Собор Святого Віта у Празі
Собо́р Свято́го Ві́та у Пра́зі (чеськ. Katedrála svatého Víta) — католицький кафедральний собор, архітектурна пам’ятка, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, Чехія.
Мурований готичний (див. Готика) собор стоїть в історичному центрі міста на пагорбі високого лівого берега р. Влтави посеред Празького граду. Завдяки активному тривежевому силуету собор є головною архітектурною домінантою м. Праги.
Зміст
Історична довідка
Собор міститься у межах найстародавнішого замку — резиденції чеських князів. На цьому місці князь Вацлав І (з 12 ст. як святий Вацлав, небесний покровитель і захисник Чехії) 929 збудував муровану ротонду Святого Віта як свій придворний храм, в якому засновника поховано 935. З 973 — головна церква Празького єпископства (на той час щойно створеного). 1061 ротонду зруйновано внаслідок спорудження тринавової двовежевої романської (див. Романський стиль) базиліки Святого Віта. Завершена 1091, вона стала коронаційним і поховальним храмом королів Чехії.
Новий значно більший ґотичний собор на місці знесеної романської базиліки розпочали будувати 1344 з ініціативи короля Чехії Карла IV Люксембурзького одразу після того, як він 30.04.1344 добився від Папи Римського створення Празького архієпископства. Автором проєкту тринавової базиліки з гранчастим хором, деамбулаторієм і вінцем капел був зодчий Матьє із Арраса (1290; Франція — 1352; Чехія). Після нього з 1353 будівництво продовжив 23-річний майстер із м. Швебіш-Гмюнда П. Парлер, котрий 44 роки керував будівництвом, на якому працювали і його сини В. Парлер (1360; Чехія — 1404; Австрія) і Я. Парлер. Після 1404 зведення собору продовжив Я. Парлер. Парлери завершили вівтарну частину собору: перекрили високий хор системою сітчастих нервюрних (див. Нервюра) склепінь (винахід П. Парлера), збудували сакристію (1360), поховальну капелу Святого Вацлава, основу південної вежі та південний парадний вхід у собор з боку королівського палацу — так звану Золоту браму (1367), триарковий фасад якої угорі прикрашено венеційською мозаїкою на золотому тлі «Страшний Суд». Східну частину собору освячено 1385. Його подальше спорудження припинено 1419 внаслідок початку Гуситських війн 1419–1434. Король Чехії Владислав ІІ Ягеллончик залучив до добудови собору в 1480-х архітектора Б. Рейта (1484–1536; Німеччина), проте це не дало результатів за браком коштів. 1560–1562 південну вежу добудовано і 1770 завершено вишуканою багатоярусною бароковою банею. Собор протягом кількох сторіч стояв руїною посеред міста, оскільки його не тільки не добудовано, а й частково поруйновано під час воєнних дій 17–18 ст.
Канонік собору В. М. Пешина (1782–1859; Чехія) 1834 порушив питання про необхідність добудови собору. 1842 створено Комітет для сприяння завершенню будівництва, 1859 засновано асоціацію спорудження собору, яка розпочала діяльність 1861. Пешина вважав добудову собору національним завданням чехів. За дорученням асоціації проєкт добудови виконав близький до чеських будителів архітектор Й. Краннер (1801; Чехія — 1871; Австрія) на основі збережених креслеників П. Парлера. 1866 з інтер’єру собору видалено всі нашарування стилю бароко й розчищено автентичні ґотичні форми. 1873 будівництво очолив архітектор Й. Мокер (Моккер, Моцкер; 1835–1899; Чехія), 1899— архітектор К. Гілберт (1869–1933; Чехія). Добудовано західну частину — три нави з двома західними вежами. У створенні вітражів та художньому оформленні інтер’єру взяли участь провідні чеські скульптори й художники, зокрема й А. Муха. 29.09.1929 у день 1000-річчя завершення спорудження ротонди Святого Віта добудований собор освячено за участю президента країни Т. Масарика. 1954 храм експропрійовано (див. Експропріація) у власність держави. З цього приводу після падіння комуністичного режиму протягом 14 років тривали судові процеси, які закінчилися угодою між державою і Католицькою церквою щодо державного фінансування на утримання пам’ятки. Часткову реставрацію виконано 1934–1935, у 1950-х, 1985–1988.
23.12.2011 у соборі відбувся державний похорон В. Гавела.
