Густинський Свято-Троїцький монастир
Густи́нський Свя́то-Тро́їцький монасти́р — православна обитель, ансамбль пам’яток архітектури національного значення, с. Густиня Прилуцького району Чернігівської області України.
Зміст
Історична довідка
Чоловічий православний монастир на землях князя М. Вишневецького (1575–1616; тепер Україна) заснував 1600 ієромонах Йоасаф із Києво-Печерської лаври. Розбудовано за підтримки дружини князя Раїни Могилянки (Вишневецької; 1589; тепер Румунія — 1619; тепер Україна). Споруджено дерев'яні церкви: 1614 Пресвятої Трійці, 1624 Успіння Богородиці. Створено скити, які згодом стали самостійними монастирями: 1616 Ладинський, 1619 Мгарський. 1625 і 1636 монастир потерпів від пожеж. 1639 Київський митрополит Петро Могила призначив сюди нового ігумена і освятив початок будівництва нової дерев'яної церкви Пресвятої Трійці (завершено 1644). Після нищівної пожежі 1671 всі споруди збудовано мурованими. 1672–1676 коштом гетьмана І. Самойловича споруджено Троїцький собор, 1695 коштом гетьмана І. Мазепи— церкву Успіння Богородиці. У монастирі вели літописання, зокрема тут у першій половині 17 ст. створено Густинський літопис.
Після секуляризації (одержавлення) монастирських маєтностей монастир закрито 1793. Відновлено 1844. Тут поховано князя М. Рєпніна-Волконського (1778–1845; тепер Україна). 28.06.1845 монастир відвідав Т. Шевченко, намалювавши тут три акварелі з зображенням храмів.
1924 монастир закрито і в ньому влаштовано дитячу комуну, а з початку 1940-х до 1991 — психоневрологічний диспансер. 1943–1959 на частині монастирської території був жіночий монастир. Його діяльність відновлено 1993. 1994 реставровано церкву Успіння Богородиці, 1995–1997 — Троїцький собор, 1998 — Петропавлівську надбрамну церкву, дзвіницю, 1999 — Миколаївську церкву, 2002 — Варваринську.
Характеристика
Монастир міститься на о. Густиня поряд із однойменним селом у порослій деревами й чагарниками заплаві р. Удай за 10 км на північ від м. Прилук. Монастирські споруди є архітектурними домінантами ландшафту. Ансамбль охоплює муровані споруди 17–18 ст. у стилі українського бароко: Троїцький собор, дві надбрамні церкви (одна з них є також і дзвіницею), надбрамний корпус настоятеля з Варваринською церквою, трапезну з Воскресенською церквою. Чотирикутна в плані монастирська територія оточена оборонним валом, муром і ровом.
Центральною спорудою ансамблю та його архітектурною домінантою є Троїцький собор 1672–1676. Він хрещатий, дев’ятидільний, п’ятибанний. Центральна і чотири гранчасті бічні вежі увінчані двоярусними грушоподібними банями на гранчастих світлових підбанниках. Двоповерхові приміщення в міжраменнях прямокутні в плані, але їхні горішні поверхи п’ятигранні. Фасади мають характерне вирішення: вікна й ніші, розташовані в кілька ярусів, облямовані наличниками. Яруси підкреслені профільованими гуртами, розкріпованими (див. Розкріповка) на колонках зі своєрідними бутоноподібними капітелями. Найпишніше декоровано головний, західний фасад з порталом. Для інтер'єру характерні центричність, висотне розкриття простору п’яти верхів та ефектні двоярусні хори в бабинці, що розкриваються в центральний простір великими арками, огородженими балюстрадами, створюючи своєрідний театралізований ефект. Інтер’єр прикрашав монументальний живопис кінця 17 ст. (не збережено), складником якого був прижиттєвий портрет на повен зріст фундатора — гетьмана І. Самойловича.
