Шевченківський національний заповідник

Могила Тараса Шевченка

Шевче́нківський націона́льний запові́дник — культурно-освітній та науково-дослідний заклад, створений на базі комплексу об’єктів культурної спадщини та пам’яток природи, пов’язаних із життям і вшануванням пам’яті Т. Шевченка. Розташований неподалік м. Канева Черкаської області (Україна). Створений за постановою РНК УСРР від 20.08.1925 як Канівський музей-заповідник Т. Шевченка.

Історична довідка

22.05.1861 на Чернечій горі поховано Т. Шевченка. Відтоді гору перейменовано на Тарасову. Територію навколо могили Т. Шевченка, що належала Канівській міській думі, 29.12.1869 надано в оренду родичу поета мемуаристу В. Шевченку (1821–1892), а ділянку площею півдесятини під могилою В. Шевченко придбав 17.11.1891 у Канівської міської думи.

Тривалий час могилою опікувалася організація київської інтелігенції Стара громада, яка 1884 ініціювала створення народного меморіалу поета: встановлено чавунний пам’ятник-хрест (архітектор В. Сичугов), збудовано хату-сторожку, де розмістився перший народний музей Кобзаря «Тарасова світлиця», упорядковано територію загальною площею 4 десятини.

Рішенням Ради Міністрів УНР від 10.06.1918 могилу Т. Шевченка визнано національною власністю. Комісаром Шевченкової могили Київське земство призначило В. Короліва-Старого. Територію навколо могили Т. Шевченка постановою Ради Народних Комісарів УСРР (20.08.1925) оголошено державним заповідником і передано у відання Народного комісаріату освіти. Розпочалися роботи з упорядкування могили та прилеглої території.

Постановою Ради Народних Комісарів УСРР від 10.03.1931 «Про відзначення 70-х роковин з дня смерті Т. Г. Шевченка» ухвалено перетворити територію Шевченкової могили біля Канева на культурно-освітній осередок, для здійснення чого передбачалося побудувати новий пам’ятник і музей.

Будівництво музею розпочато 1933–1934. Після низки конкурсів на найкращий проект пам’ятника на Шевченковій могилі Рада Народних Комісарів УРСР прийняла постанову (05.02.1939) про будівництво нового монумента. Пам’ятник Т. Шевченкові (скульптор М. Манізер, архітектор Є. Левінсон) і літературно-меморіальний музей (архітектори В. Кричевський, П. Костирко) урочисто відкрито 18.06.1939 з нагоди 125-річчя від дня народження поета.

Під час Другої світової війни музей діяв в умовах нацистської окупації (1941–1943). У вересні 1943 — січні 1944 гітлерівці влаштували в музеї трудовий табір, знищили музейну експозицію (Акт від 28.02.1944).

29.03.1944 постановою Ради Народних Комісарів УРСР діяльність Державного заповідника «Могила Т. Г. Шевченка» поновлено.

Ювілейні роки 1961–1964, відзначені на міжнародному рівні вшануванням пам’яті Кобзаря, дали новий поштовх діяльності заповідника.

21.11.1989 Рада Міністрів УРСР прийняла постанову «Про створення Шевченківського національного заповідника в м. Каневі». 11.10.1994 статус національного заповідника підтверджено Указом Президента України «Про національні заклади культури».

На виконання низки державних документів, зокрема, Постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.1998 «Про заходи з підготовки до відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка», розпоряджень Кабінету Міністрів України від 04.04.2001 «Про затвердження основних заходів щодо розвитку Шевченківського національного заповідника» та від 15.10.2004 «Про затвердження плану заходів щодо упорядження місць, пов’язаних з перебуванням Т. Г. Шевченка, а також об’єктів, вулиць і площ, яким присвоєно його ім’я» та ін. розпочато масштабні роботи з упорядкування Шевченківського меморіалу, пам’яток та об’єктів культурної спадщини, належного забезпечення інфраструктури з обслуговування відвідувачів.

2003–2010 проведено ремонтно-реставраційні роботи в будівлі музею Т. Шевченка та відкрито нову музейну експозицію. Корисна площа музею збільшилася майже вдвічі за рахунок побудованих мансардних та підземних споруд, де розміщено сучасні фондові та офісні приміщення, виставкові зали, ліфт, кав’ярня тощо.

2011 здійснено реставрацію могили Т. Шевченка, завершено реконструкцію павільйону приплаву «Тарасова гора», закінчено реконструкцію під’їзної автомобільної дороги до музею Т. Шевченка, побудовано допоміжні господарські будівлі, продовжено роботи з реконструкції нижнього парку.

2013 у нижньому парку побудовано козацьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці.

2015–2017 у вестибюлі музею відновлено орнаментальний поліхромний вітраж за ескізами В. Кричевського, відкрито розписи в кесонах на стелі, встановлено дерев’яний інкрустований бар’єр, відкрито нову експозицію.

