Злочини проти миру
Зло́чини про́ти ми́ру, злочини агресії (англ. Crime Against Peace; Crime of Aggression) — планування, підготовка, розв’язування або ведення агресивної війни або війни на порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень; участь у спільному плані чи змові, спрямованих на здійснення будь-якого з цих діянь (див. Агресія військова).
Зміст
Історична довідка
Виокремлення злочинів проти миру є результатом узагальнення злочинних діянь німецького націонал-соціалізму та італійського фашизму, японського мілітаризму, які втягнули народи у Другу світову війну. Ці діяння проголошено злочинами проти миру в статті 6 (а) Статуту Міжнародного воєнного трибуналу для переслідування та покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі (див. Нюрнберзький процес 1945). Уперше в міжнародному договорі встановлено індивідуальну кримінальну відповідальність за міжнародним правом за ведення агресивної війни. У ході Нюрнберзького процесу за скоєння саме цих злочинів засуджено 12 підсудних: Г. Герінга, Р. Гесса, К. Деніца, А. Зейса-Інкварта, В. Кейтеля, І. фон Ріббентропа, А. Розенберга, А. Йодля (1890–1946), К. фон Нейрата (1873–1956), Е. Редера (1876–1960), В. Фріка (1877–1946; усі — Німеччина), В. Функа (1890–1960; тепер РФ — Німеччина). Положення статті 6 (а) Статуту Нюрнберзького трибуналу включено в статтю 5 (а) Статуту Міжнародного воєнного трибуналу для Далекого Сходу в м. Токіо. На Токійському процесі у вчиненні злочинів проти миру обвинувачували 28 підсудних, 25 із них засуджено за ці злочини.
Судові процеси, в яких покарано осіб із числа керівників країн осі за вчинення ними злочинів проти миру, означали передусім криміналізацію в міжнародному праві розв’язування та ведення агресивної війни. Заборони війни згідно з міжнародним правом досягти не вдалося ні в ході Гаазьких конференцій з міжнародного гуманітарного права 1899 і 1907, ні в Статуті Ліги Націй. Не виправдалися й надії на Протокол про мирне розв’язання міжнародних спорів 1924 (Женевський протокол 1924) — не отримав необхідної кількості ратифікацій і не набув чинності.
У Бріана — Келлога пакті 1928 заборона війни застосовувалася на тій самій вузькій і формальній основі, що й у Статуті Ліги Націй. Після закінчення Другої світової війни заборона агресії набула нового розвитку в Статуті ООН (ст. 2, п. 4).
Нормативне регулювання
Зміст поняття «акт агресії» міститься в статті 39 Статуту ООН і деталізований у резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314(ХХІХ) від 14.12.1974, що увійшла у вжиток як резолюція про визначення агресії. Декларація про принципи міжнародного права 1970, розвиваючи в плані деталізації незастосування сили або погрози силою принцип, встановлений у Статуті ООН, також визначає, що держави зобов’язані утримуватися від пропаганди агресивних війн. У доктрині це положення часто розглядають як заборону пропаганди війни.
У резолюції ГА ООН від 13.02.1946 «Видача і покарання воєнних злочинців» та від 31.10.1947 «Видача злочинців війни і зрадників» містилися положення стосовно обов’язку держав видавати осіб, які вчинили злочини, передбачені статтею 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу: злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людяності. У Декларації про територіальний притулок (прийнята ГА ООН 1967) зазначено, що «на право шукати притулок і користуватися притулком не може посилатися жодна особа, стосовно якої є серйозні підстави вважати, що вона вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності» (ст. 1).
Статути Нюрнберзького і Токійського трибуналів, а також інші, в яких деталізуються склади злочинів проти миру, становлять основу криміналізації агресивної війни. Резолюція ГА ООН 95(І) від 11.12.1946 підтвердила злочинність ведення агресивної війни.
Злочин агресії включений в Статут Міжнародного кримінального суду (МКС) 2002 як один із найсерйозніших злочинів (п. 1 (г) ст. 5).
Характеристика
Згідно з резолюцією ГА ООН «Визначення агресії» 3314(ХХІХ) від 14.12.1974, будь-яка з переліку дій, незалежно від оголошення війни, має кваліфікуватися як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на території інших країн або будь-яка воєнна окупація чи будь-яка анексія із застосування сили;
- бомбардування збройними силами держави території іншої країни або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої країни;
- блокада воєнна портів або берегів держави збройними силами іншої країни;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, морські та повітряні флоти іншої країни;
- застосування збройних сил однієї держави, що перебувають на території іншої країни на основі угоди з такою державою, на порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дії держави, які дозволяють, щоб її території, яку вона надала у розпорядження іншої країни, використовувалася нею для вчинення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені країни збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які вчиняють серйозні насильницькі акти застосування збройної сили проти іншої держави, що їх можна прирівняти до названих вище актів (ст. 3).
