Пустинно-Рихлівський Миколаївський монастир
Пусти́нно-Ри́хлівський Микола́ївський монасти́р — втрачений архітектурний ансамбль, урочище Рихли (Рихлівщина, Рихлівська дача) поблизу селища Понорниці Новгород-Сіверського району Чернігівської області, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Пустинно-Рихлівський Миколаївський монастир розташований посеред старого дубового лісу на мальовничому пагорбі, що спадає на південь у бік невеликого лісового озера. З трьох боків пагорб оточують глибокі яри. З півночі вузьким пересипом територія монастиря поєднується з плато. Це найвищий пункт ландшафту Чернігівської області з абсолютною позначкою 212 м.
Історична довідка
Перша дерев’яна Миколаївська церква тут відома з 1585. У цій місцевості 1620 бортник із с. Оболоння (тепер Новгород-Сіверський район, Чернігівська область) знайшов на пасіці чудотворну ікону св. Миколи. 1666 стараннями чернігівського полковника, майбутнього гетьмана Д. Многогрішного та його брата Василя з благословіння чернігівського єпископа Лазаря Барановича тут засновано православний Пустинно-Миколаївський чоловічий монастир, усі споруди якого були дерев’яними. 1743 коштом бригадирів Ф. Каченовського (1680–1753; тепер Україна — тепер РФ) та П. Чижевського (кінець 17 ст. — друга половина 18 ст.; тепер Україна — тепер РФ) в монастирі побудовано перші муровані споруди — церкви, келії, трапезну, огорожу. Після нищівної пожежі 1754 нові муровані будівлі зводили коштом тих самих фундаторів.
Миколаївський собор засновано 1754, освячено 1760.
Надбрамну церкву Святого Іоанна Предтечі з дзвіницею збудовано 1767. Розташовану на мисі в західному кінці монастирської території невеличку Миколаївську церкву споруджено 1750, відбудовано після пожежі 1757. Теплу церкву Святого Федора Стратилата зведено 1749, 1817 перебудовано і розширено. На північ від центрального монастирського комплексу в 18 ст. влаштували монастирський гостиний двір, перебудований 1841–1842. В околицях містилися господарський двір, колодязь, пасіка, скит і каплиця. На схилах ярів були викопані печери.
1922 Чернігівський губернський відділ народної освіти декілька разів безуспішно порушував питання про вжиття термінових заходів щодо захисту Рихлівського урочища і взяття його під охорону як пам’ятку природи. 1922 монастир закрили. Собор, надбрамну церкву з дзвіницею, Миколаївську і Федорівську церкви знищили вибухівкою 1930. При цьому були розібрані на будівельний матеріал навіть підмурки собору (посеред монастирського двору лишилися напівзасипані фундаментні рови). З цегли знищених монастирських споруд вимостили дорогу від Рихлівського урочища до селища Понорниці.
У 1950-х у південній частині монастирської території влаштовано свинарники та інші господарські споруди.
Територію поруйнованого монастиря досліджував 1957 М. Цапенко. Він зафіксував генеральний план ансамблю, а також деякі збережені споруди. В. Вечерський обстежив залишки ансамблю 1976 та 1989. Унаслідок цього збережені давні споруди монастиря включено до Зводу пам'яток історії та культури України (том «Чернігівська область»), проте не внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Природне урочище «Рихлівська дача» 1984 оголошено заповідним (об’єктом природно-заповідного фонду України). Відродження монастиря започатковано 2004–2006 як чоловічого Української православної церкви Московського патріархату. 2019 його перетворено на жіночий.
Характеристика
Миколаївський собор (не збережено) був трьохпрестольним, з бічними вівтарями св. Варвари, св. Захарії і св. Єлизавети (як вияв вдячності фундаторів імператиці Єлизаветі Петрівні). Собор хрещатий, дев’ятидільний, п’ятиверхий, чотиристовпний. За композицією схожий на собор Різдва Богородиці в Козельці. Основний об’єм — кубічний, двоярусний. До нього за сторонами світу прилягали рівновисокі йому гранчасті виступи на кшталт екседр, увінчані глухими сферичними банями з маківками. Центральна баня дуже висока, параболічних обрисів, поставлена на світловий восьмерик й увінчана ліхтариком з маківкою. Фасадний декор виконано в стилі бароко.
