Архітектури історія
Архітекту́ри істо́рія — галузь архітектурної науки, яка досліджує процес розвитку архітектури. Охоплює всі види архітектурної діяльності в розвитку, а також її результати — духовні і матеріальні (архітектурну спадщину). Архітектури історія є науковою і світоглядною основою професійної культури архітектора і важливою складовою архітектурної освіти. В архітектурно-будівельній практиці історія архітектури є підставою для прийняття рішень при ідентифікації архітектурних пам’яток, їхньої реставрації, реконструкції історичних міст.
Зміст
Етапи розвитку
Історія архітектури в Україні має 3 хронологічні етапи розвитку:
- історико-археологічний, або аналітико-краєзнавчий (19 ст.);
- структурно-компіляційний, або описовий (остання чверть 19 — кінець 20 ст.);
- проблемологічний (з кінця 20 ст.).
Сучасна історія архітектури спирається на праці науковців, що належать до усіх трьох етапів.
19 століття
Перші спроби студіювати історію архітектури в Україні датуються серед. 19 ст., коли історики й краєзнавці збирали первинний матеріал, але ще без його систематизації, осмислення i побудови наукових концепцій. Історія та теорія архітектури (див. Архітектури теорія) виникли в кін. 19 ст. як відгалуження теорії та історії мистецтв. Тому основоположниками історії архітектури в Україні були історики мистецтва (Г. Павлуцький, Ф. Шміт, І. Грабар, М. Макаренко та ін.).
Початок 20 століття
Початок 20 ст. став добою інтенсивного вивчення історії архітектури. Найвизначніші тогочасні вчені — М. Бiляшiвський, Ю. Сiцинський, Г. Павлуцький, I. Грабар, Ю. Редiн, брати В. Щербакiвський та Д. Щербакiвський, М. Шумицький, М. Макаренко, К. Широцький, пiзнiше — С. Таранушенко, Ф. Ернст, П. Савицький — у своїх дослiдженнях доходили розмаїтих висновкiв. Цінна інформація з історії архітектури міститься в періодичних виданнях — «Київська минувшина» («Киевская старина»), «Археологічний літопис Південної Росії» («Археологическая летопись Южной России»), «Мистецтво і художня промисловість» («Искусство и художественная промышленность») та ін. — у статтях істориків І. Каманіна, В. Горленка, О. Лазаревського, В. Модзалевського, М. Макаренка та ін.
Етапним явищем стала поява першої фундаментальної книги «Історія російського мистецтва» («История русского искусства», м. Санкт-Петербург, 1912–1914) за редакцією I. Грабаря, у 2-му томі якої є розділ «Бароко України», де вперше показано, що Україна має свою оригінальну архітектуру, яка характеризується єднiстю в межах української етнічної території.
У 1-й пол. 20 ст. історію архітектури України досліджували за межами Радянської України: представник Віденської школи історії мистецтва Й. Стржиговський, порівнюючи карпатські храми з архітектурою інших народів Європи та Азії, дійшов висновку, що ці храми мають місцеві, а не запозичені конструктивно-технічні «пракорені», тож дерев'яне храмобудування в Україні продовжує давні, ще дохристиянські традиції. В. Залозецький слушно вказав на вплив готики і бароко в дерев'яному церковному будівництві Західної України та у 1937 вивів принципово важливу формулу співвідношення великих світових стилів з українськими архітектурно-мистецькими реаліями як співвідношення універсального і специфічного: «В Україні ми можемо знайти відгуки різних стилів (романського, готичного, ренесансового, барокового), однак вони виступають не у своєму чистому вигляді, як у Центральній Європі, а органічно трансформуються з місцевими мистецькими традиціями».
М. Драган, котрий у 1920-х — 1930-х вивчив, зафотографував і обміряв більшість дерев’яних церков Галичини й Карпат, 1937 видав монографію «Українські деревляні церкви» (див. Дерев’яні церкви Карпатського регіону Польщі і України).
Дослідник історії Візантії Ш. Діль (Франція) у 1929 у передмові до книжки Г. Лукомського про м. Київ торкнувся архітектури 17–18 ст., зазначивши відсутність у Києві першокласних витворів стилю бароко та барокові спотворення старих храмів княжої доби.
Радянська доба
Серед дослідників радянської доби найбільший внесок в історію архітектури зробили Ф. Ернст, С. Таранушенко, П. Юрченко, М. Цапенко, Г. Логвин, Д. Яблонський, а також їхні молодші колеги С. Кілессо, В. Ленченко, В. Тимофієнко, Л. Прибєга. Вагомим є науковий доробок П. Макушенка — дослідника дерев’яних церков Закарпаття, В. Самойловича, котрий вивчав архітектуру сільського житла. Серед сучасників, котрі вивчають дерев’яну сакральну архітектуру, — В. Завада (дослідник дерев’яних храмів Полісся), Ю. Івашко (дослідниця дерев’яних церков Київщини), В. Слободян та В. Вуйцик (автори узагальнюючих праць про українську дерев’яну архітектуру). Архітектуру античних держав Північного Причорномор’я вивчали Б. Фармаковський, М. Ростовцев, В. Блаватський, І. Пічікян, В. Толстиков, С. Буйських та А. Буйських. Підсумковими є праці С. Крижицького, що охоплюють як містобудівну, так і архітектурну проблематику. Архітектуру Давньої Русі досліджували історики, архітектори, археологи й мистецтвознавці Ф. Шміт, М. Макаренко, І. Моргілевський, М. Каргер, Ю. Асєєв, Г. Логвин, М. Холостенко, П. Раппопорт, О. Комеч, Г. Івакін, Ю. Лукомський. З українських дослідників історії архітектури містобудівні аспекти архітектури досліджували Н. Новаківська, В. Ленченко, Б. Колосок, А. Станіславський, А. Карнабід, В. Вечерський. Важливими є праці В. Тимофієнка про містобудівний та архітектурний розвиток Півдня України.
