Міжнародне право
Міжнародне право ― система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що виникають у результаті угод між державами й іншими суб’єктами міжнародного спілкування і регулювальних відносин між ними з метою мирного співіснування через налагодження багатостороннього та багаторівневого співробітництва в різних сферах міждержавних відносин.
Зміст
Історична довідка
На ранніх стадіях розвитку первісні родові общини і племена були об’єднані неписаними родовими законами. Перші звичаєві норми зародилися ще в період первіснообщинного ладу, до становлення державності. Поява міжнародного права в його сучасному розумінні (як права міждержавного) безпосередньо пов’язана з процесами утворення держав.
Міжнародне право є результатом суспільної практики. Постало як засіб усвідомлення людьми (групами, класами) свого матеріального інтересу, особливо у зв’язку з міжнародними відносинами, що постійно змінюються.
Сучасне міжнародне право сформувалося у 20 ст. Представники західної школи вважають, що воно бере початок із часу закінчення Першої світової війни і підписання Версальського мирного договору 1919. Радянська школа вела відлік від моменту Жовтневого перевороту 1917. Відповідно до третього погляду, зважають на час створення Організації Об’єднаних Націй (1945).
Характеристика
Міжнародне право — сукупність норм, що мають обов’язковий характер, виникають у результаті угоди між суб’єктами міжнародного права. Порозуміння досягають у результаті взаємних поступок і компромісів, з метою підтримки міжнародного правопорядку й організації всіх форм спілкування між державами, реалізація яких забезпечена заходами примусового характеру.
Ознаки міжнародного права
- міжнародне право — сукупність юридичних норм і принципів;
- норми створюють унаслідок фіксованої (договір) або мовчазно вираженої (звичай) угоди між суб’єктами міжнародного права;
- суб’єкти міжнародного права визнають норми як юридично обов’язкові;
- юридичну обов’язковість гарантує держава через запозичення норм міжнародного права в національне конституційне законодавство, завдяки чому вони стають обов’язковими до виконання всіма суб’єктами внутрішньодержавного права;
- реалізацію норм міжнародного права забезпечують примусом (див. Примус у юриспруденції), форми, характер і межі якого визначають у міждержавних угодах.
Предмет міжнародного права
Предметом регулювання міжнародного права є політичні, економічні й інші відносини між державами, які відрізняються за своєю природою, характером, устроєм державним, територією, населенням тощо. Міжнародне право регулює суспільні відносини, що виходять за межі як внутрішньої компетенції кожної конкретної держави, так і її територіальних меж.
У міжнародному публічному праві здебільшого застосовують імперативний метод правового регулювання суспільних відносин. Він зумовлений насамперед їхнім суб’єктним складом і полягає в обов’язковому виконанні розпоряджень, передбачених нормами міжнародного права.
Суб’єкти й об’єкти міжнародного права
Особливість суб’єктів міжнародного права виявляється у наперед визначеному персоніфікованому переліку, що є остаточним і не підлягає розширенню. Суб’єкти міжнародного права — носії міжнародних прав і обов’язків:
- держави;
- нації і народи, що борються за своє національне визволення;
- міжнародні організації;
- державоподібні суб’єкти.
Основними суб’єктами міжнародного права є суверенні держави. Від їхньої діяльності на міжнародній арені залежать стабільне існування та функціонування всієї міжнародної системи загалом, збереження сформованої системи міжнародних відносин і ефективність самого міжнародного права.
Об’єкти міжнародного права — усе те, через що держави й інші суб’єкти міжнародного права вступають у правовідносини між собою на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Об’єктами міжнародного права є конкретні матеріальні і нематеріальні блага, що не належать безпосередньо до внутрішньої компетенції держави та можуть виходити за межі державної території. При цьому тільки держави можуть вступати в будь-які правовідносини, які вони вважають необхідними й вигідними для себе. Обмеженням для держав може бути пряма заборона якогось об’єкта міжнародного права (наприклад, не можуть бути об’єктом продажу жінки й діти, вирішення суперечок між державами за допомогою оголошення війни тощо).
Об’єкти міжнародно-правових відносин:
- територія і міжнародний простір (особливо після закінчення війн, наприклад, у мирних договорах);
- дії (у пактах про взаємодопомогу і союзні договори);
- утримання від дій (у пактах про ненапад, про нейтралітет, про закони та звичаї війни).
