Юрченко, Петро Григорович
|
Юрченко, Петро Григорович | |
|---|---|
| Народження | 22.08.1900 |
| Місце народження | Медвин |
| Смерть | 23.06.1972 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура, мистецтвознавство |
Ю́рченко, Петро́ Григо́рович (22.08.1900, с. Медвин, тепер Вишгородського району Київської області — 23.06.1972, м. Київ, тепер Україна) — архітектор і мистецтвознавець, історик української архітектури, Україна.
Зміст
Життєпис
Народився в селянській сім’ї. Навчався 1918–1922 у Будівельно-технічному училищі у м. Києві, 1922–1928 — на архітектурному факультеті Київського художнього інституту (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Учень П. Альошина. Залишився в інституті на викладацькій роботі: з 1938 доцент, з 1941 кандидат архітектури. 1932–1941 був деканом архітектурного факультету та завідував кафедрою у Київському інженерно-будівельному інституті (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури). Одночасно працював у київському проектному інституті Діпромісто (1929–1932), був головним архітектором: Архітектурно-планувального управління м. Києва (1933–1934); проектної майстерні (1934–1936); архітектурної майстерні Київського інженерно-будівельного інституту (1938–1941). 1944–1952 очолював кабінет, згодом сектор історії архітектури Академії архітектури УРСР, з 1955 працював там старшим науковим співробітником, а з 1964 — в Науково-дослідному інституті теорії та історії архітектури.
Діяльність
Як архітектор-проектувальник співпрацював з Й. Каракісом, В. Заболотним і М. В. Холостенком (1902–1978; тепер Україна). Працював у стилістиці конструктивізму та радянського ретроспективізму. Брав активну участь в архітектурних конкурсах на кращі проекти: будинку уряду УСРР (1927) і державного театру масових музичних дійств у м. Харкові (1931); забудови вулиці Хрещатик у м. Києві (1944) та інших.
1934 під час першого етапу архітектурного конкурсу на кращий проект будівництва урядового центру у м. Києві разом із Й. Каракiсом запропонував створити центральну площу з головними урядовими будiвлями Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України та Всеукраїнського центрального виконавчого комітету рад на мiсцi Михайлiвського Золотоверхого монастиря i Василiвської (Трьохсвятительської) церкви, які запропоновано знести. Цей варіант обрано для реалізації, внаслідок чого зазначені пам’ятки архітектури знищено.
Автор численних журнальних статей про архітектуру. З 1930-х досліджував українську народну архітектуру й видав найперші в УРСР і СРСР наукові праці з цієї тематики. У повоєнну добу досліджував історію архітектури України та архітектурні пам’ятки від доби середньовіччя до кінця 18 ст. Автор фундаментальних праць з історії архітектури України, серед яких книжки про дерев’яну архітектуру України (1970).
Проекти П. Юрченка (у співавторстві): житловий масив «Промінь» та будинок кооперації у м. Харкові (1929, 1940 відповідно); Курський вокзал у м. Москві (1932).
За проектом архітектора 1936 було проведено реконструкцію Миколаївської церкви на Аскольдовій могилі у м. Києві з перетворенням її на паркову альтанку.
Визнання
Формального визнання і нагород не отримав, але мав великий авторитет у фаховому середовищі як непересічний дослідник і глибокий знавець української архітектури.
Додатково
На початку 1950-х до Центрального комітету Комуністичної партії України (ЦК КПУ) було надано фото, на якому П. Юрченка зафіксовано під час німецької окупації м. Києва поруч із райхскомісаром України Е. Кохом. Це потягло за собою безпідставні звинувачення його у зраді й колаборації (див. Колабораціонізм) з нацистами. П. Юрченка врятував від репресій його однокурсник і приятель зі студентських років — президент Академії архітектури УРСР В. Заболотний.
Цитати
М. Цапенко про П. Юрченка в характеристиці, надісланій до ЦК КПУ 1952:
«Роботи Юрченка з історії української архітектури вирізняються аполітичністю і дилетантизмом, відсутністю марксистського аналізу; у цих роботах не міститься викриття буржуазно-націоналістичної фальсифікації історії українського мистецтва архітектури. Відомо також, що гр. Юрченко в роки Вітчизняної війни залишався в окупованому німцями Києві і співробітничав з фашистами. В силу цього гр. Юрченко не вселяє політичної довіри і не може бути залишений на роботі в інституті, який відає галуззю ідеології в архітектурі.»Цит. за: Дахно В. До 50-ліття Державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування // Теорія та історія архітектури. Київ, 1995. С. 9.
М. Цапенко у 1960-х:
«Петро Григорович Юрченко — людина складної долі, талановита, нещасна. Його трагедія почалася в 1930-х роках, коли він (…) у своєму амбітному конкурсному проекті нового Урядового центру столиці України запропонував знести Михайлівський Золотоверхий собор. Щоправда, від посади й реалізації проекту його відсунули інші кар’єристи. Собор висаджено в повітря. Юрченка, природно, мучило сумління. Хоч собор був приречений на знищення і без нього. Від проектної роботи він відійшов, переключився на історію архітектури.»Цит. за: Ленченко В. Михайло Цапенко // Пам’ятки України: історія та культура. 2002. № 2. С. 151.
Галерея
|
Праці
- Народное жилище Украины. Москва, 1941. 86 с.
- Дерев’яне зодчество України: (XVІІІ–ХІХ ст.). Київ, 1949. 133 с.
- Канівський собор (у співавторстві з Ю. Асєєвим) // Архітектурні пам’ятники. Збірник наукових праць. Київ : Видавництво Академії архітектури УРСР, 1950. С. 86–89.
- Кам’янець-Подільський замок // Архітектурні пам’ятники. Збірник наукових праць. Київ : Видавництво Академії архітектури УРСР, 1950. С. 105–120.
- Архітектура України після возз’єднання з Росією // Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). Київ : Держбудвидав УРСР, 1957. С. 104–149.
- Дерев’яна архітектура // Історія українського мистецтва: В 6-ти томах. Т. 3. Київ : Головна редакція УРЕ, 1968. С. 21–69.
- Архитектура 20–80-х гг. XVІІІ в. // Всеобщая история архитектуры. В 12 т. Т. 6: Архитектура России, Украины и Белоруссии XІV — первой половины XIХ вв. Москва : Стройиздат, 1968. С. 403–422.
- Народна архітектура (у співавторстві з Ю. Хохолом) // Історія українського мистецтва: В 6-ти томах. Т. 4. Кн. 2. Київ : Головна редакція УРЕ, 1970. С. 46–62.
- Дерев’яна архітектура України. Київ : Будівельник, 1970. 192 с.
- Майстер Лука Снігур з Погара. Нарис // Пам’ятки України: історія та культура. 2007. № 3. С. 66–94.
Література
- Лебедєв Г. Архітектор, педагог, дослідник народної творчості (До 100-річчя від дня народження П. Г. Юрченка) // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 7. Київ, 2000. С. 285–291.
- Перевальський В. Петро Юрченко і його остання праця // Пам’ятки України: історія та культура. 2007. № 3. С. 61–65.
- Юрченко Петро Григорович // Українська академія мистецтва. Спеціальний випуск. Професори НАОМА (1917–2007). Київ, 2008. С. 210.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Юрченко, Петро Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Юрченко, Петро Григорович (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
