Бароко мазепинське
Баро́ко мазе́пинське — стильовий етап архітектури бароко українського, синхронний правлінню гетьмана І. Мазепи (1687–1709) і безпосередньо пов’язаний з його організаційно-фінансовою підтримкою.
Зміст
Історична довідка
Унаслідок Хмельниччини в другій половині 17 ст. на Наддніпрянщині й Лівобережжі (у так званій Гетьманщині) сформувалася національна архітектурна стилістика, оригінальна й відмінна за своїми основними рисами від загальноєвропейського бароко. Вона поєднувала композиції споруд, традиційні для архітектури народної та елітарного зодчества домонгольської доби, з декоративно-пластичним оздобленням, запозиченим з європейських стилів ренесансу і бароко й переопрацьованим у краї. За цією стилістикою закріпилося визначення українське бароко. Його розквіт і перехід від ренесансних до переважно барокових форм припав на час правління гетьмана І. Мазепи, що дало підстави мистецтвознавцю Ф. Ернсту 1919 вперше означити цей етап стильового розвитку української архітектури як «бароко мазепинське».
Гетьманування І. Мазепи було часом наймасштабнішої архітектурно-будівничої діяльності. Цьому сприяло завершення тривалого періоду Руїни, накопичення значних капіталів та поява добре навчених архітекторів — як місцевих М. Ю. Єфимов (Єфимович), І. Зарудний, так і закордонних (Й.-Б. Зауер, Й. Д. Старцев, Д. Аксамитов). В архітектурному процесі активною була позиція не тільки гетьмана, а й державного проводу Гетьманщини — від генеральної старшини (В. Дунін-Борковський) до полковників [(М. Миклашевський (1640–1706), Я. Лизогуб (1620–1698)] і сотників [В. Ялоцький (?–1712)].
У розвитку стилістики бароко мазепинського головну роль відіграла будівнича діяльність самого гетьмана. За 21 рік урядування він став фундатором 12 збудованих та 20 реконструйованих храмів, а з урахуванням тих, які не збереглися, — усього 43 споруд. Серед них — Микільський (Військовий) собор у Києві і Богоявленський собор у Києві, Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові, собор Вознесенського монастиря у Переяславі, Троїцький собор у м. Батурині (тепер Бахмацького району Чернігівської області, не збережено), а також дерев’яні храми — Воскресенський і Покровський у м. Батурині, парафіяльна церква в с. Прачі (тепер Ніжинського району Чернігівської області), Богородицька церква у Новобогородицькій фортеці (тепер у складі м. Дніпра), монастирський храм Воскресіння Христового в м. Любечі (тепер сел. Чернігівського району Чернігівської області), храм Іоанна Предтечі з трапезною в Успенському Кам’янському монастирі (тепер поблизу с. Забрама Брянської області, РФ), дерев’яні споруди Домницького монастиря Різдва Богородиці (тепер у с. Домниця Корюківського району Чернігівської області) та ін. Жодна з дерев’яних церков Мазепиної фундації не збереглася. Він же фінансував розбудову Софійського монастиря у Києві, Михайлівського Золотоверхого монастиря, реконструкцію Успенського собору Києво-Печерської лаври та спорудження Всіхсвятської надбрамної церкви. Останньою його фундацією стала Покровська церква в Дігтярівці, освячена 1710 після смерті гетьмана. Найвизначніші храми Мазепиної фундації зображені на мідьориті І. Мигури 1706: Богоявленський собор Братського монастиря на Подолі у Києві, Микільський (Військовий) собор у Києві, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Хрестовоздвиженський собор Хрестовоздвиженського монастиря у Полтаві, Всіхсвятська надбрамна церква Києво-Печерської лаври та Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові. У царині архітектури І. Мазепа продовжував справу гетьмана І. Самойловича, завершуючи розпочаті ним будівельні проекти (Спасо-Преображенський собор Мгарського Спасо-Преображенського монастиря), реалізовуючи державну програму створення представницького архітектурного середовища, співмірного суспільним потребам і можливостям. Розквіт архітектури бароко мазепинського засвідчує як значний розвиток економіки в Гетьманщині, так і загальнонаціональну пріоритетність архітектури.
