Індуїзм
_(14354574611).jpg)
Індуї́зм — термін західної гуманітаристики на позначення складного релігійного комплексу або сукупності релігійних вірувань, течій, напрямів, що формувалися в Індії упродовж багатьох століть (тисячоліть), і світоглядні засади яких спираються на стародавні священні тексти (ведичний корпус). Автентична назва — санатана-дгарма [ санскр. सनातन धर्म — вічна дгарма, або вічна релігія (шлях, закон)], гінду-дгарма [гінді हिन्दू धर्म — релігія (закон) індусів].
Зміст
Академічна полеміка
Визначення терміна «індуїзм» лишається релігієзнавчою та історико-культурною проблемою. Дотепер серед наукової спільноти відсутнє консенсусне розуміння і навіть пояснення, якими є зміст і межі цього поняття.
Індуїзм, з одного боку, розглядають як надзвичайно складний релігійний комплекс, до якого увійшли міфологічні уявлення, релігійно-філософські вчення, етико-правові норми, релігійні практики, що формувалися упродовж трьох–чотирьох тисячоліть. З іншого — саме існування індуїзму (індуїстської релігії) як цілісного явища, а не сукупності численних і різноманітних систем і релігій, є предметом дискусій серед індологів.
Відсутній і усталений підхід до визначення етапів становлення індуїзму — чи вважати протоіндійські вірування, ведизм і брагманізм щаблями історичної еволюції індуїзму, чи осібними релігіями. Поряд із тим панує розуміння, що всі вони стали джерелами класичного індуїзму, який формувався у 1 тис. н. е.
Немає одностайності й щодо визначення місця індуїзму в класифікації релігій. З 20 ст. у релігієзнавстві поширюється думка, що індуїзм подолав кордони національної релігії, став світовим, а не національним, явищем. Вказують на його етнографічні та демографічні масштаби (індуїзм сповідують кілька сотень націй, народностей, племінних груп, які розмовляють понад 840 мовами і діалектами, які сукупно становлять бл. 15 % глобального населення), толерантність, плюралізм та високу адаптивність, що є ознаками світових релігій.
Співіснують два найпоширеніші погляди щодо часу виникнення терміна «індуїзм». За першим, він з’явився у період остаточного формування релігійно-філософських систем — даршан і пізніх текстів — шастр у 10–14 ст. За іншим — уведений європейцями як релігієзнавчий термін у 19 ст., під ним розуміли сукупність міфологічних, релігійних, філософських, правових, етичних уявлень, що найчастіше пов’язані з культами Вішну та Шіви. З історичного погляду, термін індуїзм охоплює вірування, які почали формуватися на території Індостану з 4–3 тис. до н. е., еволюціонували, видозмінювалися і в трансформованому вигляді збереглися дотепер. Індуїзм відтак «законсервував» у собі принципи організації архаїчної культури з її чільним ритуально-магічним складником.
Поряд із буддизмом, джайнізмом та деякими іншими релігіями утворює групу дгармічних релігій.
Поширення
За кількістю прихильників (понад 1 млрд) це третя релігія в світі, що поступається лише двом світовим — християнству та ісламу.
Індуїзм географічно сконцентрований у Азійсько-Тихоокеанському регіоні (за його межами проживає менше ніж 1 % індуїстів). За даними глобальних соціологічних досліджень, переважна більшість вірян мешкає в Індії — близько 94 % населення (2012).
Індуїзм поширений і в інших країнах Південної та Південно-Східної Азії: у Непалі — 81–89 % населення (2 % від загальної кількості індуїстів), в індонезійській провінції Балі — бл. 87 %, Маврикії — 56 %, на Шрі-Ланці — 19 %, у Бангладеш — 18 %, а також у М’янмі, Малайзії, Сінгапурі, Бутані та ін. Понад 2,25 млн індуїстів мешкають у Північній Америці, бл. 1,3 млн — у країнах Європи.
В Україні відсоток індуїстів незначний — 0,1 % (соціологічні дослідження, 2018). За даними Державної служби з етнополітики та свободи совісті, станом на 2020 в Україні діяло 99 організацій орієнталістського походження (з них 55 належали до Міжнародного товариства Свідомості Кришни).
