Батурин
Бату́рин — місто, адміністративний центр Батуринської територіальної громади Ніжинського району Чернігівської області України.
|
Батурин | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Чернігівська область |
| Засновано | 1625 |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 2,4 |
| Територія (кв.км.) | 7 |
| Уродженці | Орлик, Григорій Пилипович, Чухно, Анатолій Андрійович |
Зміст
Географічне положення
Розташовано на сході області, на р. Сеймі.
Відстань м. Чернігова — близько 150 км.
Територія — 7 км2.
Історична довідка
Існують різні версії походження назви. Ймовірно, походить від давньоруського слова «батура» — башта, вежа, фортеця.
Заселено здавна, зокрема поблизу Батурина виявлено городище часів Давньої Русі тощо. В історичних джерелах уперше згадується 1625 як польське укріплення, збудоване за правління короля Сигізмунда III Вази.
Населення Батурина брало участь у національно-визвольній війні 1648–1657 (див. Хмельниччина). Звільнений наприкінці травня 1648. Відтоді, під контролем Війська Запорозького, був центром Батуринської сотні.
1654 отримав статус міста з магдебурзьким правом та перейшов у користування наказного гетьмана І. Золотаренка (невідомо — 1655; тепер Україна). За правління гетьмана І. Брюховецького тут були укладені Батуринські статті 1663.
1669–1709 Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України: Д. Многогрішного (після підписання Глухівських статей 1669), І. Самойловича, І. Мазепи. Значний економічний та культурний центр.
У листопаді 1708 російське військо під командуванням О. Меншикова захопило та вщент зруйнувало місто, знищило його населення (див. у ст. Батуринська трагедія).
За гетьманування К. Розумовського (1750–1764) Батурин удруге став адміністративним центром Гетьманщини. У цей період активно розвивалася економіка й відбувалася інтенсивна забудова.
Від 1781 — волосний центр Конотопського повіту (з 1802 входив до Чернігівської губернії). Після 1861 втратив господарське й культурне значення, став невеликим містечком.
Упродовж 1917–1919 влада неодноразово змінювалася. Радянську владу остаточно встановлено 1919.
З 1923 Батурин мав статус села. 1923–1931 та 1935–1960 — адміністративний центр Батуринського району. 1931–1935 належав до Бахмацького району.
У роки Другої світової війни окуповано, звільнено 1943.
1960 Батурин отримав статус селища міського типу та увійшов до складу Бахмацького району.
Постановою Кабінету Міністрів України 2001 занесений до списку історичних населених місць.
Статус міста районного значення — від 2008.
Згідно з адміністративно-територіальною реформою від 2020 входить до Ніжинського району. Того ж року затверджено адміністративним центром Батуринської територіальної громади.
Населення
Загальна кількість населення (2021, оцінка) — 2 458 осіб, густота — 351 особа/км2.
За статевими групами (2001, перепис): чоловіки (46,8 %), жінки (53,2 %).
Українську мову вважали рідною 94,8 % осіб, російську — 3,2 %, циганську — 1,8 % тощо.
Населення зменшується, 2001 становило 3 тис. осіб.
Клімат
Клімат помірно континентальний, з м’якою зимою та теплим літом.
Середня температура січня — –5 °С, липня — +20 °С.
Середньорічна кількість опадів — 600–650 мм, найбільше влітку.
Господарство
Промисловість
Промисловість слабко розвинена.
Сфера послуг
Є заклади торгівлі, ресторанного господарства й побутового обслуговування населення.
Наявні банківські та поштові відділення.
Працюють оздоровчі комплекси, готель.
Транспорт
Найближча залізнична станція Бахмач розташована приблизно за 23 км. Містом проходять автомобільні дороги міжнародного й регіонального значень. Є автобусне сполучення з містами Черніговом, Бахмачем, Конотопом та іншими.
Наука, освіта, культура
Наука та освіта
Серед закладів освіти — ясла-садок і загальноосвітня школа.
Культура та мистецтво
Наявні публічна бібліотека, міський будинок культури.
Діють музеї національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»: будинок генерального суду (В. Кочубея; засновано 2006), музей археології Батурина (експонується близько 700 об’єктів), палац Кирила Розумовського в Батурині (обидва засновано 2009), музейний комплекс «Козацький двір» (засновано 2021).
Регулярно проводяться культурно-масові заходи, зокрема традиційними вважають обласний музичний фестиваль-конкурс молодих виконавців імені А. Розумовського (від 2012), міжнародний фестиваль козацької культури Батуринфест «Шабля» (від 2018).
Архітектура
Найдавнішою пам’яткою архітектури, що збереглася після Батуринської різанини 1708, є будинок генерального суду (В. Кочубея; 17 ст., перебудовано 19 ст.). У період відродження міста було споруджено палац К. Розумовського й Воскресенську церкву в Батурині (усе — пам’ятки архітектури національного значення). Відтворено цитадель Батуринської фортеці, а також оборонні, культові та інші споруди на її території (усе — 2008).
Серед пам’яток архітектури місцевого значення, включених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України станом на 2022 — будинок пошти, готель, торгові ряди (усе — 19 ст.), Покровська церковнопарафіяльна школа (1899–1903), Воскресенська церковнопарафіяльна школа (1897–1904; тепер музей археології Батурина), училище імені М. Затворницького (1904–1907).
Спорт
Популярні легка атлетика, лижні перегони, футбол, мініфутбол та інше.
Є стадіон, спортивні майданчики.
Персоналії
Тут народилися військовий діяч і дипломат Г. Орлик; військовий діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки В. Кирей (1879; тепер Україна — 1942; тепер Чехія); скульптор О. Ситник (1920–1991; тепер Україна); економіст, академік Національної академії наук України А. Чухно та інші.
З Батурином пов’язані життя і діяльність низки політичних і військових діячів часів Гетьманщини, архітектора А. Квасова тощо.
Додатково
2002 Кабінет Міністрів України затвердив Комплексну програму збереження пам’яток Державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури Батурина.
Символіку міста розробив Інститут історії України НАН України.
Джерела
- Про затвердження Комплексної програми збереження пам'яток Державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури смт Батурина : Постанова Кабінету Міністрів України № 1123 від 17 серпня 2002 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1123-2002-п#Text
Література
- Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1972. Т. 26: Чернігівська область. С. 133–145.
- Янко М. Т. Топонімічний словник України. Київ : Знання, 1998. 428 с.
- Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648–1782 pp. Дніпро : Ліра ЛТД, 2007. С. 114.
- Вечерський В. Гетьманські столиці України. Київ : Наш час, 2008. 320 с.
- Євтушенко М. І. Пам’ять серця. Бахмаччина в роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. Ніжин : Аспект-Поліграф, 2015. 568 с.
- Панченко В. Старовинні герби українських міст. Київ : А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2018. 384 с.
- Батуринська об’єднана територіальна громада (офіційний сайт). URL: https://baturyn-rada.gov.ua
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Батурин // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Батурин (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.03.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
