Історичний центр Одеси
Істори́чний центр Оде́си (англ. The Historic Centre of Odesa) — пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, Україна.
|
Історичний центр Одеси | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Місце розташування | Одеса |
| Площа | 618,54 га, площа буферної зони 618,8 га. |
| Рік внесення | 2023 |
| Критерії | (ii)(iv) |
Зміст
Історична довідка
Одеса розбудована на місці давніших міст і фортець (Качибей, Хаджибей, Єні-Дунья). Це одне з небагатьох «нових міст» Європи кінця 18 ст., яке розвивалося швидкими темпи внаслідок поєднання сприятливих географічних, етнічних, політичних та економічних умов. У 19 ст. Одеса була важливим політичним, економічним і культурним центром Північного Причорномор’я. Розташоване на фронтирі, де сходилися і взаємодіяли експансія Російської імперії з цивілізаціями Західного світу та Сходу, місто унаочнило плідний творчий взаємообмін різних культурних традицій на теренах Центрально-Східної Європи. Формування архітектурного образу Одеси протягом кінця 18 — початку 20 ст. зумовлювали провідні стильові тенденції європейської культури, які в кожній країні, регіоні, місті виявлялися по-різному (з урахуванням місцевих умов, етнічних особливостей та національних традицій). Поєднання загального й унікального, регіонального й національного в межах стильових спрямувань двох великих епох, які сформували сучасний світ, — класицизму та історизму — позначилося на архітектурній практиці містобудування. Істотне значення для формування архітектури Одеси мав строкатий етнічний склад як піонерів освоєння цієї території, так і пізніших постійних мешканців. Нове приморське місто зі спеціальним економічним режимом безмитної торгівлі порто-франко заселяли українці й росіяни, греки та євреї, італійці й німці, болгари й вірмени, кримські татари й караїми, молдавани й поляки. Вони імплементували тут свої художні традиції та композиційні прийоми в організації житла і побуту, які проявились як у розплануванні, так і в характері будівництва, зокрема й фасадних вирішень масової забудови. До Одеси активно залучали переселенців із Балканського півострова, які привносили свої національні традиції в міську забудову. Проте переважно в Одесі застосовували італійські архітектурні прийоми й засоби, засновані на спадщині античності й ренесансу. Важливим чинником, що зумовив особливості місцевої архітектури, були будівельні матеріали, особливості їх використання і характер виробництва. Основним будівельним матеріалом став камінь-ракушняк, що залягав під містом і його околицями. Видобування його було нескладним, тож багато забудовників розробляли камінь на власних садибних ділянках. Це спричинило появу під містом хаотичного лабіринту підземних галерей — катакомб. Камінь розпилювали на блоки великих розмірів, з яких мурували (див. Мурування) стіни більшості будівель і споруд, які через гігроскопічність матеріалу зазвичай тинькували (див. Тиньк). Лише з деяких сортів цього каменю можна було витісувати витончені ордерні (див. Ордер архітектурний) архітектурні деталі. У більшості випадків з м’якого і пористого матеріалу виконували тільки великі пластичні форми, а дрібніші деталі відливали з гіпсу. Це визначило насичену архітектурну пластику фасадів у історичному центрі міста.
2008 Історичний центр Одеси внесено до Попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (Tentative List). З початку широкомасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну (див. Російсько-українська війна) місто зазнало руйнувань внаслідок російських ракетних ударів. З огляду на це було ухвалено долучити памʼятку до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО за прискореною процедурою. Для цього Італія створила робочу групу, яка допомогла українським фахівцям доопрацювати номінаційне досьє. 25.01.2023 на 18-й позачерговій сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (попри опір делегації Російської Федерації) Історичний центр Одеси внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 1703. Одночасно памʼятка стала частиною Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою (List of World Heritage in Danger), зважаючи на російську агресію проти України, яка становить велику небезпеку для Одеси як історичного міста-пам’ятки. У відповідь на це Російська Федерація 26.01.2023 завдала ракетного удару по м. Одесі.
