Бальзак, Оноре де

Бальза́к, Оноре́ де (Balzac, Honoré de; 20.05.1799, м. Тур, тепер регіон Центр — Долина Луари, Франція — 18.08.1850, м. Париж, Франція) — письменник, основоположник реалістичного роману. Писав французькою мовою.

Життєпис

Народився в сім’ї чиновника. Батько був начальником відділу продовольства військової частини, згодом — адміністратором богадільні у м. Турі, заступником мера м. Тура.

Від народження до 1804 виховувався у сім’ї няні-годувальниці.

Навчався у Вандомському колежі (1807–1813), згодом у колежі у м. Турі (1814). У листопаді 1814 разом із родиною переїхав до м. Парижа. Завершував середню освіту в приватних закладах Лепітра (1814–1815), абата Гансера (1815–1816), водночас відвідував ліцей Карла Великого, усі заклади — у м. Парижі. З листопада 1816 за наполяганням батька працював клерком у нотаріальній конторі та вивчав право. Закінчив Паризьку школу права (1819). Водночас слухав лекції з історії літератури в Паризькому університеті (1817–1819), відвідував бібліотеки, захоплювався театром. Оголосив родині намір стати письменником, а не юристом. Почав писати філософські праці «Промови про безсмертя душі» («Discours sur l’immortalité de l’âme»), «Нарис про поетичний геній» («Essai sur le génie poétique»), «Трактат про молитву» («Traité de la prière»), які залишилися незавершеними. З вересня 1819 працював над трагедією в 5 актах, написаною александрійським віршем, під назвою «Кромвель» («Cromwell»). У травні 1820 прочитав її у родинному колі. Після критичної оцінки академіка Ф. Андрійо, обрав інший жанр — роман.

З 1823 зайнявся журналістикою. Співпрацював з журналами: «Пілот» («Le Pilote»), «Корсер» («Le Corsaire»), «Фейлетон літірер» («Le Feuilleton littéraire») та ін. 1825 вирішив стати видавцем і друкарем і опублікувати однотомні ілюстровані зібрання творів класиків літератури. У березні 1826 придбав друкарню в м. Парижі. Видав зібрання творів Ж. де Лафонтена і Ж. Б. Мольєра. У його видавництві вийшли також романи «Сен-Мар» («Cinq-Mars») А. де Віньї, «Жакерія» («La Jacquerie») П. Меріме та інші. Однак книжки не купували, з’явилися борги, тому в квітні 1828 Бальзак передав свої права А. де Берні (1809–1881; Франція).

Після невдач у видавничій справі повернувся до літературної творчості. Перші твори, які мали успіх, — аналітичний етюд «Психологія одруження» («Physiologie du mariage») та роман «Шуани» («Les Chouans»), обидва — 1829. Співпрацював і публікувався у газетах «Мод» («La Mode»), «Волер» («Le Voleur»), «Карікатюр» («La Caricature»), журналі «Ревю де Парі» («Revue de Paris») та інших. Мандрував (Швейцарія, Австрія, Італія, Російська імперія, зокрема Україна). Багаторазово у період 1825–1848 відвідував замок Саше (тепер у регіоні Центр — Долина Луари), де працював над своїми творами.

Був головою Товариства літераторів (з 1839), почесним головою цього товариства (з 1841).

Творчість

Творча спадщина Бальзака різноманітна за жанрами: романи, повісті, драми, статті.

Перші юнацькі романи Бальзака не були опубліковані за життя автора або виходили під псевдонімами, деякі написані у співавторстві: «Стені, або Філософські помилки» («Sténie ou les erreurs philosophiques»; розпочав бл. 1820, опубл. 1868), «Фальтюрн» («Falthurne»; розпочав бл. 1822, опубл. 1951), «Спадкоємиця Бірага» («L’Héritière de Birague»; 1822), «Клотильда де Люзіньян» («Clotilde de Lusignan»; 1823), «Століття, або два Берінгельда» («Le Centenaire ou les Deux Beringheld»; 1824) тощо.

