із себе повноваження міського голови. Того ж року очолив товариство «Просвіта» в м. Харкові й відновив викладацьку діяльність.
1923–1924 — голова Центрального архівного управління УСРР. У 1925 році обраний до складу Президії IX Всеукраїнського з’їзду рад. 1925–1932 — голова Центрального бюро секції наукових працівників УСРР (профспілка працівників науки).
Наукові праці
Проблематика праць Д. І. Багалія стосувалася історії Слобожанщини й м. Харкова («Нариси з історії колонізації і побуту степової окраїни Московської держави» [«Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства»], 1887; «Нотатки й матеріали з історії Слобідської України» [«Заметки и материалы по истории Слободской Украины»], 1893; «Матеріали для історії м. Харкова» [«Материалы для истории г. Харькова»] , 1905; «Історія міста Харкова за 250 років його існування (з 1655 по 1905 рік)» [«История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655 по 1905 год)»], у співавторстві, 1912; «Історія Слобідської України», 1918 та ін.) та окремих питань історії інших регіонів України («Колонізація новоросійського краю» [«Колонизация новороссийского края»], 1889; «Магдебурзьке право в Лівобережній Малоросії» [«Магдебургское право в Левобережной Малороссии»], 1892 та ін.
Крім того, Д. І. Багалій підготував низку праць із історії Харківського університету (переважно у співавторстві) і біографічних нарисів про Г. С. Сковороду, В. Н. Каразіна, Т. Г. Шевченка та ін.
Відзнаки
Уваровська премія (1887), ордени Св. Станіслава ІІІ, ІІ і І ступенів (1888, 1896 і 1910 відповідно), Св. Анни ІІ і І ступенів (1898 і 1915 відповідно), Св. Володимира ІІІ ступеня (1905).
Пам’ять
Іменем Д. І. Багалія за життя історика (1929) названо Науково-дослідну кафедру історії української культури при ХІНО (з 1933 — Науково-дослідний інститут історії української культури імені акад. Д. І. Багалія, ліквідовано 1934).
2006 в ХНУ імені В. Н. Каразіна створено Центр українських студій імені Д. І. Багалія.
Ім’я Д. І. Багалія носить Білозерський музей імені Дмитра Багалія (смт Білозерка, Херсонський район Херсонської обл.). 1993 на будинку в м. Харкові, у якому мешкав Д. І. Багалій, встановлено меморіальну дошку.
Іменем Д. І. Багалія названо вулиці в містах Харкові, Дніпрі, Львові, Рівному, Стриї, Сумах і Хмельницькому.
Праці
- История Северской земли до половины XIV в. Киев : Университетская типография, 1882. 310 с.
- Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства. Москва : Императорское общество истории и древностей российских при Московском университете, 1887. 614 с.
- Історія Слободської України. Харків : Союз, 1918. 308 c.
- Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. Харків : Держвидав України, 1926. 398 с.
- Вибрані праці : у 6 т. Харків : Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 1999–2008. Т. 1–5.
Література
- Оглоблін О. Пам’яті академіка Д. І. Багалія (1857–1932) // Україна. 1932. № 1–2. С. 167–170.
- Кравченко В. Д. И. Багалей: Научная и общественно-политическая деятельность. Харьков : Основа, 1990. 176 с.
- Богдашина О. М. Слобідський літописець історії України Д. І. Багалій // Український історичний журнал. 2008. № 1. С. 88–112.
- Богдашина О. М. Д. І. Багалій у сучасній українській історіографії // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки. 2017. Вип. 25. С. 98–107.
Автор
Покликання на цю статтю: Багалій, Дмитро Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Багалій, Дмитро Іванович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
