Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському
1 - залишки Спасо-Преображенського собору 13 ст.; 2 - Спасо-Преображенський собор; 3 - Петропавлівська церква; 4 - палатний корпус; 5 - настоятельський корпус з Іллінською церквою, відбудований 1999-2004; 6 - бурса; 7 - келії; 8 - Спаська (Свята) брама (надбрамна вежа-дзвіниця); 9 - наріжні башти
Спа́со-Преображе́нський монасти́р у Но́вгороді-Сі́верському — ансамбль пам’яток архітектури національного значення, Чернігівська область, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Займає квадратну в плані територію 200 x 200 м на південній околиці міста на пагорбі високого правого берега р. Десни. Домінує в ландшафті й у річковій панорамі м. Новгорода-Сіверського. Усі споруди ансамблю муровані. Це мури з баштами й Святою брамою, Спасо-Преображенський собор, Палатний корпус із Петропавлівською церквою, Покої настоятеля з Іллінською церквою, бурса, корпус келій, музеєфікована споруда 12–13 ст.
Історична довідка
Монастир виник у домонгольську добу (територіально — за 2 км на південь від дитинця Новгорода-Сіверського, в оточенні лісів). Літописна традиція його засновником називає сина Святого рівноапостольного князя Володимира Святославовича, князя чернігівського і тмутараканського Мстислава Володимировича. За одними джерелами заснування датується 1033, за іншими — 1036 (в цьому випадку засновником називають брата Мстислава — князя Ярослава Мудрого).
У 12 ст. в монастирі збудували дерев’яний Спаський собор. Мурований Спаський собор спорудили на зламі 12–13 ст. Археологічні дослідження виявили на території монастиря залишки 2-х мурованих споруд кін. 12 — поч. 13 ст.: Спаського собору й 2-поверхової будівлі невідомого призначення (ймовірно — княжого терема). Монастир зазнавав руйнувань під час княжих усобиць 1176, монголо-татарської навали 1239. Після цього був відновлений, знову був поруйнований під час нападів кримських татар (1501, 1552) та поляків (1604).
1603 монастир дав притулок Лжедмитрію І.
Після Деулінського перемир’я 1618 Сіверщина опинилася в складі Речі Посполитої. Ченці монастиря на чолі з архімандритом Корнилієм переселилися до м. Рильська (тепер Курської обл., Росія).
Спасо-Преображенський монастир відновлено 1620 коштом каштеляна Мінського, старости Новгород-Сіверського Олександра Пісочинського (1580–1646). У 1635 король Владислав IV Ваза передав монастир ордену єзуїтів. Проте на початку Хмельниччини 1648 єзуїти полишили його.
За сприяння гетьмана І. Виговського в 1657 єпископську катедру тут очолив Лазар Баранович. Він згуртував навколо монастиря проповідників, письменників, зодчих, художників, друкарів. Також відбудував княжий Спаський собор (зробив його трипрестольним), трапезну, настоятельський корпус, оборонні башти. Він організував у монастирі латинську школу, 1663 — друкарню (1679 перевіз до м. Чернігова, де вона працювала ще протягом 100 років). Переведена до м. Чернігова латинська школа стала основою Чернігівського колегіуму.
1699–1701 настоятелем монастиря був св. Димитрій Ростовський.
Основні споруди монастиря, що збереглися, — це результат будівництва, яке провадили Лазар Баранович упродовж 1657–1667 та його наступник (1670–1699) архімандрит Михайло Лежайський (?–1699). Свята брама — споруда більш давня, перебудована в 1680-х. В її основі — надбрамна башта 16 ст. зі звідним мостом — найдавніша збережена оборонна споруда на Лівобережній Україні.
Первісно монастирську територію оточували земляні вали з сухим ровом. 1680 завершено спорудження цегляних фортечних мурів з чотирма наріжними баштами та трьома баштами в’їзного вузла. При цьому старі земляні вали розкопали й засипали рови, а мури звели з напільного боку колишніх валів, завдяки чому значно розширилася монастирська територія.