В історію світової художньої літератури увійшов як один із засновників критичного реалізму. Реалістичний період його творчості розпочався з історичного роману «Шуани» (1829). За період 1829–1841 опублікував понад 90 романів і новел, 30 казок, 5 п’єс для театру.

Більшість романів і повістей Бальзака об’єднані спільним задумом і становлять багатотомну епопею «Людська комедія» («La Comédie humaine»). В епопеї (написав 97 творів із 143 задуманих) відтворено широку реалістичну картину французького суспільства 1-ї пол. 19 ст. Виведено і з детальною точністю описано 2472 персонажі. Автор поділив епопею на 3 розділи: «Етюди про звичаї» («Études de mœurs»), «Філософські етюди» («Études philosophiques») та «Аналітичні етюди» («Études analytiques»). Найбільшим є розділ «Етюди про звичаї», в якому налічується 72 романи, серед них — «Гобсек» («Gobseck»; 1830), «Ежені Гранде» («Eugénie Grandet»; 1833), «Батько Горіо» («Le Père Goriot»; 1834), «Втрачені ілюзії» («Illusions perdues»; 1837–1843), «Кузина Бета» («La Cousine Bette»; 1847) та інші. У романі «Батько Горіо» вперше з’являються персонажі, вже відомі читачам. Повернення персонажів і перехід з одного роману до інших дозволяє створити циклічність усієї епопеї.

Перу Бальзака належать пройнята духом Відродження збірка «Сто пустотливих оповідань» («Les Cent Contes drolatiques»; 1832–1837), а також п’єси «Вотрен» («Vautrin»; 1840), «Надії Кіноли» («Les Ressources de Quinola»; 1842), «Мачуха» («La Marâtre»; 1848) та ін.

Бальзак відтворював дійсність з позицій історизму, в діалектичному взаємозв’язку, розкривав зумовленість життя і характеру людини суспільними відносинами. Центральна тема творчості Бальзака — згубна влада грошей, ненаситна гонитва за наживою, що спотворюють стосунки між людьми, роблять предметами торгу любов, дружбу, сім’ю, мистецтво, науку.

Україніка

Бальзак двічі приїздив в Україну. Ще 1838 під час перебування на о. Сардинії розробляв план морської подорожі з м. Марселя до м. Одеси. У листопаді 1847 і 1848, січні, лютому і березні 1850 побував у м. Києві. Узимку 1850 відвідав контрактовий ярмарок, тоді ж київський губернатор І. Фундуклей улаштував на його честь обід. З 13.09.1847 по 02.02.1848 і з кінця 1848 по 25.04.1850 майже весь час перебував у маєтку польської поміщиці Е. Ганської (1801, тепер Україна — 1882, Франція) у с. Верхівні (тепер Бердичівського району Житомирської області). Тут працював 1847 над драмою «Мачуха» і повістю «Утаємничений» («L’Initié»; залишилась у рукописі), написав подорожні нотатки «Лист про Київ» («Lettre sur Kiew»; вид. 1927). Цікавився життям селян, з захопленням писав рідним про кріпака-умільця з Верхівні, який із заліза створював гідні подиву портрети та картини. У березні 1850 у м. Бердичеві відбулося вінчання Бальзака з Е. Ганською. У с. Верхівні в будинку, де жив Бальзак, 1959 створено літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака. Цей період життя і творчості Бальзака відтворено Н. Рибаком у романі «Помилка Оноре де Бальзака» (1940).

Твори Бальзака відомі в Україні з 1830-х. Про них згадується в повісті Т. Шевченка «Музикант» («Музыкант»). І. Франко у статтях називав Бальзака одним з найвидатніших представників реалістичної традиції в світовій літературі. Леся Українка в листі до брата М. Косача наприкінці 1889 подала розгорнутий проспект творів визначних письменників, які бажано було б перекласти українською мовою. Зокрема, вона радила членам гуртка «Плеяда» перекласти й романи Бальзака «Тридцятирічна жінка», «Втрачені ілюзії», «Селяни».

