Антична література
Анти́чна літерату́ра — сукупність творів, написаних у Давній Греції та Римі приблизно від 8 ст. до н. е. до 5 ст. н. е.; найдавніша з європейських літератур. У її межах розрізняють давньогрецьку (історично перша) та давньоримську літературу.
Велику частину античних творів втрачено. Однак збережена спадщина — впливовий чинник розвитку світової культури всіх часів.
Зміст
Давньогрецька література
Давньогрецька (старогрецька) література — сукупність ліричних, епічних, драматичних творів, написаних у 8 ст. до н. е. — 5 ст. н. е. еллінами. Римляни називали еллінів греками, що зумовило назву літератури.
Тексти викладено давньогрецькою мовою, котра на різних етапах розвитку мала діалекти: аттичний, еолійський, іонійський, дорійський, койне та ін.
Періодизація давньогрецької літератури
Є різні періодизації давньогрецької літератури. Згідно з найбільш поширеною, давньогрецька література мала чотири періоди розвитку:
1) архаїчний (8 ст. до н. е. — кінець 6 ст. до н. е.);
2) класичний (5–4 ст. до н. е.);
3) елліністичний (кінець 4 ст. до н. е. — середина 2 ст. до н. е.);
4) римського панування (середина 2 ст. до н. е. — 5 ст. н. е.).
Архаїчний період
(8 ст. до н. е. — до кінця 6 ст. до н. е.) — епоха «ранньої Греції» характеризувалася розкладанням патріархально-родового ладу — переходом до рабовласницької держави, становленням полісів. У цей час розвивалася політеїстична релігія (багатобожжя), міфологія, усна поетична творчість. Поширення писемності (котрої не було в «темні століття», 12–9 ст. до н. е.) посприяло розвитку давньогрецької літератури.
Знакові твори архаїчного періоду:
- поеми «Іліада», «Одіссея» Гомера (приблизно 8 ст. до н. е.);
- дидактичний епос «Роботи і дні», генеалогічна поема «Теогонія» Гесіода (кінець 8 ст. до н. е. — початок 7 ст. до н. е.);
- філософська проза: Фалес, Анаксімандр, Піфагор, Геракліт;
- лірика: Тіртей, Алкман, Архілох, Солон, Сапфо, Алкей, Анакреонт, Стесіхор;
- байки Езопа (6 ст. до н. е.).
У літературі архаїчного періоду домінували епос та лірика. У 8–7 ст. до н. е. наслідувачі Гомера — гомериди склали кіклічні (циклічні) поеми, взявши за основу міфи, зокрема Троянський цикл міфів. Епічним гекзаметром складено гомерівські гімни, звернені до богів («До Деметри», «До Аполлона», «До Гери» та ін.).
У 7–6 ст. розвинулася лірика: декламаційна (ямби, елегії) та вокальна (сольна, хорова). Мелос виконувався під акомпонемент ліри (звідси походить термін «лірика»).
Виник пародійний епос: невідомий автор, дотримуючись гомерівського стилю, в іронічній манері відтворив сюжет «Іліади» в поемі «Батрахоміомахія», або «Війна жаб і мишей» (кінець 6 ст. до н. е. — початок 5 ст. до н. е.).
Поставала драма (Аріон, Феспід, Фрініх).
З’явилися перші праці з філософії, зокрема натурфілософії.
Класичний період
(5 ст. до н. е. — кінець 4 ст. до н. е.) — час найбільшого розквіту давньогрецької демократії, мистецтва, літератури. Відбулося піднесення Афін — центру Аттики (особливо за Перикла); споруджено афінський акрополь як оборонний і культурний комплекс. Пелопоннеська війна, складні відносини з колоніями, «криза полісів» призвели до втрати Елладою незалежності (див. Філіпп ІІ Македонський, Александр Македонський).
Література класичного періоду різножанрова. Її найзначніші явища:
- драма: Есхіл, Софокл, Евріпід, Арістофан;
- історична проза: Геродот, Фукідід, Ксенофонт;
- ораторське мистецтво: Лісій, Демосфен;
- філософська проза: Парменід, Анаксагор, Демокріт, Сократ, Платон, Аристотель.
