Моргілевський, Іполит Владиславович
Моргіле́вський, Іполи́т Владисла́вович (24.09.1889, с. Радовка, тепер Абдулинського району Оренбурзької область, Російська Федерація — 07.12.1942, м. Київ, тепер Україна) — історик архітектури, дослідник архітектурних пам’яток Давньої Русі.
|
Моргілевський, Іполит Владиславович | |
|---|---|
| Народження | 24.09.1889 |
| Місце народження | Радовка |
| Смерть | 07.12.1942 |
| Місце смерті | Київ |
| Alma mater | Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура, пам'яткознавство |
Зміст
Життєпис
Батько був залізничником.
1909 закінчив Тифліське реальне училище (тепер м. Тбілісі, Грузія), 1918 — хімічне відділення Київського політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського») за фахом інженера-технолога. 1918–1919 викладав технологію будівельних матеріалів у Київській будівельній школі. Ф. Шміт залучив його до вивчення стародавніх архітектурних пам’яток: з липня 1918 — інженер відділу охорони пам’яток старовини й мистецтв Головного управління мистецтв і національної культури Міністерства освіти Української Держави, з травня 1919 — завідувач архітектурно-креслярської майстерні Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтв і старовини. З 1920 — завідувач секції архітектури Всеукраїнського комітету охорони пам'яток історії та мистецтва Української академії наук. Працював під керівництвом М. Біляшівського. 1921–1922 викладав історію архітектури в Київському археологічному інституті. З 1922 працював у різних установах Всеукраїнської академії наук.
Дійсний член: Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців (з 1925), Комісії з вивчення Близького Сходу (з 1930).
1927–1928 вивчав візантійські архітектурні пам’ятки в м. Стамбулі (Туреччина). У 1920-х — 1930-х досліджував в експедиціях архітектурні пам’ятки Кавказу й Середньої Азії, античні пам’ятки Ольвії та Херсонеса Таврійського.
Професор: з 1923 Київського архітектурного, згодом художнього інститутів (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури; 1926–1927 декан архітектурного факультету); з 1924 — Київського політехнічного інституту (керував групою технології будівельних матеріалів та історії техніки); 1930–1941 — кафедри архітектурного проектування Київського інженерно-будівельного інституту (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури). Його учнем був Ю. Асєєв.
З 1940 — член наукової ради Постійної комісії з реставрації і збереження архітектурних пам’яток Академії архітектури СРСР. Член-кореспондент Академії архітектури СРСР (з 1941).
1942 — член вченої ради Архіву-музею переходової доби.
Діяльність
Наукові зацікавлення сформувалися під впливом Ф. Шміта, М. Біляшівського у співпраці з М. Макаренком. Виконав точні архітектурно-археологічні обміри, фотофіксацію і наукові дослідження найстародавніших архітектурних пам’яток м. Києва: Софійський і Михайлівський Золотоверхий (див. Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир) собори, церкви Успіння Богородиці Пирогощі, Василівська (Трьохсвятительська) та Київщини: залишки собору Зарубського монастиря біля м. Канева, м. Чернігова: собори Спасо-Преображенський, Борисоглібський, Успенський Єлецького монастиря. 1935 досліджував Софійський собор у Києві разом із провідним істориком середньовічної архітектури Європи К. Дж. Конантом (1894–1984; США), наслідком чого стала спільна публікація в науковому часописі Гарвардського університету. Вперше запропонував науково достовірну реконструкцію первісного вигляду цієї пам’ятки. Матеріали досліджень призначеного на знищення Михайлівського Золотоверхого собору, які виконав 1934–1935 (за участі Л. Морозової), уможливили відбудову споруди 1997–1998.
1926 у Всеукраїнському музейному городку (Києво-Печерська лавра) заснував Музей архітектури (кілька років був його очільником).
Приділяв значну увагу аналізу будівельних матеріалів і технологій, конструкцій давніх пам’яток, застосовуючи зондажі й шурфи. З’ясував взаємозв’язок інженерної конструкції з архітектурною формою. Визначив основні риси Київської та Чернігівської архітектурних шкіл 12 ст. в контексті візантійської культури, довів самостійність і оригінальність архітектури Давньої Русі. Підсумком досліджень стала монографія «Архітектура Київської держави», підготовлена до друку, але не видана. Фототеку Моргілевського зберігають в архіві Національного заповідника «Софія Київська».
Визнання
Українське товариство охорони пам’яток історії та культури заснувало премію імені Моргілевського, якою нагороджують пам’яткознавців (1991).
У м. Києві на будинку (Вознесенський узвіз, 13), де 1925–1942 жив і працював Моргілевський, 1993 встановлено меморіальну дошку.
Додатково
- За спогадами сучасників, Моргілевський був чудовим оповідачем і талановитим лектором; його лекторську манеру перейняв Ю. Асєєв.
- 1999 журнал «Пам’ятки України: історія та культура» опублікував стенограми засідань Комітету з вивчення архітектури Михайлівського монастиря за 11 та 14.09.1934. Вони засвідчують принципову позицію Моргілевського щодо виконання робіт на Михайлівському Золотоверхому соборі: тихий саботаж при збереженні зовнішньої лояльності. Не сперечаючись із більшовицькою владою, він досліджував собор, намагаючись максимально загальмувати роботи: сподівався на зміну політичної ситуації, яка врятує пам’ятку від знищення. Стенограми зафіксували звинувачення в саботажі на адресу Моргілевського з боку представників влади. Професор аргументовано спростовував усі звинувачення і продовжував свою справу. Собор урятувати не вдалося, але під керівництвом Моргілевського досліджено й науково зафіксовано архітектурні особливості пам’ятки. Це відіграло визначальну роль у відтворенні собору в добу незалежності.
- Моргілевський став одним із прототипів головного героя історичного роману П. Загребельного «Диво».
- У повоєнному Києві була поширена легенда, що Моргілевський помер на паперті Софійського собору, захищаючи його від бомбардування.
Цитата
С. Гіляров:
«1918 року вперше вступив Моргілевський до собору Св. Софії, і з цього часу ця дорогоцінна пам’ятка нашої архітектурної старовини назавжди лишилася в центрі його інтересів і науково-дослідних його студій».Цит. за: С. Гіляров. Видатний вчений // Нове українське слово. 1943. № 5 (322)
Праці
- Київська Софія у світлі нових спостережень // Київ та його околиця в історії і пам’ятках. Київ : Державне видавництво України, 1926. С. 81–108.
- Спасо-Преображенський собор у Чернігові за новими дослідами // Чернігів і північне Лівобережжя. Київ : Державне видавництво України, 1928. С. 169–183.
- Успенська церква Єлецького монастиря у Чернігові // Чернігів і північне Лівобережжя. Київ : Державне видавництво України, 1928. С. 197–204.
Література
- Асеев Ю. С. Ипполит Владиславович Моргилевский // Строительство и архитектура. 1980. № 8. С. 30.
- Асєєв Ю. С. Собори наших душ. Справа професора Моргілевського // Пам’ятки України. 1990. № 2. С. 42–43.
- Скібіцька Т. В. Храми його долі (роздуми над фототекою І. В. Моргілевського) // Генеза. 1997. Вип. 1 (5). С. 163–171.
- Кот С. І. Моргилевський Іполит Владиславович // Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ : Наукова думка, 2010. Т. 7. С. 67.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Моргілевський, Іполит Владиславович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Моргілевський, Іполит Владиславович (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.01.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