Загальна характеристика
Індуїзм (санатана-дгарма) відрізняє надзвичайний поліформізм, він не є (й ніколи не був) єдиною конфесійною системою з панівною ортодоксальною традицією (див. Ортодоксія). Звідси — складність визначити й узагальнити його питомі риси. Так, індуїстський пантеон налічує тисячі божественних (напівбожественних, демонічних) персонажів, як загальноіндійських, так і другорядних, локальних, часто — гібридного типу. Тут і духи, притаманні архаїчним племінним віруванням, і гранично абстраговані образи богів, що уособлюють абсолютну й безособову реальність. Не менш строкатими є культові особливості, обрядодії, звичаї та заборони, духовні практики адептів, соціальна організація індуїстських спільнот.
Індуїзм поряд із багатим релігійно-ідеологічним змістом включає комплекс соціальних інститутів, правових норм, суспільних взірців і моделей поведінки, культурних феноменів. Цю палітру урізноманітнює складна соціально-ієрархічна структура індійського суспільства та чисельні локальні особливості.
Індуїзм наповнює усі царини життя вірян — не тільки світоглядну, а й соціальну, економічну, правову, професійну, сімейно-побутову, повсякденну. З цього погляду він постає не так релігією, як способом життя і моделлю поведінки зі специфічною духовною практикою. Відтак індуїзм не вкладається у традиційні стереотипи, сформовані юдео-християнським розумінням, ширше — авраамічними релігіями. Це — конгломерат найрізноманітніших ідей, течій, напрямів, шкіл, які співіснують і трансформуються навколо спільного базового ядра. Тут немає (й не може бути) єресей, розколу, відступництва (у християнському розумінні), позаяк відсутня «єдино правдива», ортодоксальна, чітко зафіксована доктрина.
Примітною особливістю індуїзму є світоглядний плюралізм, відкритість до вибору вірянином близьких саме йому об’єктів поклоніння і духовних практик. Водночас різні плюралістичні характеристики (соціальні, просторові, часові, вікові тощо) співіснують у загальному річищі традиційної культури, поєднані спільними світоглядними орієнтирами і принципами життя. Удавана безсистемність і неорганізованість індуїстської релігії направду оприсутнює особливий тип системності, що виріс на міфологічному підґрунті та зберігає колорит архаїчної епохи. З культурологічного погляду індуїзм постає як система знаків і символів культури, що містить давню тяглу традицію, видозмінювану у нових історичних умовах.
В індуїзмі впродовж всієї його історії відсутня будь-яка централізована організація, як на загальноіндійському, так і на місцевому рівнях. Обов’язки жерців покладені переважно на брагманів (брамінів) за правом приналежності до вищої касти; у Південній Індії функції жерців можуть виконувати і члени інших каст. Як жерці й наставники (осібних вірян, сімей, родів, релігійних спільнот) можуть діяти ачар’ї й гуру. Індуїстські храми завжди існували автономно, різні спільноти, школи, течії (сампрадаї) діяли самостійно.
Не існує й загальновизнаної кодифікації віроповчальних положень, норм, правил, принципів поведінки. На чільному місці в індуїзмі традиційно лишається дотримання ритуальних норм, що санкціоновані міфами та авторитетними сакральними текстами. Виняткову роль в індуїзмі та всіх царинах індійської культури назагал відіграв комплекс ведичної літератури (див. Веди).
Ідеї та поняття індуїзму стали важливим складником інших релігійних систем — дгармічних релігій, теософії, нових релігійних течій орієнтального й синкретичного типу.
Етапи розвитку
Сучасний індуїзм розглядають як наслідок і продовження багатовікових релігійних процесів, що перебігали на теренах Індостану. В його розвитку умовно виділяють 4 періоди (етапи):
1) протоіндійська (хараппська) релігія (середина 3 тис. до н. е. — 18–16 ст. до н. е.);
2) ведизм (ведична релігія; 15–9 ст. до н. е.);
3) брагманізм (8/6–4/1 ст. до н. е.);
4) власне індуїзм: етап класичного індуїзму припав на 3–4 ст., а період його становлення частково нашарувався на добу брагманізму.
Цілісна реконструкція міфологічно-світоглядної системи, пантеону і релігійних практик хараппської цивілізації натепер неможлива, її писемність нерозшифрована. Проте частина релігієзнавців убачають у пам’ятках протоіндійської (доарійської) культури найдавніші витоки індуїзму (зокрема, зародження культів Шіви, Сканди, богинь-матерів, дерев і тварин, священних річок і каміння, практики ритуальних жертвопринесень тощо).