У класичний період розвинулося давньогрецьке драматичне мистецтво (трагедія, аттична комедія, сатирівська драма). Його джерелами стали Діонісії, Елевсінські містерії, ритуали, пов’язані з культом героїв, культом померлих. Синтезуючи художнє слово з науковим пошуком, а водночас традиційними міфологічними уявленнями, сформувалася проза: історична, ораторська, філософська та ін.
Афінська демократія перебачала публічне представлення та обстоювання думки, тож з цієї потреби постало мистецтво красномовства, перші теоретичні судження про риторику, школи софістів. Промови були різні за характером: політичні (Перікл, Демосфен), судові (Лісій), урочисті (Ісократ), надгробні (епітафії) тощо.
Елліністичний період
(кінець 4 ст. до н. е. — середина 2 ст. до н. е.) — період від смерті Александра Македонського до встановлення римського панування. В умовах політичної нестабільності наприкінці 4 ст. розпочалася нова хвиля грецької колонізації земель у Малій Азії, Середній Азії, Північній Африці, на Близькому Сході.
Головним культурним центром стало м. Александрія (Єгипет), де функціонувала Александрійська бібліотека. Тут збирали й переписували рукописи, провадили філологічні розвідки. Зокрема, укладено «канон александрійських учених» — перелік імен дев’яти грецьких поетів, які, на думку александрійських учених, були найвидатнішими: Алкман, Сапфо, Алкей, Анакреонт, Стесіхор, Івік, Сімонід, Піндар, Вакхілід.
Найзначніші явища літератури елліністичного періоду: нова аттична комедія: Менандр, Філемон; александрійська поезія: Каллімах, Феокріт, Аполлоній Родоський, Антіфан та ін.
В епоху еллінізму змінився статус громадянина — змінився і характер літератури. Суспільна проблематика поступилася місцем темі окремої людини, її почуттів і переживань.
Філософські пошуки пов’язані з рефлексією пануючого в інтелектуальних колах песимізму, етичними вимірами життя, прагненням уникнути внутрішної кризи, випадковості. Філософські школи епікуреїзму (Епікур), скептицизму (Піррон), стоїцизму (Зенон Кітіонський, Хрісіпп), кініків (Антісфен, Діоген Синопський) пропонували різні погляди на особисте щастя.
В історіографії утвердився суб’єктивізм, ідеалізація; втім, були й об’єктивніші твори, наприклад, написані Птоломеєм, Арістобулом — соратниками Александра Македонського.
Занепало мистецтво політичної та судової промови, натомість розвивалася урочиста похвальна промова (панегірик) та епітафій. Сформувався стиль азіанізму, сфокусований на формальних ефектах (засилля риторичних фігур, ефектні фрази, алітерації тощо).
Нова аттична комедія за тематикою була переважно родинно-побутовою; її гумор спрямований на викриття людських вад. Розвивалися й інші жанри сміхової культури, зокрема, малі форми — пантоміми, міміямби (Герод).
Александрійська лірика постала у великих та малих формах, на основі історичних, міфологічних та сучасних сюжетів. Інтимна, аполітична, інтелектуальна, вона адресувалася передовсім освіченим людям, що знали культурний контекст.
Період римського панування
(середина 2 ст. до н. е.— 5 ст. н. е.) — унаслідок загострення внутрішніх суперечностей в Ахейському союзі («спартанське питання»), поразки в Ахейській війні 146 р. Греція стала римською провінцією. У таких умовах розвиток давньогрецької літератури був стриманий. Водночас римляни запозичили й засвоїли творчий досвід греків.
Головні літературні явища періоду римського панування:
- наукова проза: «Паралельні життєписи» та «Моральні твори» Плутарха, «Загальна історія» Полібія;
- сатиричні твори: Лукіан;
- романістика 1–3 ст. н. е.: авантюрний роман («Херей і Калліроя» Харітона), пасторальний роман («Дафніс і Хлоя» Лонга).
У період римського панування, попри загальне зниження рівня еллінської літератури, з’являлися цінні філософські, історіографічні твори.
Сатира Лукіана — переважно діалогічні твори малих форм (збереглося понад 70). Автор висміює богів і героїв, псевдопророків, шарлатанів, критикує філософські та історіографічні положення, риторичні канони, забобони тощо.