Наріжні башти — чотиригранні, двоярусні, мали високі наметові дахи. Башти виступали за лінію мурів, чим забезпечувався фланговий обстріл підошви стін. З внутрішнього боку вздовж мурів ішла дерев’яна бойова галерея консольної конструкції. Посередині північного прясла муру була півкругла в плані башта типу бастеї, а посередині західного прясла — унікальний за структурою головний в’їзний вузол, який називався Спаською або Святою брамою. Він складався з восьмигранної башти 16 ст., яка мала 2 яруси бійниць і кругову дерев’яну бойову галерею горішнього ярусу, вінчалася наметовим дахом; перед нею був широкий трапецієвидний у плані курдонер, фланкований двома круглими баштами, які муром з’єднувалися з надбримною. Це забезпечувало ефективне прострілювання підступів до брами. Башта мала підвал під головним проїздом брами, з нього через спеціальні бійниці можна було прострілювати широкий сухий рів, відкоси якого були обкладені цеглою. З того ж підвалу ішло кілька підземних ходів за межі укріплень.
Наприкінці 17 ст. знадвору до надбрамної башти прибудували двоярусну аркаду з галереєю-гульбищем. На верхньому ярусі башти було зроблено широкі аркові отвори, повішено дзвони і зрештою споруду перетворено на дзвіницю.
У серед. 18 ст. монастирські оборонні споруди втрачають військове значення і дерев'яна бойова галерея поступово руйнується. У кін. 18 — на поч. 19 ст. верхню частину мурів із залишками бойового обходу, зубцями-мерлонами й бійницями розібрано, натомість зведено декоративний аттик. Бійниці наріжних башт перероблено на вікна. У 1830–1832 наметові дахи всіх башт замінили на шоломовидні покриття, на Спаській брамі — з високим шпилем. 1850 засипано сухий рів перед Спаською брамою.
22.01.1787 імператриця Катерина II взяла участь в освяченні монастирської Іллінської церкви, збудованої при настоятельському корпусі, й пожертвувала кошти на спорудження нового монастирського собору. Його закладено 1791 на місці знесеного попередника за проектом архітектора Дж. Кваренгі, оздоблювальні роботи завершено 1804–1806. На місці будівництвом керував архітектор Іван Денисович Яснигін (1745–1824), а підряд на будівництво отримав калузький 2-ї гільдії купець Мєшков. Однак він виконав будівельні роботи неякісно, 1814 собор почав розвалюватися.
1821 за проектом чернігівського губернського архітектора А. Карташевського під підпружні арки підвели 16 додаткових колон, виконали інші інженерні роботи.
1853 влаштовано 2 бічні вівтарі: південний Успіння Богородиці, північний св. Димитрія Ростовського.
Тут поховано сина останнього гетьмана України, міністра народної освіти Російської імперії 1810–1816 графа Олексія Кириловича Розумовського (1748–1822).
У 1929 монастирський ансамбль оголошено державним історико-культурним заповідником. Однак у 1930-х місцева влада намагалася зруйнувати монастирські споруди, але для цього забракло ресурсів.
Під час Другої світової війни німецькі окупанти влаштували в монастирі концтабір для військовополонених (про це нагадує меморіал біля західного монастирського муру).
У повоєнну добу до 1987 тут було розміщено психіатричну лікарню.
1979 створили філіал Чернігівського архітектурно-історичного заповідника. Бурсу реставровано 1954–1958.
До 1000-річчя міста і 800-річчя «Слова о полку Ігоревім» виконано реставраційні роботи і з 1987 тут почав діяти створений на основі філіалу самостійний Музей-заповідник «Слова о полку Ігоревім» (тепер — Новгород-Сіверський державний історико-культурний заповідник «Слово о полку Ігоревім», далі — заповідник).
1999 монастир повернули православній горомаді.
Собор ремонтували 1858, 1910, 1968, 1983. Повномасштабну реставрацію в монастирському ансамблі завершено 1999–2004 (під патронатом Президента України Л.Кучми). Реставраційні роботи виконані за проектами архітекторів-реставраторів Євгенії Іванівни Лопушинської (1920–1995), Володимира Ілліча Маркіза (1951–1989), Вадима Ігоровича Лук’янченка (1955 р. н.), Євгена Григоровича Рубцова (1947 р. н.), Наталії Анатоліївни Єльчиць (1958 р. н.).
Тепер на території монастиря співіснують невелика чернеча громада та музейна експозиція заповідника.
Характеристика
Мури загальним периметром понад 800 м, що оточують територію, мають неоднакове архітектурне вирішення: найбагатше декоровано західний мур, обернений у бік міста: стіну ритмічно членують пілястри, у завершенні – масивна аркатура й карниз.