В історії архітектури велике значення мають фундаментальні наукові праці: першим у повоєнну добу є виданий 1956 у США двотомник В. Січинського «Історія українського мистецтва: Архітектура». Радянською відповіддю цій праці став 1-й том «Нарисів історії архітектури Української РСР»(1957).
У 1960-х у містах Києві та Москві вийшли дві багатотомні фундаментальні праці, які до поч. 21 ст. лишалися неперевершеними і на початку доби незалежності формували науковий канон у сфері історії архітектури: 5 томів «Історії українського мистецтва» (м. Київ) включають розділи про архітектуру, написані Ю. Асєєвим, Г. Логвином, Ю. Нельговським, М. Цапенком, П. Юрченком та ін. Ті самі автори підготували аналогічні розділи до 3-го та 6-го томів «Загальної історії архітектури» («Всеобщей истории архитектуры», м. Москва), які присвячені архітектурі Давньої Русі та України.
У 2-й пол. 20 ст. зарубіжні дослідники видали кілька цінних наукових праць про історію архітектури України: В. Кармазин-Каковський (м. Рим, Італія), Т. Геврик (м. Нью-Йорк, США). Польські історики архітектури з поч. 20 ст. досліджують архітектуру Західної України. Це Ю. Захарієвич, М. Ковальчик, Е. Ковач, Т. Обмінський. Оборонній архітектурі та європейському контексту найвизначніших пам’яток бароко Галичини й Поділля присвячені праці З. Горнунга, зокрема монографія про архітектора Я. де Вітте. Є. Ковальчик досліджує римо-католицьку сакральну архітектуру та магнатські резиденції на теренах України.
Історія архітектури в незалежній Україні
Новітній етап досліджень історії архітектури в Україні (1991–2020) характеризується появою і занепадом кількох фахових періодичних видань, ширшою, ніж у попередні періоди, публікацією результатів архітектурних, містобудівних, реставраційних досліджень, появою нових науково обгрунтованих атрибуцій архітектурних пам’яток. Важливими є публікації І. Могитича, С. Кравцова, В. Завади, В. Вечерського та ін. у щорічнику «Архітектурна спадщина» («Архитектурное наследство», м. Москва); статті П. Ричкова та ін. у періодичному виданні «Архітектурна спадщина Волині» (м. Рівне); статті В. Вечерського, Д. Косенка, П. Ричкова, Т. Кілессо, Л. Крощенка, Г. Петришин, В. Завади, В. Харламова, С. Юрченка, В. Вуйцика, В. Ленченка, О. Пламеницької, В. Пуцка, М. Дегтярьова, Є. Ковальчика, В. Лукавцева у 5-ти випусках щорічника «Архітектурна спадщина України»; статті українських архітекторів, реставраторів і мистецтвознавців у збірниках наукових праць Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури й містобудування «Теорія та історія архітектури і містобудування». Значну джерельну вартість мають публікації результатів реставраційних досліджень архітектурних пам'яток у збірнику праць «З історії української реставрації», 18-ти випусках «Вісника інституту Укрзахідпроектреставрація», кількох випусках «Вісника інституту УкрНДІпроектреставрація», що виходить з 2004 (публікації Р. Бикової, М. Говденко, І. Іваненко, В. Корнєєвої, Н. Косенко, В. Лук’янченка, В. Маркіза, В. Шевченко, Є. Пламеницької, І. Могитича, Р. Могитича), у журналі «Пам’ятки України: історія та культура», а також у львівському часописі «Галицька брама» що з 1994 публікує історико-архітектурні наукові й краєзнавчі матеріали.
Трансляції фундаментальних знань з історії архітектури сприяють навчальні посібники й підручники, які в Україні стали видаватися тільки з поч. 21 ст.: «Нариси всесвітньої історії архітектури» (м. Київ, 2000) та «Історія архітектури Стародавнього світу» (м. Київ, 2006) В. Тимофієнка; «Курс історії архітектури» (м. Київ, 2006) та «Курс історії архітектури країн Східної Європи» (м. Київ, 2007) В. Вечерського.
Я. Тарас у 2006–2007 видав 2 підсумкові праці енциклопедичного характеру про українську сакральну дерев'яну архітектуру.
Протягом 2006–2011 колективом науковців Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України підготовлена й видана багатотомна «Історія українського мистецтва», яка включає й розділи про історію архітектури; аналогічно — в багатотомній «Історії української культури», створеній колективами науковців шести провідних інститутів гуманітарного профілю НАН України у 2001–2003.
2003 вийшла в світ перша в нашій історії фундаментальна академічна «Історія української архітектури», заснована на сучасній архітектурознавчій методології (авторства Ю. Асєєва, В. Вечерського, О. Годованюк, В. Тимофієнка та ін.). Видання удостоєне Державної премії України в галузі архітектури (2007).
Література
- Євреїнов Ю., Мардер А. Історія архітектури // Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 114.
- Історія української архітектури / Ю. Асєєв, В. Вечерський, О. Годованюк та ін.; за ред. В. Тимофієнка. Київ : Техніка, 2003. 472 с.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Вид-во Інституту проблем сучасного мистецтва, 2006. 300 с.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Вид-во «АртЕк», 2007. 270 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Архітектури історія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Архітектури історія (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.04.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