Об’єкт міжнародно-правових відносин, виражений у дії або стримуванні від дії, має бути правомірним, тобто не повинен суперечити принципам і нормам міжнародного права. Наприклад, втручання у внутрішні справи держав не може бути об’єктом міжнародно-правових відносин, тому що його забороняє саме міжнародне право, зокрема Статут ООН.
Норми міжнародного права
Чинні норми міжнародного права мають координаційний характер. Їх створюють самі суб’єкти міжнародного права в результаті взаємних компромісів і поступок, що призводять до угоди з тих або інших питань міжнародних відносин. Норми міжнародного права є результатом узгодження воль держав.
Гарантування міжнародного права полягає в передбаченні в його нормах можливості застосування примусових заходів для забезпечення їх беззаперечного дотримання. Такий примус здійснюють суб’єкти міжнародного права, зазвичай держави, на основі чинних міжнародно-правових норм і в межах відповідних міжнародних договорів.
Примус для дотримання норм міжнародного права реалізують у формі індивідуальних або колективних (групових):
- репресалій — правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на відновлення своїх прав, порушених державою-порушницею, за допомогою інших, ніж застосування сили або погроза її застосування;
- реторсій — правомірних примусових дій держави (держав), спрямованих на зустрічне обмеження прав держави-порушниці (наприклад, відповідні дискримінаційні заходи стосовно фізичних і юридичних осіб держави-порушниці, зустрічні митні обмеження тощо).
В основу правомірності репресалій покладено обов’язок держави, що має намір звернутися до них, використовувати для цього мирну процедуру відшкодування збитків, заподіяних правопорушником. Реторсії мають на меті відновлення принципу взаємності у відносинах відповідних держав. Міжнародне право забороняє збройні, тобто пов’язані з застосуванням сили репресалії. Лише відмова держави-порушниці від мирної процедури відшкодування збитку або від виконання рішення, ухваленого внаслідок застосування такої процедури, дає правомірну можливість для звернення до репресалій. Використані заходи мають бути пропорційні (розмірні) правопорушенню, яке їх спричинило, і підлягають припиненню з моменту відновлення положення, що йому передувало. Вимоги домірності й адекватності ставлять і до реторсій.
Міжнародне та внутрішньодержавне право
Міжнародне право — відокремлена правова система зі своїми галузями й інститутами. Питання про співвідношення міжнародного права та внутрішньодержавного (національного) права визначають по-різному. Відповідно до дуалістичного підходу, це два різних правопорядки, дві самостійні правові системи, що виконують різні завдання та мають свої предмети правового регулювання. Російські дослідники в межах цього підходу пропонують теорію паритету (рівності) норм обох правових систем, нівелюючи міжнародне право та залишаючи його без нормативного і творчого потенціалу для розвитку й вдосконалення національного права.
Моністичні концепції визнають єдність обох правових систем. Міжнародне та національне право — частини єдиної системи права. Прихильники цих концепцій розходяться лише в питанні першості правових систем. Одні виходять із верховенства внутрішньодержавного права над міжнародним правом (німецька юридична література другої половини 19 — початку 20 ст., російська міжнародно-правова доктрина початку 21 ст.). Другі, зокрема правознавець Г. Кельзен і його прибічники, відстоюють першість міжнародного права.
Постулат про верховенство міжнародного права закріплено в законодавстві України (наприклад, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», 2004).
Норми міжнародного права створюють права й обов’язки тільки для суб’єктів міжнародного права. Органи державної влади та інші суб’єкти конкретної держави безпосередньо нормам міжнародного права не підпорядковуються. Міжнародні зобов’язання на внутрішньодержавному рівні реалізують через врахування норм міжнародного права в нормах внутрішньодержавного права. Процес входження норм міжнародного права в національне законодавство називають імплементацією.
В умовах глобалізації легітимізація міжнародного права відбувається завдяки:
- національному конституційному правопорядку держав, через їх міжнародно-правові зобов’язання, які відтворено в національному законодавстві;
- конституційному правопорядку міждержавних інтеграційних об’єднань, де держави-члени співвідносять свій національний конституційний правопорядок із «первинним» правом таких об’єднань на засадах загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;
Регулювання міжнародної спільноти через право здійснюють внаслідок впливу міжнародного публічного права на конституційні правопорядки держав. Це пов’язано з ухваленням відповідних міжнародних угод (договори, конвенції, пакти, хартії тощо), що містять норми міжнародного права (міжнародні правові стандарти), які держава повинна запозичити та відтворити в своєму національному законодавстві.