У 1–3 ст. н. е. роман формується як жанр в еллінській літературі (хоч не мав ще такої назви — поняття «роман» постало в середньовічній літературі). Втім, перші витоки жанру сягають раніших часів — 3–2 ст. до н. е. (цілком збережених текстів немає). Джерела романістики: казкові історії про героїв, описи фанстастичних подорожей тощо. Давньогрецький роман — любовний, тематично звернений до життя сучасників. Сюжет пригодницький. У перипетіях ідеалізовані герої виявляють кохання, дружбу, відданість.
Давньоримська література
Давньоримська література — сукупність латиномовних різножанрових творів, написаних переважно за часів Римської республіки та Римської імперії.
Формувалася під впливом давньогрецької літератури, поступово перейшовши від наслідування до творчого засвоєння та самостійних пошуків.
Періодизація давньоримської літератури
Традиційно періодизація давньоримської літератури пов’язана з етапами Римської республіки та Римської імперії. Крім того, зважають на формування латині: архаїчна латинь; класична латинь («золота» і «срібна»); пізня латинь.
В. І. Пащенко та Н. І. Пащенко в книзі «Антична література» виклали таку періодизацію давньоримської літератури:
1) Література епохи Республіки:
- долітературний період (до середини 3 ст. до н. е.);
- період ранньої римської літератури (середина 3 ст. до н. е. — середина 2 ст. до н. е.);
- період громадянських воєн (середина 2 ст. до н. е. — 31 р. до н. е.).
2) Література епохи Імперії:
- література ранньої Імперії («вік Августа», 31 р. до н. е. — 30–40-і рр. н. е.);
- література пізнішої Імперії (30–40-і рр. н. е. — кінець 5 ст. н. е.).
Література епохи Республіки
Долітературний період
(до середини 3 ст. до н. е.) прикметний тим, що римляни не мали такої розвиненої релігії та міфології, як елліни. Ранні римські боги були позбавленими антропоморфізму (втілення в людській подобі) — абстрактнішими, менш пов’язаними між собою, з простішими «біографіями». Також малорозвиненим був культ героїв. Ці обставини стримали розвиток римського мистецтва, зокрема епосу.
Однак у римському фольклорі сформувався жанр історичної легенди. Найпопулярнішою стала легенда про заснування Рима та його перших царів (історія Ромула і Рема, братів-близнюків, котрих вигодувала вовчиця).
Серед інших фольклорних жанрів — культові гімни, фесценіни (жартівливі пісні), трудові, обрядові, побутові, тріумфальні пісні та ін.
Більшість творів народної поезії мала стародавній віршований розмір — сатурнічний вірш.
Період ранньої римської літератури
(середина 3 ст. до н. е. — середина 2 ст. до н. е.). Римська література розпочалася з перекладання творів еллінських письменників. Ця логіка її розвитку виявлялася і в наступні періоди.
Найважливіші явища раннього періоду:
- «Сентеції» Аппія Клавдія Сліпого;
- переклади з грецької літератури Лівія Андроніка;
- «Аннали» Квінта Еннія;
- паліати Тіта Макція Плавта (бл. 250–184 до н. е.) і Публія Теренція Афра (бл. 190–159 до н. е.).
Перший римський письменник — Аппій Клавдій Сліпий (340–273 до н. е.), автор книги «Сентеції» та промови епірського царя Пірра. Як політичний і державний діяч, він усвідомлював значення освіти та еллінської культури.
Грек Лівій Андронік (бл. 284–204 рр. до н. е.) переклав латинською мовою для потреб школи «Одіссею» Гомера, а в 240 до н. е. для постановки на всенародному святі — трагедію та комедію.
Гней Невій (бл. 270–бл. 200 рр. до н. е.), Квінт Енній (239–169 рр. до н е.) теж були виховані на творах еллінської літератури та писали в межах її традицій. Наприклад, на початку великої епічної поеми «Аннали» Енній визнає себе продовжувачем Гомерової справи. Наслідуючи Гомера, автор «Анналів» відмовився від сатурнічного вірша і розробив латинський дактилічний гекзаметр, котрий надалі утвердився в римській епічній поезії.
