Межигірський Спасо-Преображенський монастир
Межигі́рський Спа́со-Преображе́нський монасти́р — втрачений комплекс об’єктів архітектурної спадщини поблизу с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Містився в улоговині між порослими грабовим лісом пагорбами підвищеного правого берега р. Дніпра за 4 км на північ від м. Вишгорода і за 2 км на схід від с. Нові Петрівці. Монастирські споруди були архітектурними домінантами мальовничого ландшафту, їх добре було видно з акваторії р. Дніпра.
Історична довідка
Монастир виник ще за Давньої Русі, проте перші документальні свідчення про нього відомі з початку 16 ст. Відновлений після запустіння 1523. 1610 отримав ставропігію з прямим підпорядкуванням Вселенському патріарху. На початку 17 ст. тут було три церкви: Спасо-Преображенська 1611, Микільська з трапезною 1609 й Петропавлівська надбрамна з дзвіницею 1607, а також печерна церква; вся забудова була дерев’яною. Таким монастир зображено на рисунку 1651 художника А. ван Вестерфельда (1620–1692; Нідерланди). Усі дерев’яні споруди загинули в пожежі 1665. Монастирем опікувалося Запорозьке Військо, зокрема гетьмани Б. Хмельницький, І. Мазепа, останій кошовий Запорозької Січі П. Калнишевський. Тут поховано О. Гоголя 1679, С. Палія 1710. Послушником монастиря був ватажок Коліївщини М. Залізняк.
З 1672 тут був шпиталь (див. Госпіталь) для старих і немічних козаків. З 1691 монастир забезпечував церковнослужителями січові церкви й Самарський Миколаївський монастир. 1652 тут прийняв чернечий постриг майбутній Московський патріарх Йоаким, котрий опікувався монастирем, підтвердивши 1687 права ставропігії та підпорядкувавши собі. Він профінансував будівництво мурованого Спасо-Преображенського собору 1676–1690. Мурований корпус з надбрамною дзвіницею і Петропавлівською церквою збудував коштом П. Калнишевського 1772–1774 київський архітектор І. Григорович-Барський. Він же автор видовженого двоповерхового мурованого братського корпусу, зведеного 1766 навпроти західного фасаду Спасо-Преображенського собору. Межигірський Спасо-Преображенський монастир ліквідовано на виконання указу російської імператриці Катерини ІІ 10.04.1786 про секуляризацію монастирських маєтностей. У квітні 1787 напередодні відвідин імператриці монастир згорів. Собор удруге потерпів від пожежі 1810, після чого відбудований у класицистичних формах архітектором І. Кедріним (1776 – після 1834, Україна) і заново освячений 1820.
Монастирський комплекс змалював Т. Шевченко 1843. Після закриття монастиря тут 1798–1884 з ініціативи Київського магістрату діяла Києво-Межигірська фаянсова фабрика. Для неї на території монастиря І. Кедрін протягом 1812–1817 спорудив 8 виробничих корпусів і 1816–1817 перебудував мурований братський корпус. 1885 чоловічий монастир відновлено, 1894 перетворено на жіночий, 1919 ліквідовано.
1921 тут оселилася група художників, що прагнула відродити традиції української кераміки. 1923–1931 у монастирі містився художньо-керамічний технікум (з 1930 — інститут, 1931 переведено до м. Києва). 1930 Ф. Ернст запропонував створити тут Державний культурно-історичний заповідник, проте це не реалізовано. 1931 знищено іконостас Спасо-Преображенського собору. На виконання рішення Політбюро ЦК КП(б)У 13.04.1935 протягом 1935–1936 знесено собор і всі монастирські споруди задля будівництва заміської резиденції П. Постишева. З того часу тут була дача для вищих керівників УРСР (В. Щербицького) та України (Л. Кучми, П. Лазаренка, В. Януковича). Останій користувався дачею з 2002, незаконно приватизував її 2007, що стало предметом численних судових розглядів.
Тепер – Національний парк «Межигір’я», з 2014 відкритий для відвідувачів. 05.12.2019 Православна церква України ухвалила відновити діяльність монастиря.
Характеристика
Спасо-Преображенський собор за архітектурним типом унікальний в українській архітектурі. На нього вплинули, з одного боку, композиція собору Донського монастиря у м. Москві, а з іншого — княжий собор Святих Бориса і Гліба в м. Вишгороді. Собор хрестовокупольний, тринавовий, шестистовпний, триапсидний, п’ятибанний. Два західні кути заокруглені. Навколо собору обходила низенька закрита галерея з односхилим дахом, що підкреслювала монументальність основного об’єму, вирішеного у перехідній стилістиці від ренесансу до бароко. Стіни, прорізані великими арковими вікнами з масивними фігурними наличниками, членують широкі лопатки й увінчує розвинений антаблемент. Восьмерики п’яти підбанників акцентовані наріжними пучками напівколон.
Петропавлівська надбрамна церква-дзвіниця була двоповерховою, прямокутною в плані, з гранчастою апсидою зі сходу й арковим проїздом брами, над яким підносилася висока двоярусна дзвіниця типу «четверик на четверику», увінчана триярусною банею. Над східним кінцем споруди вивищувалася баня на циліндричному підбаннику. Вирішена у стилі пізнього бароко, що характерно для аналогічних київських споруд І. Григоровича-Барського: арки фланковані напівколонками, на які спираються архівольти; наріжники акцентовані пучками напівколон композитного ордера, поставлені на п’єдесталах. У найвідповідальніших місцях застосовано барельєфне (див. Барельєф) штукатурне ліплення рослинного характеру в картушах.
Значення
Межигірський Спасо-Преображенський монастир був визначним комплексом архітектурних пам’яток 17–18 ст., що мав велике історико-меморіальне значення. Його знищення суттєво збіднило історико-культурну спадщину України.
Галерея
|
Цитата
Щодо пожежі квітня 1787 у Києві побутувала версія про підпал монастиря за наказом Катерини ІІ. Згадка про це є у Т. Шевченка в поемі «Невольник»:
Як цариця по Києву
З Нечосом (Г. Потьомкіним) ходила…
І Межигірського Спаса
Вночі запалила.
І по Дніпру у золотій
Галері гуляла,
На пожар той поглядала,
Нишком усміхалась.Цит. за: Шевченко Т. Кобзар. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1963. С. 618–619.
Література
- Обозрение Киева в отношении к древностям, изданное Иваном Фундуклеем. Киев, 1847. С 82–86
- Шероцкий К. Киев: Путеводитель. Киев : Изд. В. С. Кульженко, 1917. С. 363–365.
- Вечерський В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 103–105.
- Герасименко Н. Києво-Межигірський монастир в історії України // Пам'ятки України: історія та культура. 2014. № 9 (207). С. 4–17.
- Бреяк О. Будівлі Межигір'я // Пам'ятки України: історія та культура. 2014. № 9 (207). С. 22–33.
- Кузьмук О. Межигірська старовина: нариси з історії Києво-Межигірського в ім’я Преображення Господнього чоловічого монастиря в XVI–XVІII століттях. Київ : Олег Філюк, 2014. 624 с.
- Київ: Провідник / за ред. Ф. Ернста. Харків : Савчук О. О., 2019. С. 723–727.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Межигірський Спасо-Преображенський монастир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Межигірський Спасо-Преображенський монастир (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
