Дипломатичне представництво
Дипломати́чне представни́цтво — орган зовнішніх зносин держави, що знаходиться за її межами на території іншої держави для здійснення дипломатичних відносин.
Зміст
Види і функції дипломатичних представництв
Дипломатичне представництво — родове поняття, яке охоплює різні види закордонних органів зовнішніх зносин держави, що здійснюють дипломатичну діяльність.
Існують два види дипломатичних представництв — посольства і місії. Суттєвих відмінностей між ними немає, проте вважають, що посольства — це представництва першого (вищого) класу. Тому більшість держав, зокрема й Україна, надають перевагу обміну дипломатичними представництвами на рівні посольств. До посольств прирівнюють представництва Ватикану — нунціатури. Місії є представництвами другого класу, відповідні органи зовнішніх зносин Святого престолу — інтернунціатури.
Дипломатичні відносини встановлюються на підставі двосторонньої угоди між державами, яка містить домовленість про рівень їхніх дипломатичних представництв. Зазвичай йдеться про рівень посольств, особливо після затвердження у 2-ій половині 20 ст. принципу суверенної рівності держав.
Державу, яка направляє посольство або місію в іншу державу, традиційно іменують «акредитуючою державою», або «державою, що акредитує», а держава, яка приймає такі представництва на своїй території, — «приймаючою державою», або «державою перебування».
Дипломатичні представництва мають відповідні функції. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року в ст. 3 закріпила функції дипломатичних представництв відповідно до міжнародного права. До них належать:
- представницька — постійне представництво держави, що акредитує, у державі перебування (ця функція заснована на суверенній владі держави — суб’єкта міжнародного права, що має об’єктивне право на представництво, або право посольства);
- захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах, обумовлених міжнародним правом;
- ведення переговорів з урядом держави перебування;
- інформаційна — з’ясовування усіма законними способами умов і подій у державі перебування та повідомлення про них уряду держави, що акредитує;
- функція заохочення дружніх відносин між державами-сторонами та розвиток їхніх взаємозносин в галузі економіки, культури і науки.
Представницька функція полягає в тому, що дипломатичне представництво держави, що акредитує, представляє її в державі перебування в повному обсязі, тобто уповноважене цілковито представляти її політичні, економічні, соціальні, культурні тощо інтереси. У теоретичному аспекті — представницька функція розпочинається з моменту оголошення про заснування дипломатичного представництва та його відкриття, на практиці — зазвичай із моменту вручення главою дипломатичного представництва вірчих грамот.
Широке розуміння представницької функції дипломатичного представництва дозволяє вирізнити в ній підфункцію дипломатичного захисту, яка за певних обставин набуває самостійного значення. Вона полягає в тому, що дипломатичне представництво за кордоном представляє і захищає не тільки інтереси держави, що акредитує, але й здійснює подібні заходи стосовно фізичних і юридичних осіб, тобто суб’єктів, які перебувають в правовому зв’язку з державою, що акредитує (громадяни та юридичні особи держави).
У міжнародному праві вироблені практично обґрунтовані критерії правомірності дипломатичного захисту:
а) функція дипломатичного захисту надається тільки дипломатичним представництвом;
б) дипломатичний захист поширюється здебільшого тільки на громадян держави, що акредитує;
в) функція починає діяти не відразу після вчинення особою правопорушення, а тільки після того як посольством вичерпані всі законні засоби, передбачені рамками законодавства держави перебування (адже суть дипломатичного захисту полягає не так у правовому, як у політичному захисті громадянина, означає залучення до цієї справи політичного керівництва та ін. центральних органів акредитуючої держави);
г) дипломатичний захист не надається іноземним громадянам, громадянам держави перебування або апатридам (тобто функція дипломатичного захисту не збігається з правом дипломатичного притулку).
Ведення переговорів з урядом країни перебування є основною процесуальною функцією, що вказує на засіб здійснення дипломатичних повноважень. У широкому розумінні — це спілкування дипломатичного представника з владою країни перебування; у вузькому — переговори з питань укладання міжнародного договору або інших угод. Ця функція заснована на функції представництва, тому будь-які перемовини дипломатичний представник веде без надання разових повноважень (позаяк була вручена вірча грамота главі держави перебування).
Інформаційна функція є реалізацією права дипломатичного представництва здійснювати збір інформації всіма легальними, дозволеними законодавством країни перебування способами, та передавати її уряду своєї країни. Така інформація має багатоаспектний характер, може стосуватися політичної ситуації в державі перебування, співвідношення політичних сил, особливостей зовнішньої та внутрішньої політики, поточної економічної ситуації, діяльності міжнародних організацій тощо. Поряд із тим інформаційна функція передбачає й ширші зобов’язання: не тільки інформувати державу, що акредитує, але й надавати інформаційні послуги суб’єктам, які знаходяться на території країни перебування. Отже, будь-який громадянин, організація, тим більше державний орган країни перебування вправі звернутися до дипломатичного представництва зі запитом про надання інформації з конкретних питань. Вказують на те, що здійснення інформаційної функції потребує особливої обережності й завбачливості, аби уникнути порушень законів держави перебування.
