Тимофієнко, Володимир Іванович
Тимофі́єнко, Володи́мир Іва́нович (05.02.1941, м. Одеса, тепер Україна — 11.12.2007, м. Київ, Україна) — вчений у галузі історії архітектури, мистецтвознавець, дослідник архітектури й містобудування доби класицизму.
|
Тимофієнко, Володимир Іванович | |
|---|---|
| Народження | 05.02.1941 |
| Місце народження | Одеса |
| Смерть | 11.12.2007 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Київ |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура, містобудування |
| Традиція/школа | класицизм |
Зміст
Життєпис
1965 закінчив Інститут живопису, скульптури і архітектури імені І. Ю. Рєпіна Академії мистецтв СРСР (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна). 1965–1968 — аспірант Ленінградського інженерно-будівельного інституту (тепер Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет). З 1968 — кандидат мистецтвознавства (дисертація «Архітектурно-містобудівний розвиток Одеси з кінця XVIII ст. до 1917 р.»). 1968–1972 — асистент, старший викладач, доцент Воронезького інженерно-будівельного інституту (тепер Воронезький державний архітектурно-будівельний університет, м. Воронеж, Росія); 1972–1974 — завідувач кафедри історії мистецтв Одеського державного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (тепер Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського). З 1974 — у м. Києві: 1974–1984 — молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури; 1984–1987 — старший науковий співробітник, керівник групи з підготовки Зводу пам’яток історії та культури України відділу історико-краєзнавчих досліджень Інституту історії АН УРСР (тепер Інститут історії України НАН України). 1983–1992 — відповідальний секретар Головної редколегії Зводу пам’яток історії та культури України. 1987-2003 — старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України. Одночасно (1987–2007) — професор кафедри основ архітектури і архітектурного проєктування Київського національного університету будівництва і архітектури. З 1993 — доктор мистецтвознавства (дисертація «Містобудівне мистецтво Північного Причорномор’я другої половини 18 — початку 19 ст.»). 2003–2007 — завідувач відділу Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України.
Діяльність
Як історик архітектури досліджував період кінця 18 — першої половини 19 ст., тобто архітектуру стилю класицизму в Україні. Оскільки та історична доба ознаменована масштабним процесом містобудівного освоєння Півдня України із заснуванням і розбудовою там численних міст і фортець, то саме цей регіон був у центрі наукових інтересів дослідника. Цій тематиці присвячено низку статей, монографій та обидві дисертації. Серед них — ґрунтовні праці про історію архітектурного та містобудівного розвитку м. Одеси, без наукових результатів яких було б неможливим занесення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (2023) Історичного центру Одеси.
Працюючи над Зводом пам’яток історії та культури України, створив науково-методичну базу ідентифікації та відбору архітектурних об’єктів культурної спадщини, їхнього опису й репрезентації; підготував і видав відповідні Методичні рекомендації, типові (зразкові) статті та понад 70 статей про конкретні пам’ятки.
У перші роки незалежності України переконав керівні органи у необхідності фахових архітектурознавчих видань, які б досліджували й трактували архітектурний процес з україноцентричних позицій. Був науковим редактором створеного ним щорічника «Архітектурна спадщина України» (1994–2002) та збірника «Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини» (2005–2007). Одним із перших зрозумів необхідність фундаментальних академічних наукових видань для формування модерної української ідентичності: написав окремі розділи про архітектуру у багатотомниках «Історія української культури» (том 4, книга 2; 2005) та «Історія українського мистецтва» (томи 3–6; 2006–2007). Очолював колектив авторів першої в історії України фундаментальної академічної «Історії української архітектури» (2003; Державна премія в галузі архітектури 2007). Першим в Україні створив необхідні для підготовки фахівців україномовні підручники й посібники зі всесвітньої історії архітектури (Нариси всесвітньої історії архітектури, 2000; Історія архітектури Стародавнього світу, 2006.). Розумів непересічне значення для розвитку професійної культури довідників про архітекторів, термінологічних словників та енциклопедичних видань. Самотужки реалізував кілька таких видавничих проєктів і готувався до написання «Української архітектурної енциклопедії»: пролегоменами до неї став тематичний сло́вник архітектурної спадщини України (1995). Однак ця ідея не отримала дієвої підтримки від колег і відповідних державних органів та призабулася після смерті ініціатора.
Визнання
Лауреат Державної премiї України в галузі архiтектури (2002, 2007);
заслужений діяч науки і техніки України (2007);
віцепрезидент Української академії архітектури (1998-2000).
Додатково
В. Тимофієнко розумів архітектуру не як будівельну діяльність, а як найвище мистецтво, що синтезує всі здобутки тієї чи іншої цивілізації й відповідає не тільки утилітарним потребам людини, а й її духовним потребам, що і є найголовнішим. Тому він уважав усі написані до нього історії архітектури насправді історіями будівельної діяльності людства; оцінював фактографічно-описовий підхід до історії архітектури як застарілий. Натомість у своїх працях акцентував на еволюції композиційного мислення, тенденціях стильового розвитку, засобах вирішення простору й організації маси в архітектурі.
|
Цитата
«Він був одеситом, дуже любив своє місто, вболівав за збереження його історичної неповторності, багато зробив для дослідження його пам'яток і містобудівного устрою, присвятивши Одесі обидві свої дисертації — кандидатську і, частково, докторську, а також десятки статей і книжок. Попрацювавши разом з ним над історико-архітектурними дослідженнями Одеси протягом 2005-2007 рр., ми переконалися, що це місто він не лише любить, а й знає — так досконало, як ніхто інший.»
Цит. за : Історико-містобудівні дослідження Одеси / За ред. Вечерського В. В. Київ : Фенікс, 2008. С. 8.
Праці
- Одесса: Архитектурно-исторический очерк. Киев: Будівельник, 1984. 160 с.
- Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века. Киев : Наукова думка, 1984. 217 c.
- Формирование градостроительной культуры Юга Украины. Киев: Научно-исследовательский институт научно-технической информации, 1986. 283 с.
- Брами, огорожі й ворота у забудові південних міст. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1994. 68 с.
- Енциклопедія архітектурної спадщини України: Тематичний словник. Київ : Українська академія архітектури, 1995. 367 с
- Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. 477 с.
- Исторический центр города Одессы: Обзор истории развития. Одесса : [б. в.], 2001. 54 с.
- Давня Америка: Розвиток архітектури і монументального мистецтва. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2004. 432 с.
- Відродження Одеси: Архітектура повоєнного десятиріччя. Київ : Музична Україна, 2006. 484 с.
Література
- Кащенко О. Володимир Іванович Тимофієнко (05.02.1941, Одеса — 11.12.2007, Київ) // Студії мистецтвознавчі: архітектура, образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. 2008. Т. 21. Ч. 1. С. 158–159.
- Пам’яті Володимира Івановича Тимофієнка // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження пам’яток культурної спадщини. 2008. Вип. 5. С. 373–381.
- Пєлєвін Є. Внесок академіка В. Тимофієнка у становлення вітчизняної історії архітектури і містобудування (1987–2003 рр.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. 2016. Вип. 1. Ч. 3. С. 156–161.
- Пєлєвін Є. Професійне становлення В. І. Тимофієнка (1941–2007) — фундатора вітчизняної історії архітектури і містобудування // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Історія і філософія науки і техніки. 2016. Т. 24. Вип. 24. С. 92–100.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Тимофієнко, Володимир Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Тимофієнко, Володимир Іванович (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
