Ернст, Федір Людвігович
|
Ернст, Федір Людвігович | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Теодор-Ріхард Людвіґович |
| Народження | 09.11.1891 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 28.10.1942 |
| Місце смерті | Уфа |
| Alma mater | Берлінський університет, Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура, мистецтвознавство |
Ернст, Фе́дір Лю́двігович (Теодор-Ріхард Людвіґович; 09.11.1891, м. Київ, тепер Україна — 28.10.1942, м. Уфа, тепер Республіка Башкортостан, Російська Федерація) — мистецтвознавець, історик архітектури, пам’яткоохоронець, автор основоположних праць про українські мистецтво і архітектуру, Україна.
Зміст
Життєпис
Народився в німецькій сім’ї лютеранського віросповідання. З 1900 родина мешкала у м. Глухові (тепер Сумська область, Україна). Його старшим братом був Микола Львович Ернст (1889–1956; тепер Україна – тепер Російська Федерація) — історик і археолог, дослідник Криму.
1909 закінчив зі срібною медаллю Глухівську чоловічу гімназію, де його товаришами були Г. Нарбут і Віктор Олександрович Романовський (1890–1971; тепер Україна — тепер Російська Федерація) — історик, археограф, архівіст. 1909–1910 навчався на філософському факультеті Берлінського університету, 1910–1914 — на кафедрі історії мистецтв історико-філологічного факультету Імператорського Київського університету Святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Його дипломна робота «Київська архітектура ХVІІ–XVIII ст.» удостоєна золотої медалі. Учень Г. Павлуцького. Як німецький підданий разом з М. Ернстом заарештований і 1914–1917 відбував заслання поблизу м. Челябінська, тепер Російська Федерація. У квітні 1917 повернувся до м. Києва, де залишений при Київському університеті для підготовки до професорського звання. Працював: 1917–1922 у Всеукраїнському комітеті охорони пам'яток мистецтва і старовини; 1919–1925 — бібліотекарем і завідувачем галереї Української державної академії мистецтв; з березня 1919 — редактор відділу мистецтв Біографічної комісії Всеукраїнської академії наук (ВУАН); з грудня 1923 — завідувач художнього відділу Всеукраїнського історичного музею. Викладав у київських: архітектурному, археологічному (1922–1924), художньому інститутах (з 1923 — професор). 1926–1930 працював київським крайовим інспектором з охорони пам’яток культури та природи Народного комісаріату освіти УСРР. У сфері його відповідальності були Київщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля.
Заарештовано 23.10.1933 як «учасника» вигаданої радянськими каральними органами «контрреволюційної німецько-фашистської організації в Україні». У травні 1934 засуджено до трьох років виправно-трудових таборів. Там створив музей Біломорсько-Балтійського каналу в селищі Повенець (тепер селище міського типу в Карелії, Російська Федерація). Оскільки йому було заборонено жити в Україні, працював 1936–1937 завідувачем Музею будівництва каналу Москва–Волга у м. Дмитрові (тепер Московська область, Російська Федерація), 1937–1938 — заступником директора з наукової частини Казахської художньої галереї (м. Алма-Ата, тепер Алмати, Казахстан). З липня 1938 — у Башкирському художньому музеї (м. Уфа), з травня 1940 — заступник директора з наукової частини. 16.07.1941 заарештовано як німця, 10.10.1942 засуджено, 28.10.1942 розстріляно. Відмовлено в реабілітації 1958, реабілітовано 1989 за неодноразовими наполяганнями діячів української науки і культури.
Діяльність
Автор численних наукових праць з історії української архітектури, образотворчого мистецтва, музеєзнавства, шевченкознавства, києвознавства. Основоположник українського мистецтвознавства як академічної науки загалом і зокрема — вивчення мистецької спадщини Г. Нарбута. Під його керівництвом 1917–1922 виконано інвентаризацію 160 архітектурних пам'яток м. Києва. Один із засновників Лаврського музею культів (тепер Національний заповідник «Києво-Печерська лавра»), Київської картинної галереї (тепер Національний музей «Київська картинна галерея»), Музею мистецтв ВУАН (тепер Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків). Працював у численних державних комісіях і комітетах: Софійській, Всеукраїнському археологічному комітеті ВУАН, комітетах з упорядкування Шевченкової могили та для збудування пам'ятника Т. Шевченкові у м. Харкові. З 1929 — член паритетної комісії з обміну культурними цінностями між РСФРР та УСРР. Був активним членом громадських організацій: Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва, Історичного товариства Нестора-літописця, Товариства діячів українського пластичного мистецтва, Українського товариства архітекторів. Фундаментальне видання Ф. Ернста про нерухому культурну спадщину м. Києва «Провідник» (1930) не втратило наукового значення дотепер. Автор фундаментальних монографій «Шевченко як маляр на тлі його доби» (1933) та «І. Ю. Рєпін і М. І. Мурашко» (1940; обидві не видано через арешт автора).
