Антимінс
Антимі́нс [ грец. ἀντιμήνσιον (ἀντιμήνσσιον) — те, що замість престолу; від грец. ἀντί — замість і лат. mensa— стіл, трапеза] — у православ’ї частина престолу; освячений архієреєм чотирикутний плат зі вшитими мощами святих і символічними зображеннями, обов’язковий для здійснення літургії.
Зміст
Історична довідка
Початкове значення терміна — переносний столик (дошка, престол) для здійснення Євхаристії поза храмом. Появу пов’язують із практикою здійснювати літургію на гробницях мучеників, що поширилася у добу раннього християнства. Згадки про перші антимінси датують 7 ст., але вірогідно їх застосовували й раніше. Подібного тимчасового престолу потребували богослужіння під час місіонерської діяльності, військових походів, далеких подорожей, ритуалу коронації тощо; його використовували й у випадках, якщо храмовий престол був осквернений, розташований чи освячений неправильно. Про застосування кількох переносних антимінсів всередині храму для здійснення таїнства Євхаристії — окремо для імператора та решти пастви — свідчать описи літургії в соборі Св. Софії у м. Константинополі. Очевидно, така практика була повторена і в Софії Київській.
Характеристика
Спершу антимінси виготовляли з лляної тканини; у 18 ст. з’явилися шовкові аналоги, які сприймалися священнослужителями як святкові. Колір антимінсів символічного навантаження не має, а зображення на них з часом зазнавали змін. Спочатку центральним зображенням був голгофський хрест (досі зберіглося у старообрядців); від 17 ст. почали домінувати сцени Страстей Христових. Київська митрополія найраніше (1620-ті) серед усіх Православних церков повністю відмовилася від зображення самого лише хреста. Найпоширеніші центральні зображення (поряд із традиційним хрестом та знаряддями мук Христових) — композиції «Христос у гробі» та «Покладання до гробу»; окрім того, по кутах зображуються євангелісти; інколи (на давніх антимінсах) можна зустріти зображення родових гербів тощо. Зі зворотного боку пришивається кишенька з мощами. Зрідка зазначаються імена святих, мощі яких вкладено до антимінсу. Також вказується хто, коли, де і для якого храму його освячував.
Застосування
Антимінс розгортається в певний момент богослужіння (після закінчення літургії оглашенних) і залишається розгорнутим до завершення літургії вірних, після чого згортається певним чином і зберігається в ілітоні (спеціальний лляний або шовковий плат на престолі, що використовують для загортання антимінсу й здійснення Євхаристії; символізує плащаницю, якою було оповите тіло Ісуса Христа у гробі). На одному антимінсі може бути здійснена лише одна літургія на день. Окрім богослужіння, антимінси розгортаються тоді, коли храм відвідує архієрей. Антимінс оберігається від забруднень, оскільки його не можна прати, а також від дій, що спричинюють його зношування. Розрізняють антимінси «нерухомі» та «рухомі». Перші — призначені для постійного перебування у певному храмі; другі — видаються у храм, який існуватиме тимчасово, або ж для здійснення служби «на будь-якому місці».
Значення
Антимінс вважається великою християнською святинею, символізуючи у духовному вимірі Гроб Господній. Є також знаком духовної та юридичної влади архієрея. Одна з найбільших колекцій антимінсів в Україні (50 одиниць) зберігається у фондах Львівського музею історії релігії.
Література
- Yurchyshyn-Smith O. Development of Byzantine Iconographic Tradition in Ukrainian Аntimensia of the XVIIth Сentury // Byzantinoslavica. 1998. № 59 (2). P. 320–324.
- Адамович О. Антимінси Київських митрополитів XIX – початку XX століття з колекції національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника // Лаврський альманах. 2009. № 24. С. 59–73.
- Скочиляс І. Від давньоруських десятин до намісництв-протопопій: особливості «впорядкування» сакрального простору Галичини в княжий період (до кінця XIV століття) // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2010. Вип. 45. С. 55–91.
- Ткачук В. Формування колекцій давніх українських антимінсів в кінці XIX – на початку XX ст. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. 2016. Вип. 28. С. 41–60.
- Ткачук В. А. Чин освячення антимінсів у Київській митрополії другої половини XVII — початку XVIII ст. // Сторінки історії. 2016. Вип. 41. С. 11–19.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Антимінс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антимінс (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.03.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