Ведизм. Ведичний канон
Початок ведичного періоду історично пов’язують зі вторгненням на територію Індостану кочових племен аріїв, процесами контакту і взаємопроникнення культур. Нова цивілізація змінює протоіндійську і формується в долині р. Ганги. Арійські племена займалися переважно скотарством, пізніше землеробством, мешкали у невеликих укріплених селищах (пур), суспільний лад будували на засадах військової демократії.
Аріям належать найдавніші пам’ятки давньоіндійської літератури — т. з. ведична література, або ведичний канон. Тексти, що його складають, різняться за часом створення, обсягом, структурою, смисловою спрямованістю, функціями тощо, але набули ролі священного авторитету. Найуживаніша класифікація поділяє давньоіндійські тексти на 2 групи: шруті («почуте», тобто таке, що вважається трансцендентним, одкровенням) та смриті («запам’ятоване», священний переказ, передання). Традиційно шруті відкривають 4 веди: Ріґведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа (їх пов’язують з розподілом функцій 4-х жерців під час жертвопринесення). Це збірки (сангіти) гімнів, ритуальних пісень, молитов, благословень, жертовних формул і магічних замовлянь.
Назагал у періоди ведизму й брагманізму формується увесь ведичний канон, у якому часом виділяють 4 «горизонтальні» (сангіти) і 4 «вертикальні» шари. Останні становлять хронологічно і смислово послідовні корпуси текстів: мантри, брагмани, араньяки, упанішади (є своєрідним підсумком тисячолітньої еволюції ведичного світобачення, укладені у 8 — 2/1 ст. до н. е.). Своєю чергою, їх пов’язують з чотирма стадіями (ашрамами) життєвого шляху, належними для членів вищих варн індійського суспільства (учня, домогосподаря, лісового відлюдника, аскета). За традиційними уявленнями, шруті (сангіти, брагмани, араньяки, упанішади) є втіленням вічної Істини і були сприйняті давніми мудрецями-ріші.
До смриті відносять веданґи, упаведи (низка текстів, які є своєрідним додатком до Вед, зокрема трактати з військової справи, музики і медицини, див. Аюрведа). Найбільший розділ — кальпасутри, які продовжували і ритуально розробляли ритуальні приписи брагманічних текстів (частина з них присвячена урочистим публічним церемоніям, решта — повсякденним домашнім обрядам). До традицій смриті належать також епос і пурани.
Комплекс уявлень та ідей, характерний для ведизму, міститься у Ведах і насамперед у сангіті Ріґведі. Головна мета текстів Вед — пошуки божественного благословення, вони містять звернення до богів із проханнями довголіття, здоров’я, багатства, дарування дітей. У сангітах ще немає картини страждань усього живого, що в майбутньому стане типовим для індуїстського світогляду, про переселення душ і звільнення з колеса перевтілень (див. Сансара). Загалом есхатологічна проблематика відіграє значно меншу роль за пошуки земного благополуччя.
У ведичних текстах домінують міфологічно-космогонічні уявлення про упорядкування первісного хаосу. Відповіді на питання, звідки (з чого) все виникло, є різними: з Того Єдиного (санскр. tad ekam), зі Золотого зародку (Золотого яйця) у первісному океані; з тіла космічного гіганта Пуруші, принесеного в жертву; світ створений божеством Вішвакарманом із самого себе тощо. Ведична космогонія оперувала поняттями і термінами «яджня» (жертвопринесення), «тапас» (первісно — жар, тепло сонячного світла), «мая» (первісно — творча сила чи енергія творіння), «рита». Із розвитком індуїзму ці поняття зберігалися, але наповнювалися новим змістом (наприклад, термін «тапас» набув значення духовного екстазу, аскетичного запалу, напруження волі аскета, «мая» — космічної ілюзії та ін.). Стрижневою для індуїзму стала ідея підпорядкування усіх істот, богів і світу назагал універсальній безособовій силі — риті (пізніше саме з цього принципу будуть розвинуті концепції дгарми і карми).