Визнання
25.10.1991 під час відзначення 100-річного ювілею Ф. Ернста встановлено меморіальну дошку на фасаді історичної будівлі колишньої Глухівської чоловічої гімназії (тепер — центральний корпус Глухівського національного педагогічного університету ім. Олександра Довженка). 1994 на честь Ф. Ернста названо вулицю в м. Києві.
Додатково
Незадовго до останнього арешту Ф. Ернста у липні 1941 з ним зустрічалися співробітники Академії Наук УРСР, евакуйовані до м. Уфи з огляду на окупацію України Вермахтом. С. Маслов згадував, що відчував сором за свою розгубленість через зміну звичної обстановки. Це контрастувало із зібраністю і непереборною творчою енергією Ф. Ернста, яку той зумів зберегти протягом усього життя, не зважаючи на тяжкі обставини. С. Маслов дійшов висновку, що в цьому випадку маємо таке органічне поєднання людини з наукою, яке тільки смерть здатна розірвати.
Цитати
Є. Холостенко про Ф. Ернста:
«Цей запеклий ворог, в якого, очевидно, на саму згадку про більшовиків з’являлась піна скаженого собаки.»(Цит. за вид.: Холостенко Є. Етапи зростання. Основні моменти розвитку мистецтва Радянської України за 16 років // Образотворче мистецтво. Альманах 1. Харків–Київ, 1934. С. 104.)
С. Білокінь:
«Доля відпустила йому попрацювати для української культури дуже недовго — до першого арешту два роки (1913–1914) і до другого арешту сімнадцять (…). Його діяльність була спрямована на виявлення, вивчення й охорону рухомої й нерухомої частини матеріальної культурної спадщини України, причому була вищою мірою ефективна. А те, що він встиг зробити в українознавстві, навіки забезпечило йому місце класика українського мистецтвознавства.»(Цит. за вид.: Білокінь С. Місце Федора Ернста в історії української культури ХХ ст. // Пам’ятки України: історія та культура. 2012. № 10. С. 17.)
Праці
- Київські архітектори XVIII віку // Наше минуле. Київ, 1918. Липень–серпень. Ч. 1. С. 98–118.
- Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 г. Киев : Издательство «Гуро», 1918. 22 с.
- Українське мистецтво XVII–XVIII віків. Київ : Видавниче товариство «Криниця», 1919. 32 с.
- Контракти та контрактовий будинок у Києві: 1798–1923: Культурно-історичний етюд. Друге видання. Київ : Друкарня ВУАН, 1923. 96 с.
- Київська архітектура XVII віку // Київ та його околиця в історії та пам’ятках. Київ : Державне видавництво України, 1926. С. 125–165.
- До історії Київо-Печерської фортеці // Київ та його околиця в історії та пам’ятках. Київ : Державне видавництво України, 1926. С. 265–274.
- Георгій Нарбут. Життя і творчість // Георгій Нарбут: Посмертна виставка творів. Київ : Державне видавництво України, 1926. С. 11–86.
- Мазепин будинок у Чернигові (До історії культурних взаємин України з Москвою в кінці XVII ст.) // Чернигів і Північне Лівобережжя. Київ : Державне видавництво України, 1928. С. 347–367.
- Українське малярство XVII–ХХ сторіч: Провідник по виставці. Київ, 1929. 111 с.
- Київ: Провідник. Київ, 1930. 798 с.
Література
- Білокінь С. Федір Ернст і Київ. // Наука і культура. Україна: Щорічник. Вип. 22. Київ : Товариство «Знання», 1988. С. 506–511.
- Вечерський В. Ернст та інші… // Пам’ятки України. 1993. № 1–6. С. 137–138.
- Білокінь С. В обороні української спадщини. Історик мистецтва Федір Ернст. Київ : Інститут історії України НАН України, 2006. 356 с.
- Білокінь С. Місце Федора Ернста в історії української культури ХХ ст. // Пам’ятки України: історія та культура. 2012. № 10. С. 4–19.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Ернст, Федір Людвігович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ернст, Федір Людвігович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
Відео
| Документальна телепередача "Прогулянки містом" (телеканал "Київ") |
|---|
Warning: touch(): Utime failed: Permission denied in /var/www/wiki.new/extensions/Widgets/vendor/smarty/smarty/libs/sysplugins/smarty_template_compiled.php on line 178 |