Надбрамна Петропавлівська церква 1693–1708 зазнала перебудови 1845. Вона стоїть у монастирському мурі, хрещата, п’ятидільна, п’ятибанна. Бічні рамена гранчасті, обабіч західного рамена (бабинця) — дві циліндричні понижені камери. Восьмерик центрального світлового підбанника перекритий зімкненим склепінням, інші чотири бані мають циліндричні підбанники зі сферичними склепіннями. Бані двоярусні, з ліхтарями й маківками. Їхні форми, як і фасадний декор, характерні для українського бароко.
Воскресенська церква 1695 видовжена, однобанна, триапсидна, Т-подібна у плані, на підвалах. Споруда містись церкву, трапезний зал, пекарню, поварню та інші приміщення, функціонально необхідні для монастирської трапезної. Приміщення перекрито склепіннями. 1845 зазнала реконструкції під усипальницю. Тепер — монастирська трапезна.
Надбрамна Миколаївська церква-дзвіниця 1693–1708 стоїть у монастирському мурі. Первісно була в архітектурних формах українського бароко як двоярусна однобанна надбрамна церква з банею грушоподібної форми. Внаслідок численних перебудов споруду перетворено на церкву-дзвіницю: над первісним об’ємом надбудовано четверик, над яким — восьмерик дзвіниці, увінчаний шатром 1853. Надбудову виконано у формах провінційної архітектури часів історизму. Споруда чотиригранна, триярусна на підвалах, типу «восьмерик на четверику» (четверик триярусний). Фасади двох нижніх ярусів зберегли архітектурне вирішення й декор у стилі українського бароко.
Огорожа і брами 17–19 ст. збережені по всьому периметру монастирської території. Наприкінці 17 ст. зведено цегляні мури з черепичними дахами, двома надбрамними церквами зі східного й західного боків — Петропавлівською і Миколаївською відповідно. 1754 під час ремонту огорожі споруджено новий мур з бійницями, завдовжки 558 м. У середині 19 ст. зведено нові стіни з арками з боку двору. Протягом 20 ст. розібрано частину огорожі, вежі в північній і східній частинах, замуровано брами. Тепер монастирська огорожа охоплює земляний вал і рів по периметру території. На валу стоять цегляні потиньковані мури, розчленовані пілястрами й увінчані карнизом. В окремих місцях залишилися бійниці. У західній частині мурів збережено рідкісні на Лівобережній Україні фрагменти старого оборонного муру 17 ст. із двоярусними аркадами, внутрішніми оборонними галереями і вузькими бійницями.
Корпус настоятеля 17 ст. від 1719 стоїть у монастирському мурі. У 17 ст. в центрі нижнього поверху споруди була Варваринська брама з келіями; на другому поверсі — братські келії; на третьому — п’ять літніх келій настоятеля та Варваринська церква. Внаслідок перебудов і реконструкцій 1844, 1845, 1890 споруда набула теперішнього вигляду — з ризалітами й дерев’яною заскленою верандою горішнього поверху. Напільний фасад частково зберіг первісний вигляд з аркою Варваринської брами та прямокутними нішами-бійницями над нею. Декор невибагливий і значно спотворений перебудовами, проте зберіг стильові риси українського бароко.
Готель 1843 прямокутний у плані, двоповерховий, зберігся в первісному вигляді, у стилістиці пізнього класицизму. До причілків прибудовано дерев’яні тамбури. У центрі північного фасаду на рівні другого поверху влаштовано чотирипілонний (див. Пілон) портик, увінчаний трикутним фронтоном. До портика ведуть широкі дерев'яні сходи.
Галерея
|
Значення
Густинський Свято-Троїцький монастир є унікальним за ступенем збереженості архітектурним ансамблем українського бароко, що не має аналогів. Троїцький собор належить до найкращих пам’яток цього стилю. Корпус настоятеля репрезентує неповторне поєднання рис оборонної, сакральної та житлової архітектури 17–18 ст. Як функціонально самодостатній і мистецьки довершений ансамбль вплинув на розбудову інших українських монастирів кінця 17 — 18 ст.