Ведичний пантеон складався поступово; від початку був слабко диференційованим (відсутнє чітке уявлення про кількість богів та їхні функції). У різних місцях Ріґведи згадано від 33 до 3339 і більше богів. Кратність трьом у традиційних коментарях пояснюють розподілом божеств між трьома світами (лока) космосу — земним, небесним і проміжним повітряним простором. До небесної групи належали архаїчний бог Дьяус (за найдревнішим шаром уявлень — бог неба, прабатько світу, богів і людей), охоронці світового порядку Варуна і Мітра, різні солярні божества — Сур'я, Пушан, Вішну. До повітряної — Рудра та його сини Марути. До земної — архаїчна богиня-матір Прітхіві, бог вогню Агні та пов’язане з ним божество Сома, що уособлювало жертовний напій. Крім природних явищ, обожнювали також психологічні якості (зокрема, віру — Шраддха або гнів — Манью), різні види діяльності, соціальні функції. Часто з тим самим явищем пов’язували кількох божеств. Богам (девам) протистояли демони (асури), які теж мали божественну природу.
Поступово у Ведах виділяються як головні Індра і Варуна, у гімнах Ріґведи трапляються натяки на суперництво між ними; зростала роль Агні, Рудри. Пантеон не лишався сталим: деякі боги змінювали свої функції, набували або втрачали своє значення. Явище тимчасового просування на чільне місце того чи того божества отримало назву генотеїзм (М. Мюллер), і є специфічною рисою індійських релігійних вірувань, особливо ведизму. Персонажами багатьох міфів є й напівбожественні істоти, обожнені об’єкти, навіть смертні, наділені якимись божественними ознаками.
Поряд із тим до характерних рис ведизму відносять постійний мотив єдності всієї сукупності богів: а) як носіїв єдиної великої сили; б) як підлеглих великому принципу космічного поряду (риті), що регулює і перебіг космічних процесів, і моральне життя; в) єдиних у своїх сутності (різні імена єдиного буття).
Центральне місце у ведичних обрядодіях посідало жертвопринесення.
У ведичний період з’явилася ціла низка релігійно-філософських понять, які стануть основою наступного етапу — брагманізму. Так, у сангітах «брагман» — священне слово, його промовляння та пов’язана з ним сила, в Атхарваведі набуває значення універсального творчого начала (щодалі означатиме безособистісну абсолютну реальність). У ведичних текстах атман початково розумівся як людське тіло в його цілісності, дихання, певна життєдайна сила, манас — як уся сукупність психічної діяльності людини.
Уся наступна тягла традиція відображала і розвивала давній світогляд Вед.
Див. також: Індуїзму міфологія, Індуїзму космологія.
Брагманізм
Брагманізм пов’язаний переважно з пізнішими творами ведійського корпусу: міфологію та ретельний опис ритуальних дій, їх символіки і змісту викладено насамперед у брагманах, умоглядне й метафізичне роз’яснення ритуалу — в араньяках та упанішадах.
З переходом від ведизму до брагманізму характер релігії помітно змінився: і в ритуальній практиці, й у пантеоні, і в есхатології. Історичним підґрунтям цих змін є нові соціальні відносини: поява заліза і нових технологій суттєво вплинула на суспільний лад, центрами цивілізації стають міста, сільська громада істотно модифікується, остаточно складається система варн (брагмани, кшатрії, вайш’ї, шудри). Чільне місце посідає тріада божеств (див. Тримурті) — Брагма, Вішну й Шіва, що уособлюють відповідно функції творіння, збереження і руйнування світу. Брагма, який у цей період висунутий на головне місце, — це своєрідна теологічна проєкція соціальної значущості варни жерців-брагманів. Виняткового значення набуває ритуал. Касти кшатріїв і вайш’їв мають своїх божественних покровителів, нижча (шудри) не допущена до офіційного культу.
Зазнає змін есхатологія: а Атхарваведі набули розвитку уявлення про пекло, рай, проте головною метою стає вже не досягнення раю, а духовне звільнення (мокша) від процесу постійного перевтілення (сансара) і закону карми, що його обумовлює.
Істотним складником священного корпусу стають упанішади (хоча більшість з них — середньовічного і пізнішого походження). До періоду брагманізму належать ведичні (вайдіка) упанішади (налічують 108), з-поміж яких 13 головні: «Брігадараньяка», Чхандог’я» (обидві, ймовірно, не пізніше 8–7 ст. до н. е.), «Іша», «Кена», «Айтарея», «Тайттірія», «Каушитакі», «Катха» та ін. Центральна ідея упанішад — учення про тотожність атмана (індивідуальної сутності) й Брагмана (універсального начала). Розвиваються уявлення про дгарму, карму, сансару, вчення про 2 шляхи (шлях богів і шлях предків), кінцеву мету людського існування. Закладено елементи учень про гуни, пракріті, прану тощо.