Ранній римський театр розвивався з традицій народного мистецтва (ателлана, мім, фесценіна), Римських (Великих) ігор, Плебейських ігор, також ігор на честь богів — Аполлона, Великої матері богів Кібели, Флори. Під час цих подій відбувалися конкурси музичних виконавців, розігрувалися сцени з битв тощо. Друге важливе джерело — еллінський театр, досвід якого запозичувався в усіх аспектах: будівничих, організаційних, репертуарних тощо.
Найуспішніші римські драматурги — Плавт і Теренцій. Обидва були майстрами паліати (комедії плаща — комедійної п’єси з грецького життя; актори були вбрані в широкі грецькі плащі). Однак апелювали комедіографи до різної публіки: Плавт — до плебеїв, Теренцій — до патриціїв, що позначилося на поетиці їхніх творів.
Період громадянських воєн
(середина 2 ст. до н. е. — 31 р. до н. е.). Із середини 2 ст. у Римській республіці загострюється суспільна ситуація. Боротьба за владу, що розгорнулася від Реформ Гракхів, війни, повстання рабів, зокрема під проводом Спартака (74–71 рр. до н. е.), уведення військової диктатури, подальші розправи над опонентами — все це поставило під загрозу Римську державу. У таких умовах розвиток літератури загалом уповільнився.
Серед помітних літературних явищ періоду громадянських воєн:
- сатури Гая Луцілія (бл. 180–102 рр.);
- поезія неотериків: Гай Валерій Катулл (бл. 87–54 рр. до н. е.);
- філософська проза: «Про природу речей» Тіта Лукреція Кара (бл. 90–55 рр. до н. е.);
- мемуарна література: «Записки про Галльську війну», «Записки про громадянську війну» Гая Юлія Цезаря (100–44 рр. до н. е.);
- ораторське мистецтво: «Філіппіки» Марка Туллія Цицерона (106–43 рр. до н. е.).
У період громадянських воєн відбулися зміни в жанровій системі римської літератури: зміцнилася історіографія (Гай Саллюстій Крісп), стала зникати трагедія (останній значний представник — Луцій Акцій (бл. 170–90 рр. до н. е.)), паліату витіснив інший комедійний жанр — тогата (комедія тоги, що апелювала до реалій римського життя), великої популярності набув мім (драматичний жанр), докорінно оновилася сатура.
Першим сатириком Риму був Гай Луцілій (втім, поняття «сатира» з’явилося пізніше, прибл. в 1 ст. н. е.). Саме він перетворив сатуру (лат. satura — суміш, драматично-пісенна імпровізація) у вірш викривального змісту. Критикував політичних діячів, людські вади, мистецькі канони тощо.
На початку 1 ст. до н. е. в римській літературі посилився вплив еллінізму, поетики александрійців. Ці тенденції виявилися у творчості неотериків («нових поетів») — школи, що сформувалася в 70–60-х рр. до н. е. Її чільна постать — Публій Валерій Катон. Найвідоміші неотерики: Гай Валерій Катулл, Квінт Корніфацій, Ліціній Кальв та ін.
У часи громадянських воєн серед патриціїв, вершників великої популярності набула філософія Епікура. Популяризатором і послідовником епікурейської доктрини був поет-філософ Лукрецій.
Стрімкий перебіг політичного життя пришвидшив розвиток історіографії та мемуаристики. Серед літераторів такого спрямування — Гай Юлій Цезар, який був не тільки державним діячем і полководцем, а й автором «Записок про Галльську війну», «Записок про громадянську війну», промов, листів тощо.
На культуру загалом і розвиток латинської мови зокрема суттєво вплинули твори Марка Туллія Цицерона — автора «Філіппік» (промов), також трактатів з історії і теорії красномовства, філософських творів, листів.
Література епохи Імперії
Література ранньої Імперії
(«вік Августа», 31 р. до н. е. — 30–40-і рр. н. е.). Римська література досягла найвищого рівня розвитку, тому цей період в її історії називають «золотим віком».