Наріжні башти зберегли бійниці 1-го ярусу. У 2-му ярусі — великі прямокутні вікна з сегментними перемичками й скромними наличниками, що є результатами перебудов. Стіни розчленовано пілястрами, які у 1-му ярусі рустовані. Башти мають розвинений профільований карниз вінчання і таку ж міжповерхову тягу. Всі перекриття всередині плоскі, по дерев’яних балках.
Надбрамна дзвіниця (Спаська або Свята брама) є найоригінальнішою спорудою ансамблю. З боку міста це гранчаста триярусна башта з шоломовидним покриттям, ліхтариком і високим шпилем. Архітектура її досить сувора, і тільки декор брами пом’якшує це враження. З боку монастирського двору основний триярусний восьмерик включено у двоярусний прямокутний у плані об’єм, перший ярус якого — триаркова аркада. Над нею — декоративний фриз із 12 аркових ніш, над якими — низенька аркада на масивних стовпчиках, що огороджує гульбище (терасу) другого ярусу.
Циліндричні башти, які фланкують курдонер, мають у 1-му ярусі 5 радіально розташованих рушничних бійниць із дубовими горизонтальними перемичками. Башти відзначаються пишним декором, що включає прямокутні ніші, в яких колись були теракотові рельєфи сакральної тематики. Один із них — «Богоматір Знамення» — тепер зберігається в експозиції заповідника.
Спасо-Преображенський собор займає центр території ансамблю і є його архітектурною домінантою. Він квадратний у плані, хрестовокупольний, п’ятибанний, з півкруглою апсидою і виступаючими раменами. Світловим є тільки центральний сферичний купол на циліндричному підбаннику. Наріжні гранчасті бані — глухі, з них дві західні використовувалися як дзвіниці. Споруда вирішена в стилістиці високого класицизму. Чоловий західний фасад акцентовано чотириколонним портиком тосканського ордера в антах. Чолові грані південного й північного ризалітів оформлено пілястровими портиками того ж ордера. Усі портики увінчані трикутними фронтонами. Фасади мають пофарбування, традиційне для стилю класицизму: тло стіни — жовта вохра, деталі — білі. Декор інтер'єру в класицистичній стилістиці зберігся частково. При вході в собор збереглися і експонуються законсервовані залишки (фундаменти і нижні частини стін) Спасо-Преображенського собору княжої доби.
Палатний корпус із Петропавлівською церквою датується 16–17 ст. Одноповерхова споруда складається з келій, трапезної палати й церкви. Келії прямокутні в плані, перекриті коробовими склепіннями. До келій прилягає прямокутний зал трапезної з системою хрестових склепінь, які за допомогою підпружних арок спираються на стіни й центральний стовп. Зі сходу до трапезної прилягає невелика прямокутна в плані Петропавлівська церква з гранчастою апсидою. Основний об’єм перекрито двоярусною системою ступінчастих арок, які утворюють перехід до восьмигранного світлового підбанника. Церква увінчана ярусним верхом з ліхтариком і маківкою. Вхід до трапезної підкреслено гранчастим ризалітом. Північний і східний фасади прикрашені аркатурним фризом і оригінальним цегельним орнаментом, мотиви якого, ймовірно, запозичені з архітектури домонгольської доби.
Покої настоятеля з Іллінською церквою зведені у 2-ій пол. 16 ст. у вигляді мурованого, двоповерхового, видовженого зі сходу на захід корпусу з ризалітами у центрі північного й західного фасадів. По периметру першого поверху будівлю оточує галерея, на хрестових склепіннях якої в рівні другого поверху влаштоване відкрите гульбище (тераса). У 17 ст. з північного сходу від настоятельських покоїв побудовано 1-поверховий корпус над льохами. У 1670-х над ним зведено 2-ий поверх. 1787 зі сходу до покоїв настоятеля прибудована зального типу Іллінська церква з однією апсидою. Корпус на льохах з’єднали з нею і з покоями настоятеля двоповерховим цегляним переходом. Наприкінці 18 ст. до західного фасаду покоїв настоятеля прибудували двоповерховий об'єм. У 19 ст. покої настоятеля, Іллінська церква й корпус на льохах були об'єднані в одну споруду, яка зазнала руйнувань під час Другої світової війни і повністю відбудована 1999–2004. Інтер’єр північно-східної частини вирішений у вигляді одностовпної палати, перекритої хрестовими склепіннями. На глибині понад 5 м під цією частиною пам’ятки розташована система обличкованих цеглою підземних споруд із невеликими приміщеннями, що нагадують печерні келії, і ходом-галереєю, що веде глибоко під землю у бік р. Десни. Тепер у цій споруді міститься експозиція заповідника.
