Таранушенко, Стефан Андрійович
|
Таранушенко, Стефан Андрійович | |
|---|---|
| Народження | 21.12.1889 |
| Місце народження | Лебедин |
| Смерть | 13.10.1976 |
| Місце смерті | Київ |
| Alma mater | Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура, мистецтвознавство |
Тарану́шенко, Стефа́н Андрі́йович (21.12.1889, м. Лебедин, тепер Сумської області, Україна — 13.10.1976, м. Київ, тепер Україна) — історик архітектури, мистецтвознавець, музеєзнавець, дослідник українських дерев’яних церков та мистецтва Слобожанщини, Україна.
Зміст
Життєпис
Народився в міщанській сім’ї. Навчався у м. Лебедині в народному, потім міському училищах. Середню освіту завершив екстерном 1910 в Охтирській класичній гімназії (м. Охтирка, тепер Сумської області). 1910–1916 навчався на словесному відділенні історико-філологічного факультету Імператорського Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Учень Ф. Шміта. Дипломна робота «Іконографія українських іконостасів» 1917 отримала золоту медаль і С. Таранушенка залишили на університетській кафедрі теорії та історії мистецтв для приготування до професури.
2017 став асистентом університетського Музею красних мистецтв і старожитностей, з 1920 — його директором. 1917 у складі наукової експедиції досліджував пам'ятки грузинської архітектури на Кавказі. Після повернення став викладачем і науковцем у Харківському університеті й Академії теоретичних знань. 1918–1919 — доцент Полтавського історико-філологічного факультету; після його реорганізації в Український інститут громадських наук став його ад’юнкт-професором. Брав участь у роботі Українського наукового товариства у м. Києві, у лютому–березні 1919 завідував архітектурно-монументальною секцією Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтв і старовини (ВУКОПМІСу), з березня 1919 — голова Харківського губернського комітету охорони пам’яток мистецтв і старовини (губКОПМІСу). У 1922–1924 науковий співробітник кафедри історії України при Харківському інституті народної освіти (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Протягом 1921–1922 дослідив Покровський собор у Харкові і 1923 видав про це монографію, яку 1924 зараховано як дисертаційне дослідження на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства.
1924–1929 — професор Харківського художнього інституту, 1922–1933 — директор Музею українського мистецтва у м. Харкові. Його учнем і помічником був П. М. Жолтовський (1904–1986; тепер Україна — тепер Російська Федерація). 1926–1930 одночасно працював харківським крайовим інспектором з охорони пам’яток культури та природи Народного комісаріату освіти УСРР (опікувався більшою частиною Лівобережної України). З 1929 — дійсний член Українського комітету охорони пам’ятників культури.
14.10.1933 С. Таранушенка заарештовано як члена вигаданої каральними органами «фашистской организации, именующейся ″Российская национальная партия″», до якої нібито входили Ф. Шміт, В. Вернадський, М. Грушевський та інші. Сидів у одній в’язничній камері з Остапом Вишнею та М. І. Яворським. 24.02.1934 засуджено до 5 років позбавлення волі. Покарання відбував на станції Урульга неподалік від м. Чити (усі — тепер Російська Федерація). 1936 звільнений достроково, мешкав у містах Пермі, Курську, Астрахані (усі тепер Російська Федерація), де працював у місцевих картинних галереях.
1953 йому дозволено повернутися в Україну до м. Києва, де 1953–1963 працював рядовим співробітником Академії архітектури УРСР. Реабілітований 05.09.1958, проте науковий ступінь доктора мистецтвознавства і звання професора йому не повернули внаслідок відмови С. Таранушенка звертатися з проханням до органів влади.
Діяльність
Як пам'яткоохоронець досліджував і рятував від загибелі історико-культурні пам’ятки України. Його зусиллями збережено Мгарський Спасо-Преображенський монастир, Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві, Спасо-Преображенську церкву у Великих Сорочинцях, будинок у с. Великих Сорочинцях, в якому народився М. Гоголь, палац Муравйових-Апостолів у с. Хомутці (тепер Полтавської області), пам'ятник Слави в Полтаві та інші.
Досліджував старі хати м. Харкова, українське народне житло, вітряки, мистецькі та архітектурні пам’ятки Слобожанщини, Лівобережної України, Поділля і Полісся. Вивчав художню спадщину Т. Шевченка і П. Мартиновича. Праця всього життя протягом 1916–1968 — вивчення і наукова фіксація дерев’яних церков Лівобережної України. Підсумкова монографія «Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України», видана 1976 у свавільно скороченому вигляді, стала фундаментальною працею про дерев’яну сакральну архітектуру Лівобережжя другої половини 17 — початку 19 ст. (перевидано у повній авторській редакції двома виданнями 2014, 2017). Завдяки цьому маємо достовірні наукові дані про втрачені дерев’яні храми Харківщини, Чернігівщини, Полтавщини, Сумщини, Луганщини та Донеччини. Науковий архів ученого зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Його велику збірку креслеників та фототеку використовують для численних видань з історії українського мистецтва та архітектури.
