Максаківський Спасо-Преображенський монастир
Максакі́вський Спа́со-Преображе́нський монасти́р — частково втрачений комплекс об’єктів архітектурної спадщини поблизу с. Максакова Корюківського району Чернігівської області, Україна.
Монастир розташований на лівому рівнинному березі р. Десни на невисокому овальному підвищенні в оточенні заболочених лук навпроти с. Максакова.
Зміст
Історична довідка
Православний чоловічий монастир засновано на городищі домонгольського часу поблизу Максаківського перевозу на р. Десні у 16 ст. Тоді Чернігово-Сіверщина була підвладна Московській державі. У період Смути початку 17 ст. монастир занепав. 1618 цей край відійшов до Речі Посполитої. 1642 А. Кисіль поновив монастир, населивши його ченцями Трубчевського монастиря, які втекли сюди з Московії. Монастиреві надано маєтності, підтверджені грамотами короля Владислава ІV Вази 28.09.1642, А. Киселя 10.10.1650, універсалами Б.-З. Хмельницького 05.06.1654 та 11.10.1654. У центрі монастирської території коштом А. Киселя 1642 закладено мурований Спасо-Преображенський собор, завершено 1655. Навколо монастиря 1669–1672 зведено укріплення: рів, земляний вал із дубовою огорожею та муровану надбрамну башту-дзвіницю. Тоді ж сформовано регулярну розпланувальну композицію на ренесансних (див. Ренесанс) принципах: територія в межах оборонної огорожі — прямокутник розміром 115 × 140 м.
Надбрамна башта-дзвіниця — посеред західного прясла, вона фіксує поздовжню вісь комплексу, на якій розташовано й собор. Симетрично по периметру внутрішнього (парадного) двору розміщено корпуси келій, трапезної, господарських служб. Монастир розплановано за принципом «прямокутник у прямокутнику»: всередині монастирської території, оточеної валами, пізніше — мурами, довкола собору виділено внутрішній прямокутник. Його сторони зафіксовано головними фасадами келій, трапезної та настоятельського корпусу з огорожами між ними. Це публічна загальнодоступна зона. Периметральний простір між внутрішнім двором і зовнішньою огорожею є господарською зоною, доступною тільки насельникам монастиря. Усі будівлі, що фіксують сторони внутрішнього двору, мають входи з двох фасадів — парадного і дворового. Раніше схожу систему розпланування застосовано у Спасо-Преображенському монастирі в Новгороді-Сіверському, пізніше — у Гамаліївському монастирі та Троїцько-Іллінському монастирі в Чернігові. До 1680-х більшість споруд Максаківського монастиря були дерев’яними. Попри це, він набув важливого військового значення. Гетьман Д. Многогрішний універсалом від 01.07.1669 запропонував ігумену Ієремії (Ширкевичу; ? — 1681; Україна) посилити монастирську фортифікацію. Універсал гетьмана І. Самойловича 1672 свідчить про те, що монастир був сховком для місцевого населення під час татарських нападів. Дерев’яно-земляні укріплення монастиря замінено 1681–1682 цегляним муром за ігуменства Димитрія (Туптала).
Оборонний мур периметром понад 500 м мав висоту 4,26 м при товщині 1,15 м. Давнішу муровану надбрамну башту органічно включено до нового оборонного комплексу, характерною прикметою якого стала відсутність наріжних башт. У першу половину 18 ст. більшість споруд монастиря, що лишалися дерев’яними, замінено мурованими (Введенська трапезна церква, братський корпус, келії).
1768 при секуляризації монастирських маєтностей Максаківський монастир закрили. Відновили 1803 як чоловічий єдиновірчий, з 1829 — жіночий єдиновірчий. 1810–1820 перебудовано старий мурований братський корпус, збудовано нові корпуси. 1811 у Введенському трапезному храмі зроблено новий іконостас. 1820 сталася велика пожежа, після якої до 1830 тривав ремонт собору й інших будівель, для чого створили Будівельний комітет. 1830 за проектом архітектора І. Шевцова (1814 — після 1869; Росія) в соборі встановлено новий іконостас у стилістиці класицизму.
У 1920-х монастир закрито. 1922 Сосницьке управління народної освіти видало розпорядження про взяття на облік і під охорону художньо-історичних цінностей Максаківського монастиря. Проте у 1930-х — 1950-х собор, трапезну церкву, корпуси келій зруйновано. У радянську добу територію монастиря використовували як свиноферму. Тепер тут пустка.