Характеристика
В архітектурних творах бароко мазепинського відображено комплекс спадкоємності щодо княжої Русі-України, зокрема в містобудівних заходах (фундація патрональних монастирів і гетьманських резиденцій), типології споруд (відродження типу тринавових хрестовокупольних соборів у містах Києві, Чернігові, Полтаві). Водночас у елітарну архітектуру увійшли традиційні для архітектури народної тридільні одно- та триверхі й хрещаті одно- та п’ятиверхі церкви (Георгіївський собор Видубицького монастиря у Києві). В освітніх фундаціях (Старий академічний корпус Києво-Могилянської академії, будівля Колегіуму у Чернігові) орієнтувалися не на католицькі взірці, присутні на теренах Західної України, а на місцеву православну традицію. До найвизначніших архітектурних творів цього етапу належать міські та монастирські собори, парафіяльні храми, дзвіниці, навчальні та житлові будівлі. Архітектурна стилістика є ренесансно-бароковим синтезом на базі автохтонних традицій, з поступовим проникненням ордерних форм (див. Ордер архітектурний) бароко класичного напряму. Відомі майстри цієї доби Й. Старцев, Д. Аксамитов, Й.-Б. Зауер, М. Єфимов творили свої споруди винятково монументальними, можливо, вперше в Україні продемонструвавши велику силу естетичного впливу лапідарної білої площини стіни, облямованої напівколонами або пілястрами й увінчаної карнизом [Микільський (Військовий) собор у Києві]. Водночас були й насиченіші пластикою архітектурні композиції (фасади Троїцького монастирського собору Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові), в яких декор не містить орнаментальних чи скульптурних мотивів і є вільною композицією ордерних архітектурних форм.
Додатково
Тогочасна архітектурна діяльність потребувала значних матеріальних ресурсів. Так, на початку 18 ст. річна платня фахівця найвищої кваліфікації (ректора колегіуму) становила 50–100 злотих. Річний бюджет Гетьманщини, вперше обчислений 1729, становив 144 тисячі злотих. При цьому будівництво кам’яниці коштувало 500 злотих, дерев’яної церкви — до 10 тисяч злотих, мурованої церкви — 15–30 тисяч злотих. Великі мазепинські собори коштували до 100 тисяч злотих, мур із баштами довкола Києво-Печерської лаври обійшовся в один мільйон злотих. На архітектуру І. Мазепа витратив понад 1,5 млн злотих, що у 10 разів більше річного бюджету тодішньої Української Держави.
У пізніші історичні епохи звернення архітекторів, художників та пам’яткознавців до стилістики бароко мазепинського завжди було політично вмотивованим і пов’язаним з українським національним відродженням й опором імперському поневоленню. Ця тенденція захоплювала не тільки етнічних українців (Д. Дяченко), а й митців іншого походження. Під час Першої світової війни в Російській імперії почалася антиукраїнська істерія та цькування так званого мазепинства. У цій ситуації київський архітектор П. Альошин 1914 спорудив у стилістиці бароко мазепинського прибутковий будинок свого батька Ф. Альошина на вулиці Володимирській, 19 у м. Києві (не збережено). Наприкінці 1915 у Санкт-Петербурзькій (Імператорській) Академії мистецтв (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна) він виконав екзаменаційний проект мурованого православного храму в стилістиці бароко мазепинського. Така творча послідовність зближувала етнічного росіянина П. Альошина з «мазепинцями».
Цитата
Величні соборні храми в стилістиці бароко мазепинського, споруджені у найважливіших містах України (Київ, Чернігів, Батурин, Глухів, Полтава), мали в максимально наочних образах, мовою архітектурних форм засвідчити те розуміння принципів побудови держави, ієрархічної структури суспільства і ролі нової правлячої верстви, яке висловлено у відомій «Думі» гетьмана І. Мазепи:
Ей, братища, пора знати,
Що не всім нам панувати,
Не всім дано всеє знати
І річами керувати!
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо,
Однак стирник сам керує,
Весь корабель управує.Цит. за: Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. Київ : Просвіта, 2006. С. 291.
Галерея
|
Література
- Ернст Ф. Українське мистецтво XVII–XVIII віків. Київ : Криниця, 1919. 32 с.
- Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи // Праці українського наукового інституту (Варшава). 1938. Т. 46. С. 107–132.
- Вечерський В. Архітектура 2-ї половини XVII — 70-х років XVIIІ ст. // Асєєв Ю., Вечерський В., Годованюк О. та ін. Історія української архітектури. Київ : Техніка, 2003. С. 192–243.
- Вечерський В. Архітектурні фундації гетьмана Івана Мазепи // Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. Київ : АртЕк, 2003. С. 36–43.
- Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. 304 с.
- Вечерський В. Особливості стилю бароко в архітектурі України XVII–XVIII століть // #Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. 2009. Вип. 9. С. 199–203.
- Вечерський В. Мистецтво середини XVII — середини XVIII століття: Архітектура // Історія українського мистецтва : у 5 т. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, 2011. Т. 3. С. 280–376.
- Вечерський В. Підсумки вивчення архітектури України доби Гетьманщини // Сіверщина в історії України : в 12 вип. Київ; Глухів : Центр пам'яткознавства НАН України, 2015. Вип. 8. С. 9–14.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Бароко мазепинське // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бароко мазепинське (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