Багато творів Бальзака перекладено українською мовою. 1885 у м. Львові вийшов роман Бальзака «Батько Горіо» в перекладі М. Подолинського. Твори Бальзака перекладали С. Родзевич, В. Вражливий, В. Підмогильний, Є. Дроб’язко, Є. Старинкевич, Т. Воронович, В. Шовкун, Г. Філіпчук, А. Перепадя та ін.

В Україні за творами Бальзака здійснено вистави: «Мачуха» [1940 — Одеський російський драматичний театр, режисер В. Вільнер; 1944 — Чернівецький український музично-драматичний театр, 1979 — Полтавський обласний український музично-драматичний театр, а також в Кіровоградському (1948), Ніжинському (1954), Запорізькому (1955), Тернопольському (1960), Кримському (1965) українських драматичних театрах]; «Євгенія Гранде» (за однойменним романом, інсценізація Ю. Смолича; 1940 — Харківський український драматичний театр, режисери М. Крушельницький і Р. Черкашин, в головних ролях — В. Чистякова, І. Мар’яненко, О. Сердюк); «Провінціальна історія» (за романом «Життя холостяка», 1939 — Харківський російський драматичний театр, режисер В. Арістов; 1960 — Криворізький російський музично-драматичний театр) та ін. У листопаді 2017 Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса у співпраці з Київським Молодіжним Інтерактивниим Сучасним Театром (МІСТ) представив виставу «Ігри вовків бальзаківського віку» за п’єсою О. Миколайчука та Н. Нежданої «Оноре, а де Бальзак?», присвячену українським сторінкам життя Бальзака.

За мотивами роману H. Рибака «Помилка Оноре де Бальзака» на Київській кіностудії ім. О. Довженка знято однойменний фільм (1968, режисер Т. Левчук). Бальзаку присвятили свої твори скульптор В. Бородай, живописець В. Одайник та інші українські митці. У м. Бердичеві відкрито пам’ятник Бальзаку (скульптор В. Фещенко, 2011).

Визнання

У Франції митці створили низку скульптур Бальзака. Зокрема, перший монумент Бальзаку було споруджено у м. Турі (1889, скульптор П. Фурньє, знищено під час Другої світової війни), пам’ятники Бальзаку в м. Парижі створили скульптори О. Роден (1897) та А. Фальг’єр (відкритий 1902).

До 100-річчя з дня народження Бальзака на його будинку в м. Турі було встановлено бронзовий горельєф (скульптор Ф. Сікар). Будинок постраждав від пожежі 1940 під час Другої світової війни. Горельєф тепер зберігається у замку Саше, який перетворено на музей Бальзака (1951).

До 220-річчя з дня народження письменника (2019) у саду перед префектурою м. Тура встановлено 5 статуй, що зображують персонажів його творів (скульптор Н. Міле).

У м. Парижі у будинку, де письменник жив 1840–1847, відкрито музей Бальзака (1908). Тут, зокрема, було організовано виставку «Бальзак у Російській імперії (1993).

Іменем Бальзака названо вулиці міст різних країн світу, зокрема кількох міст України.

На честь Бальзака випущено марки багатьох країн світу.

За творами Бальзака створено низку кінофільмів і телефільмів, написано кілька опер.

Бальзак зображений на монеті 10 євро, випущеній 2012, де репрезентує свій регіон.

Іменем Бальзака названо астероїд (18430) Бальзак, відкритий 1994, і кратер на планеті Меркурій (1976).

Додатково

Справжнє прізвище батька письменника — Бальсса (Balssa), він був селянського походження. Прізвище змінив 1776 на Бальзак, а вже син 1831 додав частку де.

Ф. Енгельс писав, що з «Людської комедії» він щодо економічних деталей дізнався більше, ніж з книг усіх фахівців — істориків, економістів, статистиків цього періоду, разом узятих.

