Новаківський, Олекса Харлампійович
Новакі́вський, Оле́кса Харла́мпійович (14.03.1872, с. Слободо-Ободівка, тепер с. Нова Ободівка Гайсинського району Вінницької області, Україна — 29.08.1935, м. Львів, тепер Україна) — художник і педагог.
|
Новаківський, Олекса Харлампійович | |
|---|---|
| Народження | 14.03.1872 |
| Місце народження | Нова Ободівка |
| Смерть | 29.08.1935 |
| Місце смерті | Львів |
| Місце поховання | Личаківський цвинтар |
| Alma mater | Краківська академія мистецтв |
| Місце діяльності | Львівський таємний український університет |
| Напрями діяльності | образотворче мистецтво, педагогіка |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї лісничого. 1888–1892 навчався в майстерні П. Клименка (1862–1917; тепер Україна) в м. Одесі. Студіював у Школі образотворчих мистецтв у м. Кракові (1892–1893, 1995–1900; тепер Краківська академія мистецтв). До 1893 вчився під керівництвом Я. Матейка, від 1895 — Ю. Фалата. 1895–1898 здобував мистецьку освіту в класі Ю. Унєжиського (1863–1948; тепер Польща); 1898–1900 — Л. Вичулковського (1852–1936; тепер Польща), 1900–1904 стажувався в його майстерні.
Проживав 1904–1913 у с. Могилі біля м. Кракова (тепер район Нова Гута м. Кракова, Польща). Познайомився із майбутньою дружиною та улюбленою моделлю А.-М. Пальмовською (1889, тепер Польща — 1925; Україна), потоваришував із юристом І. Голубовським (1878; тепер Україна — 1957; Чехія).
1909 познайомився з митрополитом Андреєм Шептицьким. Владика став меценатом художника та його Мистецької школи, опікуном його сім’ї. 1913 на запрошення митрополита Новаківський переїхав до м. Львова. Оселився у віллі художника Я. Стики (1858; тепер Україна — 1925; Італія) і працював у його колишній майстерні (від 1908 власність Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького; тепер вулиця Листопадового чину, 11; Художньо-меморіальний музей О. Новаківського).
Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 59).
Творчість
Утрачені надії. Визволення, 1903–1908. Дошка, олія. (З приватної колекції)
«Пробудження на тлі розп’яття», 1914. Фанера, олія. (З приватної колекції)
«Князь церкви», 1919. Полотно, вугіль. (Зі збірки НМЛ ім. Андрея Шептицького)
Автопортрет із пензлем, 1911. Полотно, олія. (Зі збірки НМЛ імені Андрея Шептицького)
У малярській праці поєднав традиції української формотворчості та модерні здобутки західноєвропейського мистецтва. Пройшов шлях від імпресіонізму до символізму та експресіонізму, володів власним мистецьким стилем. У творчому доробку митця — портрети, пейзажі, натюрморти, жанрові й історичні полотна, алегоричні композиції, твори на сакральну (див. Сакральне) тематику.
Ранній період творчості окреслюється часом навчання у м. Кракові та проживання у с. Могилі (1892–1913). Творам перших років навчання притаманний монохромний колорит («Батько»; 1892) та нахил до ескізного письма («Пейзаж із човном. Соколівка»; 1897). Імпресіоністичні краєвиди («Весняні мряки. Осмолода»; 1909) позначені впливом уроків Л. Вичулковського та Я. Станіславського. Малював портрети («І. Голубовський», 1909; «Дружина. Засмучена», 1906) та жанрові композиції («Неспокій. У шпиталі святого Лазаря»; 1913).
Під впливом корифеїв польського символізму С. Виспянського, Я. Мальчевського (1854–1929, тепер Польща), Ю. Мегоффера (1869–1946; тепер Польща) митець створив символіко-алегоричні полотна («Втрачені надії. Визволення», 1903–1908; «Коляда», 1907–1910; серія «Пробудження», 1910–1920-ті). Переїхавши до м. Львова, малював алегоричні панно для концертної зали Музичного товариства імені М. Лисенка у м. Львові («Наука», «Мистецтво», «Виховання», «Музика», 1914–1921).
Львівський період творчості (1913–1935) характеризувався поступовими змінами: малярський почерк став експресивнішим, образно-семантичне наповнення творів розширилося. Митець звернувся до героїко-історичної тематики («Ярослав Осмомисл — воїн», 1919; «Ангел Смерті», 1923). Створив галерею портретів (митрополита Андрея Шептицького «Мойсей», «Князь церкви», 1915–1919; дружини — «У задумі», 1930; «Г. Голубовська. Весна», 1930; «О. Барвінський. Перед бурею», 1932; «Довбуш», 1930; «Дзвінка», 1931), у яких експресивний малярський почерк поєднав із символістичною поетикою. Малював олійні та графічні автопортрети («Автопортрет», 1898; «Автопортрет із пензлем», 1911; «Автопортрет із квіткою», 1934).
Писав експресивні краєвиди, зокрема карпатські мотиви («Над Прутом», 1920; «Гора Грегіт», 1931) і квіткові натюрморти («Музика квітів. Каштани і бузок», 1916; «Хризантеми», 1925).
Вагому частину творчого доробку становлять твори на релігійну тематику («Мадонна Червоної калини», 1916; «Серце Ісуса», 1929; «Благовіщення», 1931). Собор Святого Юра у Львові митець намалював на багатьох картинах, образ якого від перших студій 1910-х поступово змінюється до символічних краєвидів 1920–1930-х («Юр із городом», 1915; «Юр. Поема світової війни», 1919; «Юр при заході сонця», 1923; «Юр експресивний», 1931).
