Порушення законів та звичаїв війни
Пору́шення зако́нів та зви́чаїв війни́ — воєнний злочин, що характеризується подвійною протиправністю: діяння, заборонені нормами як національного (ст. 438 розд. XX «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» Кримінального кодексу України), так і міжнародного кримінального права.
Правові засади
Порушення законів та звичаїв війни є міжнародним злочином. Завдають великої шкоди людям, народногосподарським об’єктам, культурним цінностям, що зумовлює високий ступінь їх суспільної небезпечності. З метою гуманізації збройних конфліктів та зменшення заподіюваної ними шкоди підписано низку міжнародно-правових документів, у яких сформульовано правила ведення війни:
- Декларація про скасування застосування вибухових та запалювальних куль 1868;
- Декларація про невикористання куль, що легко розвертаються або сплющуються, 1899;
- Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907;
- Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів 1925;
- Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 та Додаткові протоколи до них 1977;
- Гаазька конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954;
- Конвенція про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення 1972;
- Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976;
- Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних пошкоджень або мають невибіркову дію, 1980;
- Конвенція про заборону розробки, виробництва, нагромадження і застосування хімічної зброї та про її знищення 1993;
- Конвенція про заборону застосування, нагромадження, виробництва і розповсюдження протипіхотних мін та їх знищення 1997 та інші.
Характеристика
Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 ККУ, є регламентоване міжнародним правом ведення війни. Потерпілими у війні можуть бути військовополонені та цивільні особи. Військовополоненими визнаються комбатанти, які потрапили до рук противника. Режим військовополонених поширюється також на: некомбатантів, названих у ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1929 (медичний персонал, служителі культу, військові юристи, інтенданти Збройних сил сторони, що перебуває у збройному конфлікті); цивільне населення — мирних мешканців воюючої сторони, які не беруть участі у воєнних діях і опинилися під владою противника на окупованій ним території (див. Окупація).
Предмет злочину становлять об’єкти цивільного призначення (нерухоме та рухоме майно), зокрема національне майно, яке є матеріальним носієм культурних цінностей: пам’ятки архітектури, історії та мистецтва, археологічні пам’ятки, рукописи, архіви, колекції, музеї, бібліотеки тощо.
Об’єктивна сторона злочину описана в ч. 1 ст. 438 ККУ. Закінченим склад злочину може бути при вчиненні хоча б однієї з таких дій: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення, що передбачені міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада України, а також віддання наказу про вчинення таких дій.
Під жорстоким поводженням з потерпілими від злочину (військовополоненими чи цивільним населенням) розуміють: вчинення щодо них дій, які супроводжуються насильством (тортури; каліцтво; будь-які форми тілесного покарання; колективне покарання; медичні експерименти, видалення тканин або органів для пересадки); посягання на людську гідність (образливе і принизливе поводження, зґвалтування, примушування до проституції, обернення у рабство та інше). Вигнання цивільного населення для примусових робіт означає примушування його зводити оборонні споруди, розчищати шляхи тощо під загрозою застосування репресивних заходів. Розграбування національних цінностей на окупованій території — це захоплення окупантом і обернення таких цінностей на свою користь, пов’язане з їх вивезенням. Застосуванням засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, є використання у збройному конфлікті матеріальних носіїв з уражальними властивостями, що спроможні заподіяти додаткові ушкодження або страждання людині чи серйозну шкоду природному середовищу. Тому вони заборонені міжнародним правом, його конвенціями та звичаєвими нормами, рішеннями міжнародних організацій тощо. До таких засобів належать зброя масового ураження (хімічна, біологічна, токсинна, ядерна), запалювальні кулі, протипіхотні міни тощо.