Цитата

«Випадок — найбільший романіст світу; щоб бути плодючим, треба тільки його вивчати. Самим істориком мало бути французьке Суспільство, мені залишалося лише бути його секретарем. Складаючи опис пороків і чеснот, збираючи найяскравіші випадки прояву пристрастей, зображуючи характери, добираючи найголовніші події з життя Суспільства, створюючи типи поєднанням окремих рис численних однорідних характерів, можливо, мені вдалося б написати історію, забуту стількома істориками, — історію нравів»

 (О. де Бальзак. З «Передмови до “Людської комедії”». Цит. за кн.: Бальзак О. Думки про мистецтво / Пер. з фр. І. М. Овруцької. Київ : Мистецтво, 1981. С. 37–38).

Твори

• Œuvres completes : in 28 vol. Paris : Club de l'Honnête Homme, 1956–1963.
• Lettres à madame Hanska : en 4 t. Paris : Bibliophiles de l'Originale, 1967–1971.
• Укр. перекл. — Бідні родичі. Кузина Бета. Харків; Київ : Державне видавництво України, 1929. 244 с.
• Вибрані твори. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1953. 274 с.
• Спадкоємець диявола. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1958. 50 с.
• Твори. Київ : Молодь, 1971. 500 с.
• Думки про мистецтво. Київ : Мистецтво, 1981. 256 с.
• Шуани, або Бретань 1799. Батько Горіо. Київ : Вища школа, 1983. 536 с.
• Втрачені ілюзії. Київ : Дніпро, 1986. 632 с.
• Серафіта // Всесвіт. 1990. № 9. С. 2–69.
• Шагренева шкіра. Батько Горіо. Гобсек. Київ : Веселка, 1998. 527 с.
• Етюди про звичаї: сцени приватного життя. Харків : Фоліо, 2013. 427 с.
• Ежені Ґранде. Львів : Редакційні системи, 2015. 192 с.
• Філософські етюди. Харків : Фоліо, 2017. 473 с.
• Розкоші і злидні куртизанок. Київ : Знання, 2019. 511 с.

Література

1. Вядро Ш. Бальзак на Україні // Дніпро. 1970. № 12. С. 122–124.
2. Marceau F. Balzac et son monde. Paris : Gallimard, 1971. 803 p.
3. Якимович Т. Бальзак і естетичний прогрес // Всесвіт. 1974. № 5. С. 153–160.
4. Моруа А. Прометей, або Життя Бальзака / Пер. з фр. Київ : Дніпро, 1977. 500 с.
5. Rey P.-L. La comédie humaine de Balzac: analyse critique. Paris : Hatier, 1979. 80 p.
6. Наливайко Д. С. Оноре Бальзак. Життя і творчість. Київ : Дніпро, 1985. 198 c.
7. Козельський Я. Бальзак у Верхівні. Стара Синява : Житомир, 1992. 80 с.
8. Gengembre G. Balzac. Le Napoléon des lettres. Paris : Gallimard, 1992. 208 p.
9. Pierrot R. Honoré de Balzac. Paris : Fayard, 1994. 582 p.
10. Berthier Ph. La vie quotidienne dans «La Comédie humaine» de Balzac. Paris : Hachette, 1998. 350 p.
11. Herschberg-Pierrot A. Balzac et le style. Paris : Sedes, 1998. 192 p.
12. Satiat N. Balzac ou La fureur d’écrire. Paris : Hachette, 1999. 630 p.
13. Sipriot P. Honoré de Balzac: 1799–1850. Paris : L’Archipel, 1999. 460 p.
14. Храповицька Г. Бальзак Оноре де // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. Т. 1. С. 87–94.
15. Іваненко О. А. Бальзак Оноре де // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник : в 5 вип. Київ : Інститут історії #України НАН України, 2014. Вип. 5. С. 23–24.
16. Ступак Ф. Я. Бальзак і Україна // Грані. 2014. № 6. С. 145–149.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Бальзак, Оноре де // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бальзак, Оноре де (дата звернення: 9.05.2024).