Якщо всі згадані функції були вироблені в процесі тривалої міжнародної практики, то функція зміцнення дружніх відносин між державами і співробітництва в царині економіки, культури й науки виформувалася вже в сучасний період. Такий напрям роботи був запропонований делегацією Чехословаччини під час проведення Віденської конференції 1961 і зафіксований у схваленому конференцією кодифікованому документі.
Організаційно-правові форми реалізації функцій дипломатичного представництва — широкі й різноманітні; їх обговорюють, встановлюють, закріплюють на міжурядовому рівні у відповідних угодах.
Новітнім процесом сучасності є процеси цифрової трансформації у сфері дипломатичних і консульських відносин, зокрема утворення т. з. віртуальних дипломатичних представництв (англ. Virtual Presence Post, VPP), коли держави реалізовують свою дипломатичну присутність дистанційно (наприклад, віртуальні посольства США в Ірані, Сан-Марино, Ліхтенштейні, Мальдівській Республіці тощо).
Глава дипломатичного представництва
Главою посольства є посол, для Ватикану — папський (Апостольський) нунцій; главою місії — посланник або повірений у справах, для Ватикану — інтернунцій.
Правовий статус глави дипломатичного представництва характеризують такі особливості:
1) глава дипломатичного представництва це єдина офіційна особа акредитуючої держави, яка представляє останню з усіх питань у державі перебування;
2) є одночасно старшою посадовою особою акредитуючої держави стосовно всіх інших можливих представників цієї держави.
Глава дипломатичного представництва керує діяльністю відповідного персоналу (посольства чи місії), який також наділений встановленим міжнародно-правовим статусом.
Закордонні дипломатичні установи України
Відповідно до Положення про закордонні дипломатичні установи України (2021), дипломатичне представництво України віднесене до її закордонних дипломатичних установ. У ст. 2 Положення визначено: «Закордонні дипломатичні установи України є постійно діючими органами дипломатичної служби, основними завданнями яких є представництво України в державах перебування або при міжнародних організаціях та підтримання з ними офіційних відносин, відстоювання національних інтересів України, виконання консульських функцій, у тому числі захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном».
Закордонними дипломатичними установами України є:
- Посольство України;
- Посольство України з резиденцією Надзвичайного і Повноважного Посла України в Києві;
- Постійне представництво України при міжнародній організації;
- Представництво України при міжнародній організації;
- Місія України при міжнародній організації;
- консульська установа України (Генеральне консульство України, Консульство України, Віце-консульство України та Консульське агентство України).
У зв’язку з повномасштабним вторгненням Росії в Україну (див. Російсько-українська війна), 24.02.2022 були розірвані дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією. Відтак закордонні дипломатичні установи України на території держави-агресора (Посольство України в Москві та консульські установи України на території РФ) припинили виконання своїх функцій.
Джерела
- Про дипломатичну службу: Закон України № 2449-VIII від 7 червня 2018 р. // Відомості Верховної Ради. 2018. № 26. Ст. 219. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2449-19#Text
- Aggression Against Ukraine: Resolution / Adopted by the General Assembly // United Nations Digital Library. 2022. URL: https://digitallibrary.un.org/record/3965290
- Положення про закордонні дипломатичні установи України // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/99/2021#Text
- Vienna Convention on Diplomatic Relations. Vienna, 18 April 1961 // United Nations Treaty Collecion. URL: https://treaties.un.org/Pages/ViewDetails.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=III-3&chapter=3&clang=_en
Література
- Репецький В. М. Дипломатичне і консульське право. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ : Знання, 2006. 372 с.
- Руденко Г. М. Основи консульських зносин. Київ : Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв, 2006. 424 с.
- Сагайдак О. П., Сардачук П. Д. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ : Знання, 2008. 296 с.
- Сагайдак О. П., Сардачук П. Д. Посольство і консульство: організація і форми роботи. Київ : Знання, 2014. 317 с.
- Баймуратов М. О. Міжнародне публічне право. Одеса; Київ : Фенікс, 2018. 762 с.
- Маркарян М. В. Віртуальне дипломатичне представництво: адміністративно-правовий аналіз // Київський часопис права. 2021. № 2. С. 18–22.
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Баймуратов М. О., Кофман Б. Я. Дипломатичне представництво // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дипломатичне представництво (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
