Закони та звичаї війни
Зако́ни та зви́чаї війни́ — система норм і принципів міжнародного права, які встановлюють права та обов’язки воюючих сторін та нейтральних держав у разі воєнного конфлікту.
Характеристика
Мають на меті усунути найжорстокіші способи і засоби ведення війни, забезпечити захист мирного населення.
Визначають порядок початку, ведення і припинення воєнних дій, правове становище комбатантів і некомбатантів (цивільного населення, військовополонених, хворих і поранених військовослужбовців тощо), а також правовий режим власності. Встановлюють юридичну відповідальність за порушення законів та звичаїв війни.
Порушення законів війни та скоєння воєнних злочинів розглядає Міжнародний кримінальний суд у Гаазі (діє з 2002).
Правові засади
Чинні закони та звичаї війни передбачено міжнародними договорами або вони склалися звичаєвим шляхом.
Першими з таких актів були Паризька декларація про морську війну 1856, Женевська конвенція про поліпшення долі поранених на полі бою 1864, Санкт-Петербурзька декларація про заборону застосування розривних та запалювальних куль 1868, Гаазька конвенція про закони та звичаї сухопутної війни 1899, Гаазька конвенція про бомбардування морськими силами під час війни 1907, Лондонська декларація про право морської війни 1909.
Після Першої світової війни 1914–1918 було прийнято Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів 1925. До цієї ж категорії актів належать Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1929, Лондонський протокол про дії підводних човнів проти торговельних суден у воєнний час 1936 тощо.
Після Другої світової війни 1939–1945 порушення законів та звичаїв війни було визнано одним із найтяжчих міжнародних злочинів, вчинення яких тягне за собою кримінальну відповідальність. Було підписано пакет Женевських конвенцій, що стосуються поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях і потерпілих у корабельній аварії зі складу Збройних сил на морі, поводження з військовополоненими, захисту цивільного населення під час війни (1949).
Важливе значення мають також Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954, Конвенція про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення 1972 (в основу Конвенції покладено проект, поданий групою країн за участю України), Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976, Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що заподіюють надмірні пошкодження або діють невибірково, 1981. Ця Конвенція і протоколи до неї вступили в силу 1983. Україна бере участь у Конвенції. 16.07.1990 наказом Міністра оборони СРСР введено в дію «Керівництво по застосуванню Збройними силами норм міжнародного гуманітарного права». Цей документ є чинним у Збройних силах України.
Відповідно до вимог Женевських конвенцій, до Кримінального кодексу України (ККУ) внесено норми про відповідальність за мародерство, погане поводження з військовополоненими, насильство над населенням у районі бойових дій, незаконне носіння знаків Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними.
24.09.1993 у рамках СНД підписано Угоду про першочергові заходи, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів.
У рішеннях Нюрнберзького процесу 1945 і Токійського процесу 1946–1948 порушення законів та звичаїв війни було визнано найтяжчим міжнародним злочином.
Згідно зі ст. 438 ККУ, жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій, караються позбавленням волі на строк від 8 до 12 років. Ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством — позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічно.
Після початку повномасштабної воєнної агресії Російської Федерацій проти України (24.02.2022) офіс Генерального прокурора України відкрив кримінальне провадження за фактом порушення законів і звичаїв війни Збройними силами РФ. Повідомлено, зокрема, про початок процесу створення спеціального міжнародного трибуналу для покарання злочину агресії РФ проти України.
Додатково
Серед норм міжнародного права, що встановлюють обов’язки воюючих сторін:
- заборона нападати на мирних мешканців (об’єктами атак можуть бути лише комбатанти і військові об’єкти), поранених, хворих;
- вимога гуманного поводження з військовополоненими; заборона вчинення щодо них дій, які супроводжуються насильством (тортури, каліцтво, будь-які форми тілесного покарання, медичні експерименти, видалення тканин або органів для пересадки та ін.), посягання на людську гідність (образливе і принизливе поводження, зґвалтування, обернення у рабство та інше).
- відповідальність загарбника на окупованій території за постачання їжі та медикаментів для мирного населення, сприяння наданню гуманітарної допомоги;
- заборона розграбування національних цінностей на окупованій території, мародерства;
- заборона атакувати історичні пам’ятки, культові споруди, місця, що визнані культурною та духовною спадщиною; лікарні, об’єкти, критично важливі для виживання населення; греблі, дамби, атомні електростанції, споруди, ураження яких тягне за собою небезпечні наслідки;
- заборона застосовувати зброю масового ураження й таку, що завдає надмірних страждань (протипіхотні міни, касетні боєприпаси, міни-пастки, хімічну, біологічну, ядерну зброю) тощо.
Див. також Порушення законів та звичаїв війни, Воєнні злочини, Гаазькі конвенції з міжнародного гуманітарного права 1899 і 1907.
Джерела
- Імплементація норм міжнародного гуманітарного права на національному рівні в Україні. Київ : Global Rights Compliance, 2020. 325 с. URL: https://www.asser.nl/media/794858/2021-the-domestic-implementation-of-ihl-in-ukraine-updated-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0.pdf
- Кримінальний кодекс України: станом на 12 січня 2021 р. Харків : Право, 2021. 268 с.
Література
- Фуркало В. В. Международно-правовая защита гражданского населения в условиях вооруженных конфликтов. Киев : Наукова думка, 1986. 256 с.
- Суверенітет України і міжнародне право / Відпов. ред. В. Н. Денисов, В. І. Євінтов. Київ : Манускрипт, 1995. 360 с.
- Військове законодавство України. 36ірник нормативних актів. 2-ге вид. Київ : Атіка, 1999. 799 с.
- Лещенко О. Я. Питання забезпечення цивільного захисту в зонах воєнно-політичного конфлікту: досвід України в умовах «гібридної війни» // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. 2015. № 5. С. 228–237.
- Герасимчук М. В. Еволюція норм міжнародного гуманітарного права щодо захисту цивільного населення // Міністерство юстиції. URL: https://minjust.gov.ua/m/str_34096
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Семенов В. С. Закони та звичаї війни // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Закони та звичаї війни (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.04.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