Додатково
У Густинському монастирі 23.05.1675 архієпископ Чернігівський Лазар Баранович висвятив Димитрія (Туптала) в ієромонахи; після чого він деякий час жив тут, згодом переїхав до м. Чернігова. У той час монастир відбудовували після пожежі 1671 й завершували спорудження мурованого Троїцького собору.
Цитата
Т. Шевченко, повість «Музыкант», оригінал:
«Посетите полуразрушенный монастырь Густыню, по ту сторону реки Удая, верстах в трех от г. Прилуки. Могу вас уверить, что раскаиваться не будете. Это настоящее Сен-Клерское аббатство. Тут все есть. И канал, глубокий и широкий, когда-то наполнявшийся водою из тихого Удая. И вал, и на валу высокая каменная зубчатая стена со внутренними ходами и бойницами. И бесконечные склепы, или подземелья, и надгробные плиты, вросшие в землю, между огромными суховерхими дубами, быть может, самим ктитором насажденными. Словом, все есть, что нужно для самой полной романтической картины, разумеется, под пером какого-нибудь Скотта Вальтера или ему подобного списателя природы (…)
Я, изволите видеть, по поручению Киевской археографической комиссии, посетил эти полуразвалины и (…) узнал, что монастырь воздвигнут к о ш т о м и п р а ц е ю несчастного гетмана Самойловича в 1674 году, о чем свидетельствует портрет его яко ктитора, написанный на стене внутри главной церкви.
Узнавши все это и нарисовавши, как умел, главные, или святые, ворота, да церковь о пяти главах Петра и Павла, да еще трапезу и церковь, где погребен вечныя памяти достойный князь Николай Григорьевич Репнин, да еще уцелевший циклопический братский очаг, — сделавши, говорю, все это, как умел, я на другой день хотел было оставить Прилуки и отправиться в Лубны...»
Переклад:
«Відвідайте напівзруйнований Густинський манастир, що по тім боці річки Удая верстви зо три від м. Прилуки. Можу вас запевнити, що не пожалуєте. Це справжнє Сенклєрське абатство. Тут усе є: і канал глибокий та широкий, що його колись наповнював водою тихий Удай, і вал, і на валі високий зубчастий мур із внутрішніми проходами та стрільницями, і безконечні льохи, чи підземелля, і в землю врослі надгробки серед величезних суховерхих дубів, що їх, може, ще сам ктитор понасажував. Одне слово, усе є, чого треба для якнайповнішого романтичного образу, звичайно під пером якогонебудь Вальтера Скотта або такого, як він, списувача природи (…)
Я, бачте, з доручення Київської Археоґрафічної Комісії відвідав ці півруїни і (…) дізнався, що манастир цей збудований «коштом і працею» нещасного гетьмана Самойловича в 1674 році, про що свідчить портрет його, яко ктитора, намальований на стіні всередині головної церкви.
Довідавшися про це все і зрисувавши, як умів, головну, чи пак святу, браму та пятибаньову церкву Петра й Павла та ще трапезу й церкву, де похований вічної памяті достойний князь Микола Григорович Репнін, а також і вцілілу циклопічну братську піч, зробивши, кажу, все це, як умів, я другого дня хотів був покинути Прилуку та поїхати до Лубень…»Цит. за: Шевченко Т. Твори в 5 томах. Т. 3. Київ : Дніпро, 1978. С. 197-198. Переклад Б. Якубовського за виданням: Повне видання творів Тараса Шевченка. Том сьомий. Повісті. Chicago : Видавництво Миколи Денисюка, 1960. С. 45.)
Література
- Логвин Г. По Україні: Стародавні мистецькі пам’ятки. Київ : Мистецтво, 1968. С. 135–138.
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР : в 4 т. Київ : Будівельник, 1986. Т. 4. С. 322–326.
- Хведченя С. Б. Густинський Свято-Троїцький монастир // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Гол. ред. В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2004. Т. 2. С. 260.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Густинський Свято-Троїцький монастир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Густинський Свято-Троїцький монастир (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