Характеристика
Тепер собор є тринавовою базилікою завдовжки 124 м із коротким (60 м завширшки) трансептом і деамбулаторієм із вінцем 8 гранчастих капел довкола гранчастого пресбітерія. Західний фасад фланковано двома симетричними вежами 82 м заввишки, увінчаними неоґотичними шпилями. Південна вежа 96,65 м заввишки. Понижені бічні нави оточені низкою капел. Загальна їхня кількість становить 19. Серед них особливу історико-меморіальну й мистецьку цінність має капела Святого Вацлава. Внутрішня висота середньої нави 33 м. Над обома бічними навами є галереї-трифорії. Стіни візуально майже відсутні, оскільки їх прорізано великими вікнами стрілчастих обрисів, заповненими вітражами. Центральне вікно-роза західного фасаду має діаметр 10 м. Для надійності й жорсткості конструкції ззовні влаштовано характерні для ґотики ступінчасті контрфорси та двоярусні аркбутани. Інтер’єр прикрашено численними вирізьбленими з каменю-пісковика скульптурами, зокрема портретними зображеннями чеських князів і королів, інших представників династій правителів, архієреїв, а також архітекторів — Матьє із Арраса та членів родини Парлерів. У соборі зберігають численні католицькі реліквії («правиця святого Віта») та чеські коронаційні регалії.
Тут поховано чеських князів, королів, імператорів династій Пржемисловичів, Люксембургів, Габсбургів та ін., членів їхніх родин, прелатів, місцевих святих (зокрема святих Вацлава і Яна Непомуцького) та ін. Серед них: князь Борживой II (1065; Чехія — 1124; Угорщина); королі династії Пржемисловичів Пржемисл І Оттокар (1155–1230; Чехія) і Пржемисл ІІ Оттокар (1233–1278; Чехія); герцог Австрії Рудольф ІІ (1270; Австрія — 1290; Чехія); королева Чехії Юдита (Юта фон Габсбург; 1271; Швейцарія — 1297; Чехія); королі Чехії Вацлав ІІ (1271–1305; Чехія) і Рудольф І Габсбург (1281–1307; Чехія); королева Чехії Бланка Маргарита Валуа (1317; Франція — 1348; Чехія); король і імператор Карл IV Люксембурзький; король Вацлав IV; король Чехії Їржі з Подєбрад; королева Чехії Анна Богемська (1503–1547; Чехія); король Чехії Владислав Постум (1440–1457; Чехія); король Чехії й імператор Священної Римської імперії германської нації Фердинанд І (1503; Іспанія — 1564; Австрія); імператори Максиміліан ІІ і Рудольф ІІ Габсбург; сестра імператора Йосифа ІІ ерцгерцогиня Марія Амалія Австрійська (1746; Австрія — 1804; Чехія). Більшість поховань мають скульптурно оформлені гробниці, деякі містяться в окремих капелах (гробниця Святого Вацлава).
У соборі є невеликий орга́н, виготовлений 1929–1931 і відремонтований 1999–2001. Новий великий орган установлено на хорах у західній частині собору 2020.
Археологічні залишки ротонди та базиліки Святого Віта збережено у підземеллях собору перед королівською криптою і досліджено археологами.
Значення
Собор Святого Віта — найвизначніший твір архітектури доби розквіту чеської ґотики. Водночас храм, який споруджували 585 років, разом з Кельнським собором, став однією з найвизначніших у Європі пам'яток неоготики. Сьогодні це духовний центр і символ не тільки м. Праги, а й чеської державності та національної ідентичності. У складі Праги історичного центру внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 1992 під № 616.
Галерея
|
Додатково
- Над капелою Святого Вацлава міститься соборна скарбниця, яку називають Кімнатою коронних коштовностей. Там постійно зберігаються коронаційні регалії королів Чехії: Вацлавська корона (виготовлена 1347 для коронації Карла IV Люксембурзького), скіпетр і держава (датовані першою половиною 16 ст.), коронаційний меч Святого Вацлава і коронаційний хрест. Вхід у кімнату влаштовано з капели Святого Вацлава. Замки дверей відкривають шістьма різними ключами, а сьомий ключ відкриває сейф із коштовностями. Ці ключі зберігаються у семи офіційних осіб: президента і прем’єр-міністра Чеської республіки, голів двох палат парламенту, мера м. Праги, Празького архієпископа і декана собору. З коронаційними регаліями пов’язано поширену серед чехів легенду про «прокляття Вацлавської корони», накладене, нібито, Карлом IV Люксембурзьким: кожен, на чию голову буде покладено цю корону не по праву, невдовзі загине наглою смертю. Таку смерть Р. Гейдріха, а потім його сина Клауса (1933, Німеччин — 1943, Чехія) вважають підтвердженням «дієвості» цієї клятьби.
- На добудові західної частини собору на поч. 20 ст. працював каменярем майбутній прем’єр-міністр і президент Чехословаччини А. Запотоцький (1884–1957; Чехія).
Література
- Burian J. Katedrala Sv. Vita na Prazskem Hrade. Praha : Odeon, 1978. 120 p.
- Poche E. Cechy. Umelecke pamatky. Praha : CTK-Pressfoto, 1982. 97 p.
- Porter T. Prague: Art & History. Prague : Flow East, 1995. 128 p.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 231–233.
- Kuthan J, Royt J. Katedrála sv. Víta, Václava a Vojtěcha. Praha : Nakladatelství Lidové noviny, 2022. 692 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Собор Святого Віта у Празі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Собор Святого Віта у Празі (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