У ніч проти 23.07.2023 Російська Федерація завдала масованого ракетного удару по середмістю Одеси, у результаті якого було поруйновано 29 пам’яток культурної спадщини національного та місцевого значення (серед них Спасо-Преображенський собор в Одесі, Палац Абази в Одесі та ін.), розташованих у межах об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та його буферної зони.
Характеристика
Міститься на підвищеному приморському плато, що має круті схили з боку моря. Тому силует історичного центру міста добре проглядається з акваторії Одеської затоки. Приморське плато й морська акваторія з численними затоками та лиманами — сприятливе природне середовище, у якому Одеса розвивалася як портове місто.
Площа території історичного центру Одеси 618,54 га, площа буферної зони 618,8 га.
У сучасній Одесі її специфічні характеристики як історичного міста найбільш виражені на території колишнього порто франко, зокрема, у його прибережній частині, обмеженій вулицями Приморською, Преображенською, Грецькою і Польською. На цій території розташована значна кількість пам’яток культурної спадщини національного та місцевого значення (див. Будинок Англійського клубу в Одесі, Будинок Старої біржі в Одесі, Будинок Археологічного музею в Одесі, Палац Абази, Палац Гагаріна в Одесі, Спасо-Преображенський собор) та добре збережені архітектурні ансамблі, серед яких:
- Приморський бульвар з напівкруглою площею та пам’ятником герцогу А.-Е. де Рішельє — композиційна вісь портової частини міста;
- Думська площа з Будинком Старої біржі, що фланкує Приморський бульвар із південного сходу;
- Воронцовський палац, що фланкує бульвар із північного заходу;
- Катерининська площа, Катерининська вулиця та Приморські сходи, які пов’язують місто з портом і утворюють другу композиційну вісь портової частини міста;
- Ланжеронівська вулиця з Будівлею театру опери і балету.
Хоч архітектурне середовище історичного центру складається з багатьох різностильових і різночасових елементів, воно має культурну значущість як єдине ціле. Цінними є більшість окремих елементів (будівлі і споруди), ансамблі й комплекси споруд (вулиці, бульвари, провулки, площі, сквери), а також системи композиційних взаємозв’язків між ними. Це визначає унікальність Одеси як пам’ятки містобудування (див. Містобудування об’єкти).
Характерні риси та особливості міського середовища історичного центру Одеси в його теперішньому стані:
- орієнтованість містобудівної структури на море і тісний зв’язок із морським портом;
- висока насиченість пам’ятками нерухомої культурної спадщини всіх видів, типів і категорій;
- високий ступінь збереженості історично сформованого розпланування міста кінця 18 — першої половини 19 ст.;
- високий ступінь збереженості історичного житлового середовища;
- стилістична і хронологічна однорідність забудови історичного центру, що сприяє формуванню художньо цілісного середовища;
- добра збереженість історично сформованих містобудівних домінант, архітектурних акцентів, громадських будівель.
Значення
Ансамблевий характер забудови історичного центру Одеси стосовно решти території міста є інтегральним, недиференційованим цілим. Він став унікальним відображенням взаємодії постренесансних урбаністичних принципів Західної Європи з традиціями державного регулювання, властивими авторитарній Російській імперії, та архітектурними практиками різних етносів, які населяли Одесу. Після розгляду номінаційного досьє Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, було увиразнено два критерії, яким відповідає Історичний центр Одеси:
- демонструє важливий взаємообмін людських цінностей упродовж певного періоду часу в межах певної культурної області світу щодо розвитку архітектури, технології, монументального мистецтва, містобудування або ландшафтного дизайну;
- був визначним зразком певного типу будівель, архітектурного чи технологічного ансамблю або ландшафту, який ілюструє значний етап в історії людства.
Галерея
|
Джерело
- The Historic Centre of Odesa // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/1703
Література
- Тимофієнко В. І., Вечерський В. В., Сердюк О. М. та ін. Історико-містобудівні дослідження Одеси. Київ : Фенікс, 2008. C. 132–153.
- Richardson T. Kaleidoscopic Odessa: History and Place in Contemporary Ukraine. Toronto : University of Toronto Press, 2008. 280 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Історичний центр Одеси // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Історичний центр Одеси (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.02.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
