Анди

Льюльяйльяко

А́нди — гірська система на заході Південної Америки, одна з найдовших і найвищих на Землі. Простягається від Карибського моря на Північ до Вогняної Землі на Півдні Складчастий пояс Анд продовжується на Півночі — у Кордильєрах Центральної Америки, на Півдні — у вигляді підводних хребтів і гір Антарктичного півострова. Найвища вершина — г. Аконкагуа (6 962 м).

Анди
Тип	Гірська система
Країни	Аргентина, Болівія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Перу, Чилі
Регіон	Південна Америка
Найвища точка	Аконкагуа

Формування

Згідно з концепцією тектоніки літосферних плит, Анд сформувалися при зіткненні літосферних плит Наска й Антарктичної із Заходу та Південноамериканської зі Сходу. Унаслідок процесу субдукції західної плити з важчою земною корою океанічного типу «занурилися» під Південноамериканську плиту. Ці тектонічні рухи тривають і нині. Анди утворилися в епоху альпійської складчастості. До альпійської складчастої споруди приєднані мезозойські та, ймовірно, герцинські складчасті утворення, представлені дислокованими товщами вапняків, пісковиків і вулканогенних порід. У центральній частині Анд сформувалися великі внутрішні, а на східній периферії — зовнішні тектонічні прогини, з якими пов’язані поклади нафти й газу.

Корисні копалини

Надра Анд багаті на металеві корисні копалини: мідь, свинець, цинк, олово, літій та срібло. Також відкриті родовища залізних і молібденових руд, золота, гірничо-хімічної сировини (селітри, калійних солей), коштовного каміння (смарагдів, аметистів, опалів). Економіка країн, через які простягаються Анди, зокрема Чилі, Перу й Болівії, побудована на експорті руд і металів.

Вулканічний пояс

Наслідки виверження вулкана Невадо-дель-Руїс, м. Армеро

Вулканічний пояс Анд є частиною Тихоокеанського вогняного кола. В Андах 204 вулкани, з них 66 вивергалися в історичний час, з яких у 11 виверження були експлозивними. Жодна із сучасних гірських систем не має такої кількості активних вулканів. Особливо небезпечними вважаються виверження вище снігової лінії, оскільки лава та гарячі гази швидко розтоплюють маси снігу й льоду. Виникають лахари — грязьові водно-кам’яні маси, що рухаються зі швидкістю до 60 км/год, найбільш руйнівні з усіх типів сельових потоків. 1985 за виверження вулкана Невадо-дель-Руїс лахари накрили міста Армеро та Чинчина (Колумбія), унаслідок чого загинуло понад 23 тис. осіб. Можливі сильні землетруси, пов’язані з рухом тектонічних плит та окремих блоків за тектонічними розломами.

Анди перетинають 5 кліматичних зон.

Вулкан Котопахі, худ. Черч Фредерік Едвін, 1862. Детройтський інститут мистецтв

Гірські пасма

Загалом у горах виділяють 3 паралельні пасма:

Західне (Кордильєра-Окси-денталь);
Центральне (Кордильєра-Сентраль);
Східне (Кордильєра-Орієнталь).

Вони зливаються в гірських вузлах чи навпаки розділяються глибинними розломами або річковими долинами на менші пасма. На території Колумбії простягаються всі 3 великі пасма. Висота Західного пасма становить 3500–4000 м, Центрального та Східного — 4600–5100 м (найвища точка — г. Рітакуба-Бланко, 5 410 м). Їх розділяють долини річок Каука й Магдалена.

У межах Центральної Кордильєри є низка згаслих та активних вулканів, серед яких Невадо-дель-Уїла (5 365 м), Невадо-дель-Руїс (5 321 м), Невадо-дель-Толіма (5 726 м), Кумбаль (4 764 м); у межах Західних — Галерас (4 276 м). Серед вулканів в Еквадорі — згаслі Чімборасо (бл. 6 300 м) та Ільїнса (5 248 м); активні Котопахі (5 897 м), Тунгурауа (5 023 м) та Пічінча (4 784 м), розташований над столицею Кіто.

У Колумбії в передгір’ях Анд також розташовані великі міста, як-от столиця Богота, Медельїн, Манісалес. На Півночі материка, на кордоні Колумбії та Венесуели, Кордильєра-Оксиденталь розгалужується на 2 пасма, що огинають западину Маракайбо. Західна гілка — Сьєра-де-Періха, а східна — Кордильєра-де-Мерида, яка, повертаючи до Карибського моря, утворює Венесуельське берегове пасмо (т. з. Приморські Анди).

У Північних Андах добре виражена поясність висотна: до 1 200 м — тропічні ліси, плантації бананів та цукрової тростини; від 1 200 до 2 000 м — густі тропічні та субтропічні ліси, на вологих підвітряних схилах до 2 300 м — гірські дощові ліси (тьєрра темплада); від 2 300 до 3 900 м — мішані ліси, зарості чагарників та папороті, луки, плантації картоплі, троянди та інших квітів (тьєрра фріа). На висоті понад 3 900 м розташовані специфічні ландшафти парамо, що вирізняються багатою за видовим складом альпійською рослинністю. Вище — зона гірської тундри, снігів та льодовиків.

Центральні Анди займають значну територію Перу та Болівії. Виділяють 4 паралельні гірські системи:

Кордильєра-Негра;
Кордильєра-Бланка (з горами Уаскаран — 6 747 м, Гуантсан — 6 369 м, Чопікалкі — 6 354 м; вкриті льодовиковими шапками);
Кордильєра-Сентраль (з г. Асуангате — 6 350 м);
Коридильєра-Орієнталь, де пасма відособлені.