Монастир досліджували: у 1950-х — М. Цапенко, у 1980-х — С. Юрченко, 1976 та 1988 — В. Вечерський. За результатами досліджень 1988 залишки комплексу включено до Зводу пам’яток історії та культури України (том «Чернігівська область»), рішенням Чернігівського обласного виконавчого комітету № 130 від 26.06.1989 оголошено пам’яткою архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним № 62-Чг.
Характеристика
Збереглися в руїнованому стані тільки оборонні мури по периметру території, надбрамна башта-дзвіниця, будинок ігумені, а також підмурки й нижні частини стін собору та трапезної.
Спасо-Преображенський собор був трьохпрестольним: бічні вівтарі архідиякона Стефана та Успіння Богородиці містилися на хорах. Собор тринавовий, з широкою середньою навою та вузенькими бічними, базилікальної (див. Базиліка) структури з виділеним трансептом (однакової ширини й висоти з середньою навою), з однією напівкруглою в плані апсидою. Храм однобанний, із двоярусним західним притвором, фланкованим двома вежами, як у католицьких костелах. Вежі увінчані банями, які разом із центральною та двома наріжними декоративними баньками обабіч апсиди створюють враження п’ятиверхості. Обидві західні вежі містили кручені сходи, якими піднімалися на хори.
Введенська трапезна церква була другою за значенням спорудою монастиря. Дату її будівництва не з’ясовано, перша документальна згадка — 1765. За характером архітектурних форм датують початком 18 ст. Стояла на південний захід від собору і була видовженою спорудою лінійної багатокамерної структури. Мала напівкруглу в плані апсиду й вінчалася однією банею на восьмерику підбанника. Дещо незвичайною для українських монастирських трапезних була її двоповерховість: унизу був теплий храм, посвячений Введенню Богородиці в храм, угорі — холодна церква з вівтарем Вознесіння Господнього.
Надбрамна башта-дзвіниця двоярусна, типу восьмерик на четверику. Нижній четверик, що датуюють 1660–1670, двоповерховий: унизу — арка проїзду, вище — ярус дзвонів, що первісно використовували як бойовий майданчик зі стрільницями. Цей четверик спочатку був увінчаний високою двоярусною банею, яку в 1850-х розібрали, надбудувавши за проектом 1829 чернігівського губернського архітектора П. Медвєдєва (кінець 18 ст. — ?; Росія — тепер Україна), високий восьмерик із невеликою банею на гранчастому підбаннику. Ця споруда у первісному вигляді стала зразком для Микільської надбрамної церкви Густинського монастиря, у перебудованому вигляді — взірцем для дзвіниці Крупицько-Батуринського Миколаївського монастиря.
Мурований одноповерховий будинок ігумені споруджено в 1850-х у пізньокласицистичних архітектурних формах. Він має трикамерну розпланувальну схему. Фасади позбавлені архітектурного декору, крім простих тягнутих наличників аркових вікон.
Значення
Максаківський монастир є одним із найцікавіших сакрально-фортифікаційних комплексів доби Гетьманщини, важливим для розуміння процесів формування як монастирів загалом, так і їхніх окремих споруд (соборних храмів і дзвіниць). Спасо-Преображенський собор Максаківського монастиря був новаторським архітектурним витвором: започаткував нову принципово важливу групу українських храмів доби Гетьманщини, в якій відроджено композицію міських і монастирських мурованих храмів Давньої Русі. Водночас тут помітні впливи литовського і польського бароко. Храми цього типу відомі тільки в українському мурованому будівництві й не мають ні прототипів, ні наслідувань у народній монументальній архітектурі. Цю композицію пізніше розвинув Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові.
Втрата провідних монастирських споруд є непоправною. Це та необхідна ланка, без якої загальна картина розвитку української архітектури неповна й деформована. Тому збереження навіть руїнованих залишків монастирських споруд є важливим завданням, яке слід вирішити шляхом їхньої консервації та внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Додатково
З Максаківського монастиря походить фундаторський портрет А. Киселя середини 17 ст. (не збережено, відомий у копії 18 ст. та пізніших репродукціях), на якому зображено первісні монастирські укріплення, собор, трапезну й надбрамну башту-дзвіницю.
Галерея
|
Література
- Юрченко С. Максаківський монастир // З історії української реставрації. Київ : Українознавство, 1996. С. 166–170.
- Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідницький інститут теорії та історії архітектури і мистецтвознавства, 2002. С. 149–152.
- Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : А.С.С, 2005. С. 128–133.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Максаківський Спасо-Преображенський монастир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Максаківський Спасо-Преображенський монастир (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.10.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