Визнання
С. Таранушенко — провідна постать в українському мистецтвознавстві 20 ст. Наукова історія української архітектури неможлива без того теоретичного й фактографічного фундаменту, який він заклав. У добу незалежності більшість його наукових праць перевидано у повних авторських редакціях з усуненням цензурних спотворень. 2010 будинок на вулиці Діловій, 6 у м. Києві, у якому 1953–1976 мешкав С. Таранушенко, занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку історії. 2016 у м. Києві вулицю Дзержинського перейменовано на вулицю Стефана Таранушенка. 2020 у м. Харкові на будинку по вулиці Мироносицькій, 76, в якому 1920–1933 мешкав С. Таранушенко, спільним коштом встановлено йому меморіальну дошку.
Додатково
С. Таранушенко ще замолоду, навчаючись в університеті, звернувся до дослідження пам’яток традиційної української церковної архітектури. Тоді більшість його колег, як на наших теренах, так і в Європі, воліли вивчати античну класику, європейські ренессанс, ґотику, або мистецтво Візантійської імперії чи Стародавнього Єгипту. Українській архітектурі пощастило, що Таранушенко захопився будівничим мистецтвом свого народу. В іншому разі це визначне явище світової культури виявилося б безслідно, тобто без наукової фіксації, знищеним російським окупаційним режимом протягом 1920-х — 1940-х. І тоді українцям важче було б доводити світові свою національно-культурну і творчу повносправність як окремої цивілізованої нації.
Цитати
Таранушенко С.:
«Оцінюючи мою студентську медальну роботу в своїй рецензії, надрукованій в «Записках Харківського університету» за 1917 рік, Федір Іванович Шміт — мій учитель — писав: «професор недооцінив важливість теми; студент професора поправив, довівши, що поставлене в завданні професором питання потрібує значно ширшого трактування». Професор побажав студентові, щоб і в майбутньому він ставив наукові інтереси вище власних особистих та щоб наукову правду завжди вважав вищою за професорські авторитети. На протязі свого життя в своїй науковій роботі я намагався йти вказаним Федором Івановичем шляхом. Вважаю своїм обов’язком передати цей морально-етичний заповіт тим, кому судилося продовжити дослідження історії українського мистецтва…»Цит. за: Білокінь С. На зламі епохи: Спогади історика. Біла Церква, 2005. С. 191–192.
Доктор мистецтвознавства П. Жолтовський — С. Таранушенку в телеграмі з нагоди виходу в світ 1976 його монографії «Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України»:
«Трагична загибель цих пам'яток незмірно підносить значення Вашої праці.»Цит. за: Жолтовський П. Вибрані праці: у 3 т. Т. 1: Umbra vitae: Спогади. Листування. Додатки. Харків : Савчук О. О., 2013. С. 430.
Праці
- Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини. Харків, 1922. 114 с.
- Покровський собор у Харкові: Обміри І. Тенне. Харків, 1923. 32 с., 22 табл.
- Лизогубівська кам’яниця у Седневі. Харків : Рух, 1932. 52 с.
- Вітряки // Народна творчість та етнографія. 1958. № 1. С. 2–101.
- Пам’ятники архітектури Слобожанщини XVII–XVIII віків // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. Київ : Держбудвидав УРСР, 1959. С. 44–80.
- Народні елементи в монументальній мурованій архітектурі XVII–XVIII століть на Слобожанщині // Пам’ятки України. 1992. № 2–3. С. 58–60, 119–122.
- Український іконостас // Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Т. 227: Праці секції мистецтвознавства. 1994. С. 141–164.
- Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918–1932 рр. : монографічні видання, статті, рецензії, додатки, таранушенкознавчі студії, ілюстрації, довідкові матеріали. Харків : Савчук О. О., 2011. 690 с.
- Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України. Повна редакція. 2-е вид. Харків : Савчук О. О., 2017. 896 с.
- Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури. Книга з доповненою реальністю. Харків : Олександр Савчук, 2021. 224 с.
Джерела
- Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Особовий фонд 278.
Література
- Нестуля О. Дослідник народного мистецтва (С. А. Таранушенко) // Репресоване краєзнавство (20–30-і роки). Київ, 1991. С. 173–177.
- Чепелик В. Спогади про С. А. Таранушенка // Українська біографістика: збірник наукових праць. Вип. 2. Київ : ІБД НБУ ім. В. Вернадського, 1999. С. 256–257.
- Білокінь С. Велетень мистецтвознавства // Таранушенко С. А. Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918–1932 рр.: монографічні видання, статті, рецензії, додатки, таранушенкознавчі студії, ілюстрації, довідкові матеріали. Харків : Савчук О. О., 2011. С. 7–18.
- Вечерський В. Передмова // Таранушенко С. Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України. Повна редакція. 2-е вид. Харків : Савчук О. О., 2017. С. 7–16.
- Вечерський В. Пам’ятки дерев’яної сакральної архітектури Лівобережжя, досліджені Стефаном Таранушенком // Церква — наука — суспільство: питання взаємодії. Київ, 2018. С. 144–148.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Таранушенко, Стефан Андрійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Таранушенко, Стефан Андрійович (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
