Білик, Микола Ілліч
Бі́лик, Мико́ла І́лліч (20.05.1953, с. Топорівці, тепер Чернівецького району Чернівецької області, Україна) — скульптор, графік, професор, заслужений художник України (з 1996), народний художник України (з 2017), член-кореспондент Національної академії мистецтв України (НАМУ; з 2017).
|
Білик, Микола Ілліч | |
|---|---|
| Народження | 20.05.1953 |
| Місце народження | Топорівці |
| Alma mater | Львівська національна академія мистецтв |
| Напрями діяльності | скульптура, графіка |
Зміст
Життєпис
Навчався 1968–1972 у Вижницькому училищі прикладного мистецтва (тепер Вижницький фаховий коледж мистецтв та дизайну імені Василя Шкрібляка, Чернівецька область).
Закінчив Львівський інститут декоративного і прикладного мистецтва (1980; тепер Львівська національна академія мистецтв; спеціальність «Інтер’єр та обладнання», кваліфікація «Художник декоративного мистецтва»; викладачі Д. Крвавич, І. Якунін).
Відтоді — у м. Києві: скульптор творчо-виробничого об’єднання «Художник» (1980–1990; тепер Київський творчо-виробничий комбінат «Художник» Національної спілки художників України, НСХУ).
Від 1983 — член Спілки радянських художників України (тепер НСХУ).
У Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну (від 1994; тепер Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука): викладач скульптури, композиції та роботи в матеріалі, 2014 — доцент кафедри художніх виробів із кераміки та скульптури.
Діяльність
Творча діяльність
Автор станкових, ландшафтно-паркових і монументальних скульптур, графічних творів. Головні теми творчості: звернення до історії України, міфології, образ жінки, сім’ї, екологічної тематики, анімалістики. У доробку — понад 500 творів. Використовує бронзу, камінь, дерево. Створив портрети видатних діячів української науки, релігії та культури.
Автор герба м. Києва (1994, бронза, співавтор В. Сівко); меморіальних дощок, присвячених М. Бойчуку, Б. Грінченку, Л. Забашті, П. Майбороді (надгробок, Байкове кладовище), О. Мішакову, Петру Могилі, Олександру Олесю, В. Симиренку, О. Таранцю, О. Топачевському, С. Федоровичу та іншим.
Брав участь у відновленні пам’ятників княгині Ользі, Андрію Первозваному, Кирилу та Мефодію (1995, граніт, мармур; усі — м. Київ).
Створив станкові твори: «Таємниця народження» (1989), «Земля» (1991), «Берегиня», «Чекання» (обидва — 1992), «Поцілунок» (1993), «Макош» (1996), «Солов’їна пісня» (2002), «Клітина Всесвіту» (2003); пам’ятники Ярославу Мудрому (1997; бронза, м. Київ), Т. Шевченку (1998; Івано-Франківська область), Володимиру Святославичу, Борцям за волю України (2016; граніт, бронза, м. Черкаси; архітектор Ю. Калашник); скульптурні композиції «Політ» (1983; фасад Музею-бібліотеки Миколи Трублаїні, с. Вільшанка, тепер Крижопільського району Вінницької області); «Моя Україна» (1988; бронза); погруддя Т. Шевченка (1995; бронза, м. Гавана, Куба); монумент Героям Чорнобиля (2006; камінь, мідь, м. Черкаси); «Герніка України» (2008; м. Батурин); фрагмент «Іван Мазепа» (бронза, граніт, м. Полтава); «Юність» (мармур; обидва — 2009); садово-паркову скульптуру «Українські розвідники» (2021; м. Київ).
За 1983–2016 його роботи експонували у понад 150 всеукраїнських, міжнародних, закордонних виставках.
Персональні виставки — у галереї «Славутич» (1994), «Домі Миколи» (1995), «Колті» (2001), «Українському домі» (2003; усі — м. Київ), Посольстві України у США (2004; усі — м. Вашингтон, США), Українському національному музеї (2004; 2007; м. Чикаго, США), галереї «Триптих» (2006; 2014), Музеї сучасного мистецтва (2011), музеї «Духовні скарби України» (2014), НАМУ (2018; усі — м. Київ).
Твори представлені в колекціях Міністерства культури і мистецтв України, музеїв Львова, Переяслава-Хмельницького, Чернівців, Чернігова, Черкас, а також у Бельгії, Нідерландах, Канаді, Німеччині, США, Франції.
Педагогічна і науково-методична діяльність
Автор науково-методичних праць з питань мистецької освіти, навчально-наочного посібника «Скульптура» (2014; для підготовки фахівців за напрямом «Мистецтво», спеціальністю «Дизайн» та «Декоративно-прикладне мистецтво», дисципліна «Скульптура»).
Нагороди та визнання
Член НСХУ (з 1983).
Лауреат І премії Міжнародного симпозіуму скульптури (м. Тернопіль, 1989).
Лауреат І премії у галузі скульптури Міжнародного бієнале «Відродження» (м. Львів, 1991).
Заслужений художник України (з 1996).
Орден Нестора Літописця (2001).
Орден княгині Ольги І ступеня (2009).
Срібна медаль НАМУ (2013).
Член-кореспондент НАМУ (з 2017).
Народний художник України (з 2017).
Додатково
Дружина Наталія Борисенко (нар. 1956; тепер Україна) — майстриня декоративного мистецтва (художній текстиль). Син Назар Білик (нар. 1979; тепер Україна) — скульптор.
Література
- Білик Микола Ілліч // Київська організація Національної спілки художників України. 2022. URL: http://konshu.org/section/sculpture/bilyk-mykola.html
- Білик Микола Ількович. Доцент, народний художник України // Київська Державна Академія Декоративно-Прикладного Мистецтва і Дизайну імені Михайла Бойчука. URL: https://kdidpmid.edu.ua/academy/bilyk-mykola-ilkovych/
- Білик Микола // Ukraine the Best. URL: https://ukrainethebest.com/hero_45/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Білик, Микола Ілліч // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білик, Микола Ілліч (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.01.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
