Білокінь, Сергій Іванович
Білокі́нь, Сергі́й Іва́нович (01.07.1948, м. Київ, тепер Україна – 14.04.2023, м. Редвуд-Сіті, Каліфорнія, США) — історик, джерелознавець, колекціонер.
|
Білокінь, Сергій Іванович | |
|---|---|
| Народження | 1948 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 2023 |
| Місце смерті | Редвуд-Сіті |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | Історія України |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Національна премія України імені Тараса Шевченка (2002) |
Зміст
Життєпис
Народився в м. Києві в родині професора Київського державного університету імені Тараса Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), фізіолога рослин І. П. Білоконя (1914, с. Кожанка, тепер смт Кожанка, Україна –1975, Київ, тепер Україна). Батько був заступником проректора КДУ імені Тараса Шевченка, згодом — деканом біолого-ґрунтознавчого факультету (1952–1956), директором Ботанічного саду імені академіка Олександра Фоміна (1961–1975), заступником голови Українського ботанічного товариства (1957–1975).
Навчався в СШ №45 м. Києва, яку закінчив 1966. Учителем історії у С. І. Білоконя був О. О. Петровський (1901, м. Тифліс, тепер м. Тбілісі, Грузія — 1984, м. Київ, тепер Україна) — військовий історик, колекціонер, автор низки праць із історії армії Російської імперії.
1963–1964 був наймолодшим членом Клубу творчої молоді «Сучасник» (1960–1964), познайомився з колом київських шістдесятників, зокрема з Л. Танюком, А. Горською, В. Зарецьким, Є. Сверстюком, І. Світличним та ін.
1966–1971 навчався на історичному факультету КДУ імені Тараса Шевченка. У роки навчання очолював студентське наукове товариство факультету, відредагував три томи «Вісника» товариства (віддруковано на ротапринті).
1971–1974 працював у Києво-Печерському державному історико-культурному заповіднику.
1974–1977 навчався в аспірантурі філологічного факультету Московського державного університету імені М. Ломоносова (науковий керівник — О. І. Овчаренко (1922, с. Григор’ївка, тепер Іссик-Кульська обл. Киргизстану – 1988, селище Ніда, тепер Литва).
Кандидат філологічних наук (1978), доктор історичних наук (2000).
З 1979 працював у рукописному відділі Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (тепер — Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського). Звільнений у грудні 1981 через конфлікт із керівництвом відділу. 1981–1984 не був офіційно працевлаштований, працював позаштатним кореспондентом газети «Молода гвардія».
1984–1989 — співробітник Літературно-меморіального музею Лесі України (тепер Музей видатних діячів української культури) і відділу наукової інформації з суспільних наук АН УРСР за сумісництвом.
З 1989 — в Інституті історії АН УРСР (тепер — Інститут історії України НАН України), де працював на різних посадах до смерті. З 2002 очолював Центр культурологічних студій інституту.
Помер у м. Редвуд-Сіті (Каліфорнія, США) під час проходження курсу лікування.
Наукова діяльність
Перша літературно-критична стаття С. Білоконя вийшла друком 1966 в журналі «Дніпро». 1969–1970 опублікував кілька рецензій, літературно-критичних статей і поетичних перекладів (журнали «Радуга» і «Україна», низка антологій і альманахів).
Перша наукова публікація — стаття «До питання про історизм у творах Г. Нарбута» (Український історичний журнал. 1971. № 3) — була пов’язана з колекціонерським зацікавленням С. Білоконя спадщиною Г. Нарбута.
03.03.1978 захистив у МДУ ім. М. Ломоносова кандидатську дисертацію на тему «Предмет і завдання літературознавчого джерелознавства».
Упродовж 1970-х і 1980-х опублікував численні наукові й науково-популярні статті з історії української мистецтва (зокрема про створення і становлення Української академії мистецтв, тепер — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), історію книгодрукування, книжкову графіку.
Наприкінці 1970-х розпочав співпрацю з Головною редакцією Української радянської енциклопедії (тепер — Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво»), написав численні статті про українських книжкових графіків, книгознавців і видавництва для другого видання «УРЕ». 1981 був одним із основних авторів енциклопедичного довідника «Київ», підготовленого Головною редакцією «УРЕ».
У 1990-х розпочав дослідження історії Великого терору 1937–1938, сформувавши авторську концепцію про терор як один із засобів державного управління в СРСР у міжвоєнні роки. Ця концепція лягла в основу його монографії «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917–1941 рр.: Джерелознавче дослідження» (1998, другий том — 2013, друге допрацьоване видання — 2017). 30.03.2000 С. Білокінь захистив докторську дисертацію на основі цієї монографії в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.