Останній і незавершений твір — монументальний графічний ескіз до ікони «Мати Милосердя» (1935) для центральної вівтарної стіни архікатедрального собору Святого Юра у Львові.
Педагогічна діяльність
1923–1935 у майстерні художника діяла приватна Мистецька школа, створена з ініціативи та за фінансової підтримки митрополита Андрея Шептицького. 1923–1925 школа функціонувала як мистецький факультет Львівського таємного українського університету. Деканом був Новаківський, заступником — О. Курилас (1870–1951; тепер Україна). У школі також викладали С. Балей, Є. Нагірний, І. Раковський, В. Залозецький-Сас, І. Свєнціцький, митрополит Андрей Шептицький.
Базовим методом навчання була індивідуальна робота професора з учнями. Тут здобували мистецький фах понад 90 художників. Серед них — С. Гординський, В. Дядинюк (1900; тепер Україна — 1944; Австрія), І. Кейван, А. Коверко (1893; тепер Україна — 1967; Молдова), Е. Козак, М. Кромпець-Морачевська (1897; тепер Україна — 1960; США), М. Левицький, Я. Лукавецький (1908–1993; тепер Україна), А. Малюца, М. Мороз, І. Нижник-Винників (1912; тепер Україна — 1993; Франція), О. Плешкан (1898–1985; тепер Україна), Р. Сельський, Г. Смольський (1894–1985; тепер Україна).
З 1926 виїжджали на пленери у с. Космач на Гуцульщині. 1926–1934 відбувалися виставки школи у м. Львові та інших містах Галичини. Її учні стали співорганізаторами та учасниками мистецьких організацій.
Виставкова діяльність
«Юр під захід сонця», 1923. Картон, олія. (Зі збірки НМЛ ім. Андрея Шептицького)
«Над Прутом», 1920. Картон, олія. (Зі збірки НМЛ ім. Андрея Шептицького)
«Хризантеми», 1924-1925. Полотно, олія. (З приватної колекції)
«Довбуш», 1931. Фанера, олія. ( Зі збірки НМЛ ім. Андрея Шептицького)
Мати Милосердя, 1935. Полотно, вугіль.(Зі збірки НМЛ ім. Андрея Шептицького)
Дебютував 1900 на виставці Товариства для розвою руської штуки у Народному домі (м. Львів). Експонував твори на виставках українських мистецьких угруповань м. Львова — Гуртка діячів українського мистецтва, Асоціації незалежних українських митців, Українського товариства прихильників мистецтва.
Експонент виставок краківського Товариства приятелів красних мистецтв (1905, 1907, 1909, 1911, 1912); виставок у Національному музеї у Львові (НМЛ; 1919, 1931, 1935), музеї Наукового товариства Шевченка (НТШ; 1922, 1933), Промислу музеї (1931). Презентував твори на виставці українського мистецтва зі збірки НМЛ у м. Варшаві (1934).
Перші персональні виставки відбулися у майстерні художника (1921, 1922, м. Львів), 1932 — у галереї «Zachęta» (м. Варшава).
Посмертна виставка — 1936 у музеї НТШ у м. Львові. Виставки в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (НМЛ; 1956, 1962, 1972, 1985; 1990, 1991,1992, 1994–1995, 1997, 2002, 2012, 2017, 2021). Персональні виставки в Україні: у містах Києві (1990–1991, 1997, 2012, 2015, 2018); Ужгороді (1991, 2013), Вінниці, Острозі, Хмельницькому, Самборі (усі — 2012–2013), а також за кордоном: у Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго (усі — 1992; США); Вінніпезі, Торонто (обидві — 1993, Канада); Свиднику (1994), Пряшеві, Меджилабірцях (обидві — 1996; Словаччина); Празі (2016).
Від 1913 твори представлено на постійній експозиції НМЛ; від 1972 — Художньо-меморіального музею.
Творча спадщина зберігається у збірці НМЛ та колекції родини художника. Окремі з них — у Національному художньому музеї України, Музеї митрополита Андрея Шептицького у м. Львові, інших музеях і приватних колекціях.
Визнання
На честь митця 1946 названо:
- Львівську дитячу художню школу;
- вулицю у м. Львові.
1972 відкрито Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського (відділ Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького).
2022 «Укрпошта» випустила поштовий конверт та марку з нагоди 150-річчя від дня народження художника та 50-річчя Художньо-меморіального музею.
Додатково
1914 Новаківського і А.-М. Пальмовську обвінчав митрополит Андрей у церкві святого Юра у м. Львові (тепер Собор Святого Юра у Львові).
Подружжя виховувало синів: Я. Новаківського (1920–1982; тепер Україна) та Ж.-О. Новаківського (1922–1993; тепер Україна).
Література
- Залозецький В. Олекса Новаківський. Львів : Українське товариство прихильників мистецтва ; Друкрня Наукового товариства ім. Шевченка, 1934. 108 с.
- Волошин Л. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові. Львів : [б. в.],1998. 64 с.
- Овсійчук В. Олекса Новаківський. Львів : Інститут народознавства НАН України, Фенікс, 1998. 332 с.
- Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената: Митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Олекси Новаківського. Львів : Свічадо, 2001. 200 с.
- Волошин Л. Автопортрети Олекси Новаківського. Львів : Свічадо, 2004. 156 с.
- Волошин Л. Образ жінки у творчості Олекси Новаківського. Харків; Львів : Видавець Олександр Савчук, 2018. 368 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Різун І. Б. Новаківський, Олекса Харлампійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Новаківський, Олекса Харлампійович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