Характеристика

Склад

Музей Тараса Шевченка

Тарасова Світлиця

Пам'ятник Іванові Підкові

Загальна площа заповідника — 38,1219 га. До складу заповідника входять:

• могила Т. Шевченка;
• будівля музею Т. Шевченка (1934–1937, 1939, архітектори В. Кричевський і П. Костирко);
• чавунний хрест біля входу в музей (встановлений на могилі 1884, архітектор В. Сичугов) та пам’ятник-погруддя (1923, скульптор К. Терещенко);
• стежка, якою в 19–20 ст. відвідувачі піднімалися до могили Т. Шевченка;
• могила І. Ядловського (1846–1933), доглядача Шевченківського меморіалу;
• сходи на Тарасову гору (1977, архітектори А. Мошенський, О. Добродієв);
• пам’ятний знак Герою України О. Гірнику (2009, скульптор А. Балога);
• перший народний музей Т. Шевченка — «Тарасова світлиця» (діяв 1884–1936, відтворений 1989–1991);
• городище Пилипенкова гора;
• території верхнього та нижнього парків заповідника;
• пам’ятний знак І. Підкові (2007, скульптор П. Кулик, архітектори В. Блисюк, К. Малярчук, І. Ренькас).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.02.2008 до складу заповідника передано цілісні майнові комплекси, розташовані в центрі Канева, Канівського історичного музею (будівля 19 ст. — крамниця єврейських торговельних рядів), Канівського музею народного декоративного мистецтва (колишній Будинок василіанського училища, 1784), Бібліотеки-музею А. Гайдара в м. Каневі. Ці заклади стали науково-дослідними відділами заповідника під назвами «Канів від давнини до сучасності», «Народне декоративне мистецтво Канівщини», «Літературна Канівщина».

На території заповідника є пам’ятки природи: парк, закладений поряд із могилою Кобзаря в 1960-х; дуби Т. Шевченка; верба, посаджена в 1970-х з гілки Шевченкової верби в м. Форт-Шевченко (тепер у Казахстані).

На території нижнього парку — павільйон приплаву «Тарасова гора» (1973, реконструйований 2010). Біля Успенського собору (1144) — могила А. Гайдара (1904–1941, перепоховано у Каневі 1947).

На обліку в заповіднику — понад 80 тис. музейних предметів, зокрема: оригінали офортів Т. Шевченка, його прижиттєвих фотографій і видань, меморіальних речей; оригінали мистецьких творів його сучасників (художників Л. Жемчужникова, А. Мещерського, В. Орловського, В. Тімма, Ф. Толстого, В. Штернберга та ін.); бандури кобзарів(Є. Адамцевича, О. Маркевича, Є. Мовчана, Н. Прудкого, О. Чуприни), які відвідували могилу; твори народного декоративного мистецтва, українських і закордонних митців; меморіальні речі А. Гайдара, його прижиттєві видання й видання різними мовами, дитячі роботи, що вшановують пам’ять письменника; пам’ятки матеріальної культури Канівщини різних епох. Заповідник має конференц-залу, три виставкові зали, дві бібліотеки (наукову та дитячу).

Підпорядкування

Заповідник був підпорядкований: 1925–1941 — Наркомосу УСРР і Комітету по справах культурно-освітніх закладів при Раді Міністрів, 1944–1951 — Народному Комісаріату освіти УРСР, 1951–1964 — Академії наук УРСР.

Від 1964 року — у системі Міністерства культури УРСР, Міністерства культури і мистецтв України, Міністерства культури і туризму України, Міністерства культури України.

Діяльність

Заповідник здійснює охорону Шевченківського меморіалу та навколишньої заповідної території, дослідження та популяризацію життя й творчості Т. Шевченка. Напрями діяльності:

• пам’яткоохоронна;
• природоохоронна;
• науково-дослідна;
• фондова;
• науково-експозиційна;
• культурно-освітня;
• науково-методична;
• видавнича;
• бібліотечна.

Нагороди та визнання

1975 музей-заповідник нагороджено орденом Дружби народів. У 2013 заповідник став переможцем (на регіональному та державному рівнях) 10-го ювілейного Всеукраїнського конкурсу якості продукції (товарів, робіт, послуг) — «100 кращих товарів України» під патронатом Президента України, керівництвом Уряду України та за організацією Міністерства економічного розвитку й торгівлі України, у номінації «Роботи та послуги», репрезентувавши послугу — екскурсію музеями й територією Тарасової гори.

Література

1. Шестопал П. Л. Могила Т. Г. Шевченка. Київ : Видавництво Академії наук УРСР, 1954. 98 с.
2. Нечуй-Левицький І. С. Шевченкова могила // Нечуй-Левицький І. С. Вибрані твори. Київ : Держлітвидав, 1960. 551 с.
3. Коцюбинський М. М. Шевченкова могила // Коцюбинський М. М. Твори : в 6 т. Київ : Видавництво Академії наук УРСР, 1961. Т. 4. 474 с.
4. Канівський державний музей–заповідник «Могила Т. Г. Шевченка». Київ : [б. в.], 1973. 23 с.
5. Шевченківський словник : у 2 т. Київ : Головна редакція УРЕ, 1976–1978. Т. 1. 461 с.; Т. 2. 412 с.
6. Каневский государственный музей-заповедник Т. Г. Шевченко. Днепропетровск : Рассвет, 1983. 118 с.
7. Тарахан-Береза З. П. Святиня: Науково-документальний літопис Тарасової гори. Київ : Родовід, 1998. 544 с.
8. Танана Р. В. Тарасова світлиця. Черкаси : Вертикаль, 2011. 160 с.
9. Брижицька С. А. Подія на Чернечій і долі людей: про заміну чавунного хреста на могилі Тараса Шевченка. Черкаси : Ольга Вовчок, 2013. 200 с.
10. Брижицька С. А. Шевченківський національний заповідник. Черкаси : Піксель, 2013. 23 с.
11. Дзима В. В., Солопченко О. О. Шевченківський національний заповідник // Шевченківська енциклопедія : в 6 т. Київ : [б. в.], 2015. Т. 6: Т — Я. С. 841–843.

Автор ВУЕ

С. А. Брижицька

Покликання на цю статтю: Брижицька С. А. Шевченківський національний заповідник // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Шевченківський національний заповідник (дата звернення: 28.04.2024).