Проголошуються певні етичні норми. Саме в упанішадах закладені витоки більшості пізніших філософських учень і шкіл індуїзму.
Проте щодалі більший розрив між складною теологією брагманів і віруваннями основної маси населення, створив кризову ситуацію. Широкий загал не володів санскритом. Уже з 6 ст. до н. е. деякі мислителі наважувалися заперечувати авторитет жерців та навіть і самих Вед. Приблизно з 5 ст. до н. е. в Індії зароджуються нові релігійні течії — джайнізм і буддизм, т. з. неортодоксальні філософські школи (настіка), котрі підірвали ідейну монополію брагманів.
Напружені світоглядні пошуки, збагачення народного епосу спричинили появу текстів нового, власне індуїстського періоду історії релігії в Індії.
Класичний індуїзм. Пурани та епос
Серед текстів смриті найбільшу популярність і поширення серед індусів здобули пурани, епічні твори «Магабгарата» і «Рамаяна» (між 4 ст. до н. е. — 2/4 ст. н. е.), деякі дгарма-шастри (серед яких найважливіші — Закони Ману). Веди й надалі зберігали статус найавторитетніших текстів, але були надбанням лише вузького кола освічених жерців. На відміну від брагманічних текстів пурани, епічні та дгармічні тексти були зорієнтовані на широкий загал (включно з тими соціальними групами, що століттями були відсторонені від офіційного культу — шудрами і жінками).
Індуїстський стандарт поведінки (варна-ашрама дгарма) був пов’язаний із чотирма стадіями життя (учень — домогосподар — відлюдник — аскет), що співвідносилися з чотирма життєвими цілями (принципами): дгармою (моральним обов’язком), артхою, камою, мокшею (духовним звільненням). Для кожного періоду життя пропоновано особливу програму поведінки. Перехід від одного періоду до іншого відзначали особливими обрядами, найважливіший із яких — обряд посвячення (упанаяна). Формування людини в індуїзмі розглядали як процес, що потребує постійного освячення і досяжний через систему санскар — ритуалів життєвого циклу (у різних індуїстських текстах згадано від 10 до 48 санскар, традиційний порядок — від весілля до поховання). Специфіка сприйняття людини в індуїзмі полягає в тому, що її містично розуміють не як окрему індивідуальність, а особливу форму існування у земному світі істоти, що мислить. Ця форма підпорядкована загальним ієрархічним законам, внаслідок яких вона виникає, розвивається та припиняє своє існування через дії, що їх здійснюють у правильній послідовності й у відповідний спосіб. Людина від народження має карму, а відтак і певний визначений шлях, який повинна пройти як член своєї родини, касти, селища, країни. У цьому полягає її релігійний обов’язок — дгарма, а найкращим його втіленням вважали виконання правила чотирьох ашрамів і встановленого ритуального сценарію.
Індуїзм привніс високий ступінь ритуалізації й до кастової системи (ритуальний статус обумовлений насамперед сакральною опозицією «чистого/нечистого»).
Пурани та епос посідають особливе місце в традиції смриті та фактично є енциклопедичних описом різних складників життя індуса. У пуранічних кодексах зафіксовані традиційні уявлення щодо виникнення і розвитку світу — від давніх космогонічних міфів до фактів реальної історії. Вони містять опис діянь богів, настанови до культової практики, перелік храмів і місць паломництва, астрономічні, географічні та інші знання, соціальні, групові, вікові тощо приписи. Як священні тексти шанують в Індії епічні твори «Магабгарату» і «Рамаяну» — унікальні за впливом на всю індійську культуру. До текстів увійшли міфологічні фрагменти (ведична космогонія деколи витіснена пуранічною), філософські й етичні доктрини, міцно по’вязані з вченням про карму. Епос містить постулати всіх ортодоксальних даршан і частково неортодоксальних (локаята, буддизм).