Надбрамна церква Святого Іоанна Предтечі з дзвіницею (не збережено) відзначала головний вхід до монастиря з півночі й була тридільною, триярусною, триверхою. У першому ярусі була брама, а на другому — тридільна безбанна церква зального типу. Третім ярусом споруди був восьмигранний верх дзвіниці над центральним приміщенням церкви, увінчаний ярусною банею. Вівтар і бабинець увінчані глухими дерев’яними восьмериками з плескатими банями. Споруда мала складний і вишуканий бароковий план та виразну архітектурну пластику.
Миколаївська церква (не збережено) була тридільною, однобанною, з прямокутними в плані бабинцем і вівтарем, завершеними глухими банями, та трохи вищою гранчастою навою, увінчаною однозаломним верхом з пластичною бароковою банею.
Тепла церква Святого Федора Стратилата (не збережено) була тридільною однобанною, з розвиненою цокольною частиною, оскільки стояла на схилі. Мала напівкруглу апсиду й вінчалася сферичною банею на глухому циліндричному підбаннику. Така форма завершення була результатом перебудови 1817.
Тепер від монастирського ансамблю збереглися в руїнованому стані тільки три муровані одноповерхові корпуси келій і гостиний двір.
Східний корпус келій збудовано 1817. Він фіксує східну межу монастирської території, головним західним фасадом звернений до собору. Прямокутний у плані, симетричний, з напівпідвалом. Скромний фасадний декор витримано у стилі класицизму: високий цоколь, наріжні пілястри, прямі сандрики над прямокутними вікнами, карниз на сухариках.
Північно-східний корпус келій споруджено 1743. Він був східною межею головного монастирського майдану, що лежав між Миколаївським собором і надбрамною церквою-дзвіницею. Прямокутний у плані, на підвалі. Має секційне розпланування, характерне для житлових будівель українських монастирів. Складається із трьох секцій, розділених глухими капітальними стінами. По центру кожної секції — широкі сіни з наскрізним проходом, обабіч сіней — по дві келії. Фасади ритмічно розчленовані пілястрами, які відповідають поперечним стінам. Крім них і карнизу на фасадах немає інших елементів архітектурного декору.
Північно-західний корпус келій прямокутний у плані, з переломом, що фіксує обриси краю монастирського плато. Цей корпус фланкує з заходу головний монастирський майдан. Південну половину корпусу зведено 1743, північну прибудовано 1842. Розпланування секційне. Будівлю по довжині поділено на три секції. У центрі кожної з них — сіни з наскрізним проходом, обабіч — по дві келії. Зі східного фасаду є пологий спуск у великий двокамерний підвал, перекритий циліндричними склепіннями. 1842 конструкції підвалу посилено: склепіння підперто восьмигранними цегляними стовпами, по два у кожній камері. З цього підвалу в розташований навпроти корпус келій веде підземний хід, перекритий склепінням. Фасади без декору, їх лише вінчає карниз. Вікна, що первісно мали сегментні перемички, після перебудови 1842 стали прямокутними.
До складу монастирського гостиного двору 1841-1842 входило чотири корпуси, згруповані довкола квадратного двору й оточені муром. Два більших призначалися «для вищих верств», а два менших — «для простого народу». Триаркову браму влаштовано в західному пряслі муру. Два південних флігеля «для простого народу» однакові: одноповерхові, дерев’яні, обкладені цеглою, прямокутні в плані. Їхні фасади симетричні, з чотириколонними дерев’яними портиками й трикутними фронтонами. Східний корпус «для вищих верств» тепер двоповерховий, прямокутний у плані. Перший поверх мурований із цегли. Другий дерев’яний поверх надбудовано у 1930-х. Його стіни зовні обличковані рельєфною керамічною плиткою місцевого виробництва. Північний одноповерховий дерев’яний корпус історико-архітектурної цінності не має.
Значення
Від унікального монастирського ансамблю, шедевру архітектури українського бароко 18 ст. збереглося кілька руїнованих житлових будівель, які фіксують колишню розпланувальну композицію монастиря та є цінними пам’ятками цивільної архітектури 18–19 ст.
Додатково
Фундатори монастиря були співаками Придворної хорової капели у м. Санкт-Петербурзі часів правління імператриці Єлизавети Петрівни: Ф. Каченовський (бас), П. Чижевський (тенор) і отримали від неї дворянство.
Література
- Историко-статистическое описание Черниговской епархии : в 7 кн. Чернигов : Земская типография, 1874. Кн. 3. С. 305–329.
- Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII–XVIII веков. Москва : Стройиздат, 1967. 234 с.
- Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 171–173.
- Вечерський В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам'яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2003. С. 471–476.
- Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С., 2005. С. 117–121.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Пустинно-Рихлівський Миколаївський монастир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Пустинно-Рихлівський Миколаївський монастир (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.02.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