Акумулювання влади в міжнародній сфері відбувається через:
- перманентне розширення переліку об’єктів міжнародно-правового регулювання завдяки об’єктному складу національного конституційного права;
- кількісне та якісне зростання міжнародних угод, що регулюють найважливіші аспекти міждержавних відносин;
- застосування феномену міжнародних правових стандартів, які запозичують національні конституційні правопорядки держав-учасниць міжнародних угод;
- побудову в кожній державі системи міжнародно-правових зобов’язань, які повинні виконувати через їх конституційно-правовий супровід і забезпечення відповідно до національного законодавства;
- появу інституту наднаціональності в міждержавних інтеграційних об’єднаннях — сукупності повноважень, якими держави наділяють певний міжнародний орган для цілеспрямованого регулювання їх взаємовідносин. Такі повноваження мають пріоритетний характер щодо відповідної конституційної компетенції держав-членів, зокрема й можливості ухвалення обов’язкових для них рішень.
Сучасне міжнародне право
Основні риси:
- визнання політичних змін у світі: зникнення глобального протистояння двох соціально-політичних систем (соціалістичної і капіталістичної), поява замість двох лише однієї наддержави — Сполучених Штатів Америки, модифікація міжнародно-правового регулювання зі сформованих реалій;
- сприяння безпеці у світі, взаємовигідному співробітництву держав, вирішенню глобальних проблем виживання людської цивілізації;
- зростання інтеграції між народами і державами в усіх регіонах світу, створення загальних ринків і митних просторів (наприклад, Європейський Союз);
- усвідомлення необхідності об’єднання державами зусиль у вирішенні глобальних проблем сучасності: загрози термоядерної катастрофи, загальної екологічної кризи, проблем економічного порядку в країнах, що розвиваються;
- подолання класового підходу в міжнародному праві;
- подолання конфронтації та зміна політики стосовно третіх країн: ці держави оцінюють як рівноправних суверенних суб’єктів міжнародної політики;
- перехід від невизначеності в міжнародному праві до визначеності міжнародно-правових норм. Відносини між державами закріплюють у міжнародних договорах, положення яких містять чітко визначені взаємні зобов’язання сторін (наприклад, гарантії США і Росії щодо роззброєння України);
- взаємність і контрзаходи. Перша полягає у взаємному й найсуворішому дотриманні норм міжнародного права, другі — у створенні ефективного механізму відповідальності для держав-порушниць міжнародного права.
Додатково
Принцип першості міжнародного права визначено в ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969, відповідно до якої учасник договору «не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору».
Література
- Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права. Киев : Вища школа, 1980. 317 с.
- Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. Киев : Вища школа, 1981. 311 с.
- Cassese A. International Law in a Divided World. Oxford : Clarendon Press, 1986. 429 p
- Василенко В. А. Основы теории международного права. Киев : Вища школа, 1988. 288 с.
- Баскин Ю. Я., Фельдман Д. И. История международного права. Москва : Международные отношения, 1990. 205 с.
- Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве / Отв. ред. В. Н. Денисов, В. И. Евинтов. Киев : Наукова думка, 1992. 230 с.
- Денисов В. Н., Євінтов В. І., Акуленко В. І. та ін. Суверенітет України і міжнародне право. Київ : Манускрипт, 1995. 359 с.
- Тускоз Ж. Міжнародне право / Пер. з фр. Київ : АртЕк, 1998. 416 с.
- Георгіца А. З., Чикурлій С. О. Міжнародне публічне право. Чернівці : Рута, 2002. 175 с.
- Мережко А. А. Введение в философию международного права. Гносеология международного права. Киев: Юстиниан, 2002. 192 с.
- Войтович Р. В. Глобальна інтеграція як нова форма суспільного розвитку // Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. 2010. № 2. С. 3–15.
- Короткий Т., Хенкель Н. «Вічна криза» міжнародного права // Від теорії міжнародного права до практики захисту прав людини. Liber Amicorum до 60-річчя проф. В. В. Мицика / За ред. О. В. Задорожнього, О. Р. Поєдинок. Київ; Одеса : Фенікс, 2016. С. 17–44.
- Баймуратов М. О. Міжнародне публічне право: підручник. Одеса; Київ : Фенікс, 2018. 672 с.
- Мицик В. В., Буроменський М. В., Буткевич О. В. та ін. Міжнародне публічне право : у 2 т. 2-ге вид., змін. Харків : Право, 2020. Т. 1. 416 c.
- Shaw M. International Law. 9th ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2021. 1308 p.
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Баймуратов М. О., Кофман Б. Я. Міжнародне право // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Міжнародне право (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