Особливе значення у складі «Магабгарати» набула релігійно-філософська поема «Бгаґавадґіта» — засадничий текст для розуміння індуїзму (метафорично названий «Біблією індуїзму»). Викладена у формі бесіди Кришни (аватари бога Вішну) та царевича Арджуни. «Бгаґавадґіта» містить описи трьох можливих методів (шляхів) людського самовдосконалення:
- шлях дії (карма-марга або карма-йога), який полягає у виконанні свого соціального обов’язку без огляду на результати (плоди) такої діяльності;
- шлях знання (джняна-марга або джняна-йога), що передбачає зосередженість на вищому Я, пізнання тотожності з Брагманом;
- шлях любові (бгакті-марга або бгакті-йога), що вимагає цілковитої відданості богові.
Термін «йога» є також назвою однієї з 6 ортодоксальних філософських шкіл (даршан), вживається на позначення різних способів трансформації системи психофізичних взаємозв’язків (наприклад, гатха-йога, лая-йога, мантра-йога, тантра-йога тощо). У «Бгаґавадґіті» терміном радше послуговуються для опису певної психологічної орієнтації (переорієнтації) основних компонентів людської психіки (воля, розум, емоції). «Бгаґавадґіта» уперше внесла до арсеналу індуїзму тему любові (бгакті) як головного зв’язку між богом та його адептом, всеохопного й щирого служіння одному богові, самоприсвяти. Саме бгакті відіграла провідну роль в остаточному формуванні індуїзму та індійської культури назагал у добу середньовіччя.
Індуїзм став зрілою і доволі потужною течією в епоху держави Гуптів (4–6 ст.), сперся на широке культурне та етнічне підґрунтя. Попри локальне домінування буддизму (який поступово втрачав своє значення) та поширення ісламу, індуїзм здобув беззаперечну перемогу на більшості територій Індії.
До системи індуїзму входять 6 філософських шкіл (шат даршан), теоретичне оформлення яких відбулося давніше: ньяя, вайшешика, санкх'я, йога, міманса, веданта. Мали різну мету, але рівним чином розглядалися як шляхи звільнення від сансари та визнавали авторитет Вед.
Тримурті Брагма, Вішну, Шіва — центральні божества в індуїзмі, але з часом Брагма відсунувся на другий план, а головними об’єктами вшанування стали Вішну й Шіва. Культи обох богів закорінені в глибокій давнині, увібрали в себе множинні образи та ідеї (аватари Вішну, різні прояви Шіви).
Панівною стає емоційна складова, бгакті утверджується як впливова ідеологічна течія (точніше, складний комплекс течій і рухів, адепти яких вбачали у відданому служінню богові головний шлях до звільнення від сансари). Найдавніші свідоцтва про цей феномен належать до 4–8 ст. і походять з дравідського півдня Індії. В інших регіонах країни аналогічні течії виникли пізніше, аде збігалися у своїх суттєвих рисах.
Сформувалися головні напрями індуїзму:
- вайшнавізм (вішнуїзм) — всі напрями (сампрадаї) індуїзму, осердям яких є поклоніння й відданість Вішну; це — близька до монотеїстичної релігійна система, що визнає Вішну за верховне божество, Абсолют і водночас персоніфікованого бога, який сходив на землю в різних втіленнях — аватарах (тенденція до монотеїзму посилилася із виникненням руху бгакті);
- шіваїзм (шайвізм) — комплекс релігійних течій (локаяти, пашупати, лінгаяти, т. з. кашмірський шіваїзм та ін.), що об’єднані вшануванням Шіви та пов’язаного з ним пантеону божеств і міфологічних персонажів (Парваті, Ганеші, Калі та ін.), найбільшого поширення досяг на півдні Індії;
- шактизм — умовна назва систем індуїзму, що об’єднанні шануванням і поклонінням Шакті — творчій силі, втіленням жіночого початку (має величезний діапазон проявів — від вищого духовного первня до персоніфікації в образах Деві).
Панівного значення набув вайшнавізм, вайшнави становлять близько 80 % населення Індії.
Утворилися синкретичні релігійні течії, що синтезували ідеї ісламу та індуїзму. Буддизм до 10 ст. практично залишив межі Індії, однак його ідеї певною мірою вплинули на індуїзм.
Модернізація і реформація індуїзму
Економічний і політичний розвиток Індії в умовах англійської колонізації, зустріч культур і впливи європейської цивілізації, зародження й розвиток національно-визвольного руху індусів, а також реакція на поширення ісламу і християнства, активна рецепція просвітницьких (див. Просвітництво) ідей — все це обумовило виразні реформаційні тенденції в індійському суспільстві першої половини 19 ст., зокрема і в царині релігії. Критичну щодо індуїзму платформу формували ідеї монотеїзму та універсальної релігії, рівності усіх людей перед Богом, гуманізму, суспільної активності, поширення освіти й просвітництва, заперечення кастового поділу, звільнення від архаїчних елементів (самоспалення вдів, дитячих шлюбів, ідоловклоніння) тощо.
