Успенський собор Києво-Печерської лаври
Успе́нський собо́р Ки́єво-Пече́рської ла́ври — пам’ятка архітектури національного значення, частина пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Головний храм монастиря стоїть у центрі території так званої Верхньої Лаври на краю горішнього плато високого правобережжя р. Дніпра. Як одна з найважливіших київських архітектурних домінант формує історично значущу, пронизану християнською символікою панораму історичного центру міста, яка відкривається із долини р. Дніпра, мостів та лівобережжя. Сакральний сенс цієї панорами та історичного силуету правобережжя полягає в небесному захисті Київських гір і самого міста під заступництвом Пресвятої Богородиці. Вівтарем собор звернено до долини р. Дніпра. Перед західним фасадом — трапецієподібна в плані Соборна площа з Троїцькою надбрамною церквою. З півдня — Трапезна церква Святих Антонія і Феодосія та колишній митрополичий будинок, з південно-західного боку — Велика лаврська дзвіниця (дзвіниця Успенського собору). Разом з цими спорудами Успенський собор формує головний композиційний осередок архітектурного ансамблю Києво-Печерської лаври.
Історична довідка
Мурований Успенський собор засновано 1073 з ініціативи Феодосія Печерського. Збудовано 1075–1078 коштом великого князя Київського Святослава ІІ Ярославича, внутрішнє оздоблення завершено і храм освячено 1089. 1091 тут перепоховано Феодосія Печерського. Спочатку собор був хрестовокупольним, шестистовпним, тринавовим, з однією центральною сферичною банею на циліндричному світловому підбаннику (частина дослідників небезпідставно вважає, що первісно собор був п’ятибанним). У західній частині, над нартексом, були хори. Зі сходу виступали три апсиди – гранчасті зовні й циліндричні в інтер’єрі. Споруду зведено технікою «opus mixtum» (змішане мурування) — з плінфи та каміння на цем’янковому розчині (див. Будівельний розчин). Стіни в інтер’єрі прикрашали фрески та мозаїки. Підлога у вівтарі була частково мозаїчною, а частково викладена червоними шиферними плитами.
Успенський собор став взірцем, за яким у Давній Русі зводили міські й монастирські собори. Собор зазнав численних руйнувань і перебудов. 1088–1089 з північного боку прибудовано баптистерій (хрещальню) Святого Іоанна Предтечі. 1109 з південного заходу добудовано каплицю над місцем поховання княгині Євпраксії Всеволодівни. 03.05.1230 внаслідок землетрусу у стінах з’явилися великі тріщини та, ймовірно, сталися ще якісь руйнування. Не з’ясовано, чи були вони виправлені до 1240, коли м. Київ розгромлено під час монголо-татарської навали.
Відновлено храм 1470 київським князем Семеном Олельковичем. Зміни архітектурного устрою протягом століть полягали в оточенні центрального ядра каплицями, хрещальнями й бічними вівтарями, поступовому збільшенні їхніх розмірів, появі нових бань. Ці зміни зафіксовано в численних гравюрах 17–18 ст.: 1661 собор показано п’ятибанним, оточеним низкою прибудов, частину з яких об’єднано під одним дахом. Після перебудов останньої чверті 17 ст. собор став семибанним, перед його західним фасадом з’явилося шість приділів, увінчаних невеликими фронтонами. У ніч на 22.04.1718 у Лаврі сталася велика пожежа, від якої потерпів Успенський собор. 1722–1729 його відбудовано за проектом архітектора Ф. Васильєва (18 ст.; тепер Росія — Україна) під керівництвом майстра І. Каландіна (18 ст.; тепер Росія — Україна). При цьому всі бічні вівтарі й каплиці надбудовано та об’єднано під одним дахом. Утворено нові фасади (окрім східного), поділені декоративним карнизом на два яруси. 1767–1769 за участю майстрів С. Ковніра та Й. Білинського (18 ст., Україна) фасади увінчано фронтонами з пишним орнаментальним різьбленням рослинного характеру по свіжому тиньку. В такій самій техніці виконано облямування віконних наличників та порталів. Фриз декоровано круглими поліхромними полив’яними керамічними розетками. Апсиди також прикрашено ліпниною з мотивами виноградної лози, квітів барвінка, соняшника та троянд, що переплітаються. Собор остаточно набув стилістичних рис українського бароко. 1729 учні Лаврської іконописної майстерні під керівництвом Стефана Лубенського (остання чверть 17 — перша половина 18 ст., Україна) розмалювали інтер’єр собору, створивши унікальну портретну галерею історичних діячів: князів Давньої Русі, гетьманів Б. Хмельницького, І. Мазепи, І. Скоропадського, московських царів, церковних ієрархів тощо. Всі ці розписи знищено 1893–1896, коли собор заново розписали в імперському стилі російські художники під керівництвом В. Верещагіна (1835–1909; Росія) згідно з програмою, затвердженою російським імператором Олександром ІІІ 1894.
Успенський собор за традицією був місцем поховання найвидатніших людей м. Києва та України: князів Скиргайла Ольгердовича та Володимира VI Ольгердовича (наприкінці 14 ст.), Семена Олельковича 1471, митрополитів (Петро Могила, Варлаам (Ясинський); архімандритів (Інокентій Гізель, Єлисей Плетенецький, Зосима Валкевич (1719–1786, Україна) та багатьох інших (понад 120 осіб). В інтер’єрі великий інтерес становив скульптурний надгробок князя К. І. Острозького 1579. 1805 встановлено надгробок фельдмаршалу П. Румянцеву-Задунайському (архітектор Ж. Ф. Тома де Томон, скульптор І. Мартос) 1821 тут поховано генерал-фельдмаршала І. Гудовича.