Вони розділені глибокими повздовжніми річковими долинами Санти, Мараньйона та Уайяги. Останні дві прорізають Центральну та Східну Кордильєри, утворюють водоспади. Набувши рис широких рівнинних річок, зливаються в межах Амазонської низовини. В Андах, між Перу та Болівією, на висоті 3 800 м знаходиться велике і глибоке (до 281 м) оз. Тітікака, улоговина якого має тектонічне походження. У центральній частині гір розташоване високе плоскогір’я Альтиплано, яке обмежують Кордильєри-Оксиденталь (із Заходу) і пасма Кордильєри-Сентраль і Коридильєри-Реаль (зі Сходу). Високі гори блокують надходження вологого повітря, унаслідок чого всередині гірської системи сформувалися посушливі аридні високогірні регіони, відомі як Пуна. Однак у вологий сезон на Сході випадає 700–800 мм опадів. Попри відсутність дощів протягом 6–7 міс., тут поширена високотравна рослинність (місцева назва — халка).

Пуна біля м. Пуно, Перу

Центральна і західна частина Пуни й Альтиплано — високогірна пустеля (3600–4000 м) із суворим кліматом: добовою амплітудою температур — до 30 °С, сильними вітрами й розрідженим повітрям. Річна кількість опадів — 50–150 мм. Розлогі улоговини зайняті солончаками — Салар-де-Уюні (10,5 тис. км2), Арисаро, Койпаса. У центрі одного з них розташоване солоне оз. Поопо (площа — 1,3 тис. км², середня глибина — 1,5 м). Рівнини вкриті уламками гірських порід, білою чи рожевою сіллю. На межі Альтиплано знаходиться м. Ла-Пас, фактична столиця Болівії, що вважається найбільш високjгірною у світі (3 640 м над рівні моря). Від перуансько-чилійського кордону, між узбережжям Тихого океану і Кордильєрою-Домейко, більш ніж на 600 км вузькою смугою простягається пустеля Атакама. На Півдні від 23° пд. ш. домінує рельєф Центральної Кордильєри, якою проходить кордон між Чилі та Аргентиною. У її межах знаходяться гори Аконкагуа (6 962 м, найвища вершина Анд), Мерседаріо (6 720 м), а також вулкани Охос-ель-Саладо (6 887 м, найвищий вулкан у світі) і Льюльяйльяко (6 739 м). Паралельно до Центральної Кордильєри з боку Чилі простягнулася Берегова Кордильєра, відділена Центральною долиною. З боку Аргентини розташовані масиви Передкордильєри, далі на Схід — гірського пасма Сьєри-де-Фаматіна та Сьєри-де-Вільга.

У Південних Андах у нижньому висотному поясі ростуть ксерофітні чагарники, що зумовлено посушливим кліматом (у м. Сантьяго-де-Чилі опадів випадає 250 мм/рік), вище знаходиться зона вічнозеленої середземноморської рослинності, виноградники та плантації цитрусових, на висоті 1200–1800 м — мішані та хвойні ліси, 1800–2200 м — листяні ліси, понад 2 200 м до снігової лінії — альпійські луки й гірська тундра. Середні висоти Патагонських Андах на Півдні материка — від 3 000 до 3 200 м. Найвищою точкою є г. Сан-Валентин (4 058 м). У високогір’ях значні площі займають льодовики. У нижній частині гір субтропічний клімат змінюється помірним океанічним, річна кількість опадів сягає 4 000 мм. Поширені льодовикові форми рельєфу, озера та короткі повноводні річки. На Півдні Чилі береги розчленовані глибокими фіордами.

Салар-де-Уюні

Фауна

Анди мають багату фауну. У джунглях, дощових та мішаних лісах тропічних Андах мешкають пуми ягуарунді, андський (окулярний) ведмідь, чіпкохвоста мавпа, білорогий олень, карликовий олень, андський тапір. Тварини, що живуть у високогір’ях, пристосовані до різких перепадів температури, збіднілої рослинності та гірського рельєфу. До них належать лама, альпака, вікунья. У Південних та Патагонських Андах мешкають магеллановий пес, карликовий броненосець гемал патагонський, південноандський олень.

Цивілізації

Багато археологічних знахідок свідчить про існування в Андах розвинених цивілізацій. Інки мешкали в гірських районах сучасних Перу до кін. 15 ст. — до моменту міжусобних війн і вторгнення європейців. Нині серед туристів популярні давні міста Куско, Пісак і Мачу-Пікчу. Також їх приваблює природне та етнографічне різноманіття гір.

Література

Pulgar Vidal J. Geografía del Perú: Las ocho regiones naturales, la regionalización transversal, la microregionalización. Lima : Peisa, 1987. 244 p.
Лукашова Е. Н. Южная Америка // Физическая география материков и океанов / Под общ. ред. А. М. Рябчикова. Москва : Высшая школа,1988. 562 с.
Hermelín M. Desastres de origen natural en Colombia, 1979–2004. Medellín : Universidad EAFIT, 2005. 247 p.
Tilling R. I. Volcanism and Associated Hazards: the Andean Perspective // Advances in Geosciences. 2009. Vol. 22. P. 125–137.
Margirier A., Audin L., Robert X. et al. Time and Mode of Exhumation of the Cordillera Blanca batholith (Peruvian Andes) // Journal of Geophysical Research: Solid Earth. 2016. Vol. 121. № 8. P. 6235–6249.
Ryan J. Aconcagua and the Southern Andes. Kendal : Cicerone Press, 2018. 176 p.

Автор ВУЕ

М. А. Вишневський

І. П. Бахмач

Покликання на цю статтю: Вишневський М. А., Бахмач І. П. Анди // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анди (дата звернення: 27.04.2024).

Відео

Кальбуко (вулкан)