У 2000-х – 2010-х С. Білокінь знову зосередився на дослідженні історії української культури й мистецтва, студіях про діяльність митців і мистецтвознавців, долю музейних і бібліотечних зібрань. У цей період він підготував книги «Музей України: збірка П. Потоцького» про долю приватної колекції П. П. Потоцького (1857, с. Просяниківка, тепер Полтавського району Полтавської обл. – 26.08.1938, м. Київ, тепер Україна), яку збирач 1927 подарував уряду УСРР (згодом збірку було розпорошено по різних музейних і бібліотечних колекціях, а частину експонатів втрачено) (2002), «В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст» (2006), «Бойчук та його школа» (2017) та ін.
Колекціонерська діяльність
С. Білокінь розпочав збирати книги, рукописи і графіку у шкільні роки. Перші предмети колекції — твори шістдесятників, зокрема графічні й живописні роботи А. Горської й В. Зарецького.
Під час роботи в рукописному відділі ЦНБ АН УРСР став заступником секції книгознавства при київському міському відділенні Добровільного товариства любителів книги. Розгорнув активну лекційну діяльність у цій організації та у клубі києвознавців при Музеї історії міста Києва, зокрема оприлюднив у вигляді запрошень на лекції і пам’яток до них короткі бібліографічні покажчики й тези виступів про художників, літераторів і колекціонерів (відповідно до тогочасного законодавства запрошення й пам’ятки не підлягали попередньому цензурному нагляду).
Упродовж 1960-х–2000-х сформував колекцію рукописів (серед них — універсали з підписами Б. Хмельницького, П. Дорошенка і І. Мазепи, рукописні матеріали 19 і початку 20 ст., рукописи представників Розстріляного відродження), європейські стародруки 17–18 ст., різноманітні документи доби Української революції 1917–1921 і 1920-х – 1930-х (рукописні матеріали, періодика, книжки, ефемера).
Одним із найцінніших елементів колекції С. Білоконя була збірка матеріалів, пов’язаних із Г. Нарбутом — усі видання про Г. Нарбута, майже повний комплект видань у його оформленні, рукописні матеріали. Зокрема, у зібранні С. Білоконя зберігався один із двох неповних примірників нереалізованого видання «Нарбутівського збірника» (готувався у 1920-х, частина накладу була надрукована 1933, через арешт кількох авторів видруковані примірники вилучено з друкарні і знищено). 2020 цей примірник разом із архівними матеріалами і іншими предметами збірки С. Білоконя використано для видання реконструйованого «Нарбутівського збірника».
Значну цінність становить також зібрання матеріалів, пов’язаних із М. Зеровим і М. Орестом (епістолярій, книги з їхніми інскриптами та ін.).
У квітні–серпні 2012 С. Білокінь подарував значну частину своєї колекції (бл. 10 тис. одиниць зберігання) Національному університету «Києво-Могилянська академія». Серед подарованих книг — примірник «Хроніки» Олександра Гваньїні (1611), першодрук перекладеного М. Максимовичем «Слова о полку Ігоревім» (1837), друге видання «Історії Малої Росії» Д. Бантиша-Каменського (1842) і перше видання «Історії Малоросії» М. Маркевича (1842), окремі числа журналу «Основа» за 1861, «Букварь южнорусский» Т. Шевченка (1861) та ін.
Частину рукописної колекції С. Білокінь за життя передав до Інституту рукопису НБУВ.
Визнання
- Національна премія України імені Тараса Шевченка (2002, за книгу «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917–1941 рр.): джерелознавче дослідження».
- Член кореспондент (2001) і дійсний член (2006) Української вільної академії наук у США.
- Заслужений діяч науки і техніки України (2007).
- Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Праці
- Музей України. Збірка П. Потоцького: доба, середовище, загибель. 2-ге вид., повне. Київ : Інститут історії України НАН України ; Київське наукове товариство ім. Петра Могили, 2002. 250 с.
- На зламах епохи: Спогади історика. Біла Церква : Олександр Пшонківський, 2005. 336 с.
- В обороні української спадщини. Історик мистецтва Федір Ернст. Київ : Інститут історії України НАН України, 2006. 355 с.
- Бойчук та його школа. Київ : Мистецтво, 2017. 256 с.
- Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917–1941 рр.). 2-ге вид., випр., допов. Київ : Пенмен, 2017. 768 с.
Література
- Білокінь Сергій Іванович // Українські історики ХХ ст. : в 3 вип. Київ; Львів : Інститут історії України НАН України, 2003. Вип. 2. Ч. 1. С. 23–24.
- Швидкий В. П. До 60-річчя доктора історичних наук С. І. Білоконя // Український історичний журнал. 2008. № 4. C. 233–234.
- Сергій Білокінь. URL: https://www.s-bilokin.name/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Білокінь, Сергій Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білокінь, Сергій Іванович (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.04.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