Руйнування
З грудня 1929 собор використовували як антирелігійний музей. У серпні 1941 спецслужби СРСР його замінували. Вибухівку закладено у підвал під північно-західним кутом споруди. При цьому вжито заходів, які унеможливили знешкодження вибухового пристрою. 03.11.1941 німці за наказом свого командування ініціювали вибух, який знищив собор. Його можна було відбудувати одразу по війні, проте це не входило до планів радянського керівництва. Протягом 1945–1947 завали розчищено, 1962–1963 зроблено примітивну консервацію руїн, що забезпечила збереження деяких залишків собору. Збереглися фрагменти східної стіни з апсидами, частина південної нави 11 ст., нижня частина хрещальні, бічний вівтар Іоанна Богослова з банею, а також два стовпи 11 ст. Ці руїни мали статус пам’ятки архітектури республіканського значення.
Відбудова
Собор у різні часи досліджували П. Лашкарьов (1834–1899; Росія — Україна), В. Ніколаєв, І. Моргілевський, В. Богусевич, Ю. Асєєв, Г. Логвин, М. Холостенко (1902–1978; Україна), М. Говденко, С. Кілессо та інші. Руйнація однієї з найшанованіших православних святинь Східної Європи була незагойною раною Києва. Тому ідея відбудови храму у 1980-х отримала загальну підтримку: сперечалися тільки щодо конкретних інженерно-технічних рішень. 1986 проектом інституту Укрпроектреставрація (головний архітектор О. Граужис) передбачено реставраційне відтворення (відбудову) собору станом на період розквіту українського бароко другої половини 18 ст. Археологічні, інженерні дослідження й експериментальні роботи на майданчику собору тривали (з перервами) 1986–1998. Собор відбудовано корпорацією «Укрреставрація». Мурування стін розпочали наприкінці 1998: першу цеглину поклав Президент України Л. Кучма 21.11.1998. Хрест на центральній бані відбудованого храму освячено 28.10.1999, а весь собор — 28.08.2000 на свято Успіння Пресвятої Богородиці. 2000 розпочато оздоблення інтер’єру з відтворенням барокового живопису, ктиторських портретів, надгробків видатних осіб. Першочергово відтворено п’ятиярусний іконостас барокової стилістики. Орієнтовна вартість відбудови — понад 69 мільйонів гривень (станом на 2000). Собор є у державній власності, його безоплатно надано для богослужінь Українській православній церкві Московського патріархату.
Характеристика
Архітектурні форми пам’ятки відтворено досить точно, на підставі комплексу історичних джерел. Собор майже квадратний у плані, з п’ятьма гранчастими апсидами, семибанний. Двоярусні фасади розчленовані пілястрами й увінчані масивними карнизами та пишними фронтонами вигадливих форм. Гранчасті світлові підбанники несуть двоярусні барокові бані з ліхтарями й маківками (бані та хрести на них позолочено). У нішах східного фасаду й фронтонів розміщено живописні композиції, здебільшого постаті святих. Проте відтворення фасадного декору виконано надто схематично: автентичний ліплений декор мав характер авторської скульптури в техніках барельєфу та горельєфу та засвідчував виразну авторську манеру майстрів середини 18 ст. Унаслідок поспіху під час відбудови на відповідних місцях фасадів змонтовано заводські відливки, що виглядають не мистецькими творами, а муляжами.
Значення
Успенський собор Києво-Печерської лаври — одна з найвизначніших пам’яток українського православ’я, головна святиня Києво-Печерської лаври, що має визначне архітектурне, мистецьке та історико-меморіальне значення. Є органічною складовою Києво-Печерської лаври і в її складі з 1989 — пам’яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Додатково
З 1920-х на західному фасаді собору над входом висіло гасло: «Ченці — криваві вороги трудящих».
Галерея
|
Література
- Обозрение Киева в отношении к древностям, изданное Иваном Фундуклеем. Киев, 1847. С 60-68.
- Геврик Т. Втрачені архітектурні пам`ятки Києва. Нью-Йорк : Український музей, 1987 (друге видання). С. 51-55.
- Крощенко Л. Успенський собор Києво-Печерської лаври в XVII-XVIII ст.: Описи та іконографія // Архітектурна спадщина України. Вип. 3, част. 2. Київ : Українознавство, 1996. С. 44-56.
- Сіткарьова О. Успенський собор Києво-Печерської лаври. Київ : Свято-Успенська Києво-Печерська лавра, 2000. 232 с.
- Вечерський В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 51-58.
- Кот С. Зруйнування Успенського собору Києво-Печерської лаври (3 листопада 1941 р.): версії // Український історичний журнал. 2011. № 6.С. 122-151.
- Вечерський В. Архітектурні пам’ятки, досліджені Григорієм Павлуцьким: збережені й знищені // Павлуцький Г. Дерев’яні та муровані храми України Харків : Савчук О. О., 2017. С. 185-186.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Успенський собор Києво-Печерської лаври // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Успенський собор Києво-Печерської лаври (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.03.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