Бурса прямокутна в плані, двоповерхова, збудована 1657–1667. Її галерейний тип відповідає функціональному призначенню навчальної будівлі. Головний північно-західний фасад вирішений двоповерховою аркадною галереєю. Пам’ятка є рідкісним зразком цивільної архітектури 17 ст.
Келії одноповерхові на підвалі, прямокутні в плані, збудовані у 2-ій пол. 17 ст. Фасади розчленовані пілястрами й увінчані розкріпованим карнизом. Вікна з лучковими перемичками облямовані наличниками. Над північно-східною частиною цього корпусу під час проведення реставрації надбудовано дерев’яний поверх.
Павільйон з оглядовим містком над археологічними залишками споруди світського призначення кін. 12 — поч. 13 ст. розташовано на північний схід від Спасо-Преображенського собору. Пам’ятку виявлено під час археологічних розкопок 2003–2004 (Олена Євгенівна Черненко 1964 р. н., Андрій Леонідович Казаков) і законсервовано та музеєфіковано 2004 у вигляді павільйона з металевих конструкцій зі скляним дахом (автор проекту арх. В. І. Лук’янченко).
Значення
Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському є характерним за своєю регулярною композицією та унікальним за ступенем збереженості цілісним монастирським ансамблем Лівобережжя. Складається зі споруд, які історико-архітектурній науці відомі в одиничних зразках.
Надбрамна дзвіниця (Спаська або Свята брама) за оригінальністю архітектури не має аналогів в Україні.
Монастирський ансамбль має історико-меморіальну цінність, пов’язану з життям і діяльністю видатних діячів українського православ’я.
Додатково
- Св. Димитрій Ростовський в Спасо-Преображенському монастирі написав 3-ю частину «Четьїх Міней», розпочав «Мартиролог», звідси його викликав цар Петро І на Ростовську митрополичу катедру.
- Технічним керівником монастирської друкарні був Семен Ялинський, котрий навчився друкарської справи у м. Вільно (тепер м. Вільнюс, Литва). Славу друкарні принесли її гравери. Саме в новгород-сіверських виданнях уперше з'являється ілюстрація, виконана в техніці мідериту (гравюри на міді). «Анфологіон» 1678 містить один із рідкісних зразків архітектурного пейзажу 17 ст. — зображено споруди Спаського монастиря: собор, Петропавлівську церкву з трапезною і келіями, бурсу. Ця гравюра — дорогоцінний історичний документ, що став у пригоді в 2-ій пол. 20 ст. під час реставрації архітектурного ансамблю монастиря.
- 1785 у монастирі влаштовано духовну семінарію. У монастирській бібліотеці було чимало стародруків — київських, чернігівських і місцевих видань, грамоти царів Івана Грозного та Олексія Михайловича, гетьманів І. Виговського та Ю. Хмельницького. Після закриття монастиря 1918 бібліотеку розгромили, але окремі книги потрапили до Чернігівського історичного музею.
Джерела
- Державний архів Чернігівської області. Ф. 179. Оп. 1-а. Спр. 36. Арк. 1, 3, 11, 17.
- Російський державний історичний архів (м. Санкт-Петербург, Росія, далі — РДІА). Ф. 1488. Оп. 4. Спр. 1010.
- РДІА. Ф. 468. Оп. 38. Спр. 414.
- Центральний державний історичний архів України у м. Києві. Ф. 206. Оп. 3. Спр. 5170. Арк. 2.
Література
- Историко-cтатистическое описание Черниговской епархии. Чернигов, 1873. Кн.З. С. 36-49.
- Маркиз В. И. Памятники архитектуры Новгород-Северского // Строительство и архитектура. 1984. № 10. С. 27–28.
- Маркиз В., Лукьянченко В. Памятник сбрасывает наслоения времени // Строительство и архитектура. 1988. №8. С. 26–27.
- Лук’янченко В. Наукові дослідження та реставрація оборонних споруд Спасо-Преображенського монастиря у Новгороді-Сіверському // З історії української реставрації. Київ : Українознавство, 1996. С. 170–176.
- Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. С. 305–307.
- Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 150–158.
- Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 210–222.
- Пам’ятки монументальної архітектури Північного Лівобережжя ХІ–ХІІІ ст. Каталог / О. Черненко, О. Ярошенко. Чернігів : SCRIPTORIUM, 2019. С. 67–74.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.05.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