Інші порушення законів та звичаїв війни визначені конвенційними нормами, які стали частиною національного правового порядку відповідно до положень ч. 1 ст. 9 Конституції України. Серед них: напади невибіркового характеру, наслідками яких можуть бути ураження не тільки військових, а й цивільних об’єктів; примусове використання природних умов і явищ для досягнення переваги над противником за допомогою ведення геофізичної та метеорологічної війни (землетруси, урагани, лавини, зсуви, цунамі тощо), використання будь-яких засобів впливу на природне середовище, зокрема на біоту, літосферу, гідросферу, атмосферу або космічний простір; напади на цивільне населення, цивільні об’єкти, ліси та інші види рослинного покриву, крім випадків, коли природні елементи є військовими об’єктами; напади на неохоронювані місцевості й демілітаризовані зони, на осіб, які припинили участь у воєнних діях, на установки та споруди, що містять небезпечні сили, коли відомо, що ці напади стануть причиною загибелі й поранень серед цивільного населення або завдадуть шкоди цивільним об’єктам.
До порушень законів та звичаїв війни належать також: депортації — насильницьке переміщення цивільного населення у межах окупованої території чи поза нею; віроломне використання емблем Червоного Хреста тощо. Віддання наказу про вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 438 КК, — це акт керування підлеглими по службі особами з боку начальника під час збройного конфлікту для вирішення певних завдань, суттю якого є вимога вчинити згадані дії.
Суб’єктивна сторона злочину виражається в умислі, що характеризується усвідомленням суспільної небезпечності дій, які становлять об’єктивну сторону злочину, і бажанням їх вчинити. Суб’єктом злочину є фізично осудна особа, якій до моменту його вчинення виповнилося 16 років (посадові особи органів військового управління, командири військових формувань, військовослужбовці та ін.). За віддання наказу про вчинення дій, зазначених у ч. 1 ст. 438 ККУ, відповідальність можуть нести лише посадові особи.
Кваліфікованим видом порушення законів та звичаїв війни (ч. 2 ст. 438 ККУ) є вчинення таких діянь, якщо вони поєднані з умисним убивством. Останнє є складовою частиною кваліфікованого виду злочину і не потребує окремої кваліфікації. Якщо особа у віці від 14 до 16 років вчинила діяння, що є порушенням законів та звичаїв війни і були поєднані з умисним убивством, вона несе кримінальну відповідальність лише за таке вбивство. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 438 ККУ, карається позбавленням волі на строк від 8 до 12 років, а передбачений ч. 2 ст. 438 ККУ — позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічно. Обидва різновиди злочину належать до категорії особливо тяжких.
Відповідальність за порушення законів та звичаїв війни встановлена кримінальним законодавством багатьох країн. Норми, які встановлюють караність дій, що є власне порушенням законів та звичаїв війни, містять кримінальні кодекси РФ, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Латвії, Іспанії, Польщі, Словенії, Фінляндії тощо.
Джерела
- Імплементація норм міжнародного гуманітарного права на національному рівні в Україні. Київ : Global Rights Compliance, 2020. 325 с. URL: https://www.asser.nl/media/794858/2021-the-domestic-implementation-of-ihl-in-ukraine-updated-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0.pdf
- Кримінальний кодекс України: станом на 12 січня 2021 р. Харків : Право, 2021. 268 с.
Література
- Фуркало В. В. Международно-правовая защита гражданского населения в условиях вооруженных конфликтов. Киев : Наукова думка, 1986. 256 с.
- Суверенітет України і міжнародне право / Відпов. ред. В. Н. Денисов, В. І. Євінтов. Київ : Манускрипт, 1995. 360 с.
- Військове законодавство України. 36ірник нормативних актів. 2-ге вид. Київ : Атіка, 1999. 799 с.
- Лещенко О. Я. Питання забезпечення цивільного захисту в зонах воєнно-політичного конфлікту: досвід України в умовах «гібридної війни» // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. 2015. № 5. С. 228–237.
- Герасимчук М. В. Еволюція норм міжнародного гуманітарного права щодо захисту цивільного населення // Міністерство юстиції. URL: https://minjust.gov.ua/m/str_34096
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яценко С. С. Порушення законів та звичаїв війни // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Порушення законів та звичаїв війни (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.04.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