Після поразки Марка Антонія (83–30 р. до н. е.) Гай Юлій Цезар Октавіан (Октавій) став єдиним правителем Риму. Його проголошено принцепсом (перший з-поміж громадян Республіки, головний серед сенаторів), також Августом (титул, що означає «звеличений богами»). За часів імператора Октавіана Августа (63 до н. е. — 14 н. е.) припинено громадянську війну, проведено низку реформ у бюрократичному апараті, соціальній, релігійній, культурній та інших сферах.
Найважливіші явища літератури ранньої Імперії:
- «Буколіки», «Георгіки», «Енеїда» Публія Вергілія Марона (70–19 рр. до н. е.);
- «Еподи», «Сатири», «Оди», «Послання» Квінта Горація Флакка (65–8 рр. до н. е.);
- «Любовні елегії», «Героїди», «Наука кохання», «Метаморфози» Публія Овідія Назона (43 р. до н. е. — 18 р. н. е.).
Імператор і його прибічники, серед них вершник Гай Цільній Меценат (між 74–64 — 8 р. до н. е.), усвідомлювали значення літератури як ідеологічного інструменту, заохочували митців підтримувати й прославляти владу. Для цього введено рецитації — публічні читання віршів. Лірика вважалася ефективним мистецтвом для поширення патріотичних настроїв та лояльності до влади. На рецитаціях слово брали також критики, радячи авторам, привертаючи увагу до хиб в їхніх творах.
Серед чільних постатей «золотого віку» римської літератури — Вергілій. У поемі «Буколіки» створив високоморальний, ідеальний світ поетично обдарованих людей, які лише носять маски пастухів. Лейтмотив дидактичної поеми «Георгіки» — краса «простого життя хліборобів». В епічній героїко-патетичній поемі «Енеїда» звеличив Рим, водночас ствердив божественне походження імператорської влади.
Горацій залишив творчу спадщину переважно в жанрах, на які вказують назви його збірок: «Еподи» (ямбічні двовірші); «Сатири» (іронічні твори, в яких засуджується скнарість, нахабство, базікання, честолюбство тощо), «Оди» (ліричні вірші-пісні морального та соціально-політичного змісту); «Послання» (поезії, насичені автобіографічними фактами, роздумами про сенс життя, мистецтво та ін.).
Любовна елегія виникла в римській літературі у перехідний час від республіки до принципату. На противагу грецькій, римська елегія містить автобіографічні елементи; збіркам притаманна циклічність — об’єднання сюжету довкола основних героїв. Серед представників жанру: Галл, Тібулл, Проперцій, Овідій.
Овідієва спадщина — це збірки інтимної лірики «Любовні елегії», «Героїди», дидактична поема «Наука кохання» та інші твори, в яких йдеться про любов, в легкій іронічній манері розкриті секрети зваблення, уміння втримати кохану людину. Найзначнішим твором Овідія, найбільшим за обсягом у римській літературі є поема «Метаморфози» («Перевтілення»). Автор, починаючи від початків світу, на міфологічному матеріалі оповідає про численні перевтілення живого в неживе та навпаки.
Література пізнішої Імперії
(30–40-і рр. н. е. — кінець 5 ст. н. е.). Пізніші імператори Тіберій (42 р. до н. е. — 37 р. н. е.), Калігула (12 р. до н. е. — 41 р. н. е.), Клавдій (10 р. до н. е. — 54 р. до н. е.), Нерон (37–68 рр. н. е.) розвивали Рим як культурний центр. Водночас за їхнього правління переслідувалося вільне слово, утвердився декламаційно-риторичний стиль (відхід від злободенних питань, переважання сентенційної ефектної фрази тощо).
Головні літературні явища періоду пізнішої Імперії:
- «Моральні листи до Луцілія» Луцій Анней Сенека (бл. 4 р. до н. е. — 65 р. н. е.);
- романістика: «Сатирикон» Гая Петронія Арбітра (бл. 14 — 66 рр. н. е.), «Метаморфози, або Золотий осел» Луція Апулея (бл. 125 р. — бл. 180 р. н. е.);
- епічна поема «Фарсалія» Марка Аннея Лукана (39–65 рр. н. е.);
- байки Федра (бл. 15 р. до н. е. — бл. 70 р. н. е.);
- епіграми Марка Валерія Марціала (бл. 40 р. — бл. 105 р. н. е.);
- сатири Деціма Юнія Ювенала (бл. 50 р. — бл. 130 р. н. е.).