Криміналізація злочинів проти миру в міжнародному праві та практика її здійснення відбулися на Нюрнберзькому і Токійському процесах з подальшим міжнародно-правовим розвитком.
Не будь-яке воєнне використання збройної сили є агресивною війною: для кваліфікації як війни застосування сили має досягти певного рівня та інтенсивності. Для визначення необхідного рівня воєнної сили апелюють переважно до рішень Нюрнберзького і Токійського трибуналів.
Відповідальність
Важливою характеристикою поняття «агресивна війна» є визначення актів агресії, які криміналізують у міжнародному звичаєвому праві. «Поріг» кримінальної відповідальності в цьому разі достатньо високий. Акти агресії меншої інтенсивності не є злочинними, навіть якщо вони порушують пункт 4 статті 2 Статуту ООН або викликають реакцію в порядку самооборони відповідно до ст. 51. Значна кількість агресивних актів, згаданих у резолюції ГА ООН про визначення агресії, не тягнуть кримінальної відповідальності згідно з міжнародним звичаєвим правом.
Не існує необхідної практики держав та визнання для ширшої криміналізації злочину агресії відповідно до міжнародного звичаєвого права.
Нюрнберзький трибунал довів, що діяння, які вчиняються державними органами, не виключають індивідуальну відповідальність виконавців цих діянь.
Додатково
У статті 2 Протоколу про мирне розв’язання міжнародних спорів 1924 (Женевський протокол 1924) містилося положення про всебічну заборону війни; у статті 10 встановлювалося, що держави, які порушують це положення, кваліфікуються як агресори.
Статут ООН (ст. 2, п. 4) зобов’язує «всіх членів Організації Об’єднаних Націй утримуватися в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об’єднаних Націй». Винятком із цієї заборони є право держав індивідуально або колективно захищати себе проти збройних нападів доти, доки Рада Безпеки ООН не вживе необхідних заходів для недопущення таких нападів або відновлення порушеного миру.
На відміну від злочину геноциду, військових злочинів чи злочинів проти людяності, юрисдикцію МКС щодо злочину агресії довгий час не було встановлено. Таку юрисдикцію потрібно встановити після визначення цього злочину та розроблення умов, в яких Суд має здійснювати юрисдикцію стосовно цього злочину. Відповідно, на 1-й Конференції з розгляду Статуту МКС, проведеній 2010 в м. Кампалі (Уганда), держави-учасниці прийняли резолюцію «Злочин агресії» як поправку до цього Статуту. Після ратифікації цієї поправки 14.12.2017 Асамблея держав-учасниць МКС ухвалила резолюцію про встановлення юрисдикції МКС щодо злочину агресії. Ця юрисдикція набула сили з 18.07.2018, проте стосується лише країн, які ратифікували Римський статут і поправки до нього. РФ, яка підписала, але не ратифікувала Римський статут, 2016 цілком відмовилася від участі в ньому.
Джерела
- Визначення агресії. Резолюція ГА ООН 3314(ХХІХ) від 14.12.1974 // // Верховна Рада України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_001-74#Text
- Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_569#Text
- Декларація про територіальний притулок // Верховна Рада України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_316#Text
- Резолюція 170 (II) Генеральної Асамблеї ООН "Видача злочинців війни та зрадників" // Верховна Рада України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_908#Text
- Резолюція 3 (I) Генеральної Асамблеї ООН "Видача та покарання військових злочинців" // Верховна Рада України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_909#Text
- Римский статут международного уголовного суда // Верховна Рада України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text
- Устав Международного военного трибунала для суда и наказания главных военных преступников европейских стран оси // Верховна Рада України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_201#Text
- Устав Организации Объединённых Наций и Устав Международного Суда // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010#Text
Література
- Cassesse A. International Law. 2nd ed. Oxford : Oxford University Press, 2005. 558 p.
- Перепьолкін С. М., Сироїд Т. Л., Філяніна Л. А. Міжнародне право. Харків : Юрайт, 2014. 403 с.
- Антонович М. М. Юрисдикція Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Юридичні науки. 2017. Т. 193. С. 67–70. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NaUKMAun_2017_193_15
- Волощук О. Т. Злочин агресії в міжнародному праві: проблеми прoцecу розробки та прийняття унiфiкoвaнoгo визнaчeння // Часопис Київського університету права. 2017. № 3. С. 271–276. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2017_3_61
- Денисов В. Н. Злочини проти миру // Енциклопедія міжнародного права : у 3 т. Київ : Академперіодика, 2017. Т. 2. С. 493–498.
- Shaw M. N. International Law. 9th ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2021. 1213 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Денисов В. Н. Злочини проти миру // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Злочини проти миру (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