Державний діяч і письменник Сенека відомий насамперед як автор «Моральних листах до Луцілія» (до прокуратора Сицилії Луцілія Молодшого). Міркування про бідність і багатство, долю, обов’язок, смерть, викладені в листах, засновані на постулатах стоїцизму. Серед інших творів Сенеки — трактати, трагедії тощо.
У романістиці пізнішої Імперії чільними постатями є Петроній та Апулей. Звичаї часу, кризова зміна еліт відображені в «Сатириконі» — родинно-побутовому пригодницько-сатиричному романі, який приписують Петронію. У творі йдеться про про пригоди молодих волоцюг і спритників, які прагнуть насолоджуватися життям і не переймаються моральними принципами. Сповнений іронії також роман «Метаморфози, або Золотий осел» Апулея. У сюжеті переплітаються чаклунство та реальність, серйозне та комічне, а головною є ідея морального очищення, переродження людини.
Римський епос отримав продовження після Вергілія в творі «Фарсалія» Лукана. Поема оповідає про громадянську війнуміж Цезарем і Помпеєм. Твір тяжіє до історизму, хоч відхилення від фактів трапляються.
Жанр байки римлянами сприймався як радше «плебейський». Його засновник у римській літературі — Федр. Творчо опрацьовував сюжети Езопа, інших байкарів, також вигадував власні. Порушував і морально-етичні, і соціально-політичні проблеми.
Вади римського суспільства викривали також майстер епіграми Марціал та сатирик Ювенал.
Значення
Антична література вплинула на розвиток усієї подальшої світової культури, особливо європейської цивілізації.
Цілеспрямоване звернення до античних спадків відбулося в епоху Відродження.
Давньогрецькі та давньоримські автори сформували роди літератури (лірика, епос, драма), створили жанрові форми (байка, буколіка, елегія, епіграма, сатира та ін.), виробили оригінальну систему поетичних образів, фігур і тропів. Розробили поетику і риторику.
В античну добу постала культура публічного читання літературних творів, були засновані бібліотеки, театри, закладені першооснови критики.
В українській літературі рецепція античної літератури простежується від часів Русі впродовж усієї історії.
Твори
- Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах / Уклад.: В. П. Маслюк. Львів : Світ, 2000. 328 с.
- Антична література. Греція. Рим / Упоряд.: Т. В. Михед, Ю. В. Якубіна. Київ : Центр навчальної літератури, 2006. 952 с.
- Давньогрецька класична лірика / Упоряд. І. П. Мегела, О. В. Левко. Київ : Арістей, 2006. 400 с.
- Римська елегія / Пер. з лат. А. Содомора. Львів : Літопис, 2009. 578 с.
- Левко О. В. Хрестоматія грецької патристики І–VIII ст. (оригінальні тексти з коментарями). Київ : ТОВ «РІДЖИ», 2015. 324 с.
- Зеров М. К. Антологія римської поезії / Упоряд. І. В. Хроненко. Київ : Українські пропілеї, 2016. 446 с.
Література
- Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Антична література. Київ : Либідь, 2001. 718 с.
- Лосев А. Ф. Античная литература. 7-е изд., стереотип. Москва : ЧеРо, 2005. 542 с.
- Гальчук О. В. «...Не минає міт!»: античний текст у поетичному просторі українського модернізму 1920−1930-х років. Чернiвцi : Книги-XXI, 2013. 552 с.
- Туренко В. Е. Гомер та Гесіод: до питання про конотації любові в давньогрецьких епосах // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія: Філологічні науки. 2014. № 1. С. 63–69.
- Ковбасенко Ю. І. Антична література. 4-те вид. Київ : Київський університет імені Бориса Грінченка, 2015. 256 с.
- Історія європейської цивілізації. Греція / За ред. У. Еко ; пер. з іт. Харків : Фоліо, 2016. 1158 с.
- Содомора А. Жива античність. 3-тє вид. із змінами. Львів : Срібне слово, 2016. 200 с.
- Содомора А. Гесіод і його поема «Походження Богів» («Теогонія») // Дзвін. 2018. № 10 (888). С. 222–231.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Крайнікова Т. С. Антична література // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антична література (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