Розгорнули діяльність впливові релігійні товариства, які пропонували власні бачення шляхів реформування індуїзму:
- «Товариство Брагми» (див. Брагмо Самадж), засноване 1828 філософом і релігійним діячом раджою Раммоганом Роєм [Рам Моган Рой (Рай); 1771–1833] (із початком 20 ст. діяльність товариства поступово згасає);
- «Товариство аріїв» (див. Ар'я Самадж), засноване просвітником Даянандою Сарасваті (Мулшанкар Тіварі; 1824–1883), що вело активну місіонерську діяльність серед прибічників інших релігій (дотепер це одна зі значних індуїстських течій, що нараховує бл. 1 млн прибічників).
Релігійно-реформаторський рух неоіндуїзму відобразив становлення національної свідомості індусів. З-поміж впливових реформаторів індуїзму знаний Рамакришна Парамахамса, релігійно-філософська система якого стала синтезом індуїзму та індійської філософії. Завдяки його зусиллям ідеологія індійського націоналізму набула релігійного характеру. Вчення Рамакришни продовжив його учень Свамі Вівекананда — засновник товариства «Місія Рамакришни» (1897), яке розвинуло мережу неоіндуїстських громад у Європі та США.
До ідей неоіндуїзму зверталися впливові політичні й культурні діячі Індії, як-от Магатма Ганді, Джавахарлал Неру, Індіра Ганді, політичні партії та рухи (зокрема, Індійський національний конгрес).
У своїх новітніх формах індуїзм у другій половині 20 ст. вийшов далеко за межі Індії, склав вагому частку орієнтальних неорелігій.
Джерела
- Gonda J. Vedic Literature (Saṃhitās and Brāhmaṇas). Wiesbaden : Otto Harrassowitz, 1975. 470 p.
- Голоси Стародавньої Індії: Антологія давньоіндійської літератури / Упоряд., пер. із санскр. П. Ріттер. Київ : Дніпро, 1982. 351 с.
Література
- Classical Hindu Mythology. A Reader in the Sanskrit Purāṇas / Ed. by C. Dimmitt, J. van Buitenen. Philadelphia : Temple University Press, 1978. 373 p.
- Sharma K. Bhakti and the Bhakti Movement: A New Perspective: A Study in the History of Ideas. Delhi : Munshiram Manoharlal Publishers, 1987. 342 p.
- Macdonell A. A. Vedic Mythology. Delhi : Motilal Banarsidass, 1995. 189 p.
- The Hindu World / Ed. by S. Mittal, G. Thursby. New York and London : Routledge, 2004. 658 p.
- Луцишина О. А. Уявлення про людину в Ріґведі. Київ : Основа, 2005. 168 с.
- Stietencron H. von. Hindu Myth, Hindu History: Religion, Arts and Politics. Delhi : Permanent Black, 2005. 327 p.
- Козловский И. А. Древо йоги. Донецк : ДООО «Центр Дискавери» ; Норд -Пресс, 2010. 264 с.
- Dalal R. The Religions of India: A Concise Guide to Nine Major Faiths. New Delhy : Penguin Books India, 2010. 415 p.
- Завгородній Ю. Ю. Рецепція індійської філософії в Україні. Лінія Вед (1840–1930-ті рр.). Київ : Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2013. 412 с.
- Nicholson А. Unifying Hinduism: Philosophy and Identity in Indian Intellectual History. New York : Columbia University Press, 2013. 380 p.
- Козловський І. А. Індуїзм // Релігієзнавство / Наук. ред. Д. В. Брильов. Київ : Дух і Літера, 2018. С. 115–137.
- Krishnamurthy V. Meet the Ancient Scriptures of Hinduism. Chennai : Notion Press, 2019. 414 p.
- Long J. D. Historical dictionary of Hinduism. Lanham : Rowman & Littlefield Publisher, 2020. 474 p.
- Протеро С. Вісім релігій, що панують у світі / Пер. з англ. В. Пунько. 2-ге вид. Київ : Book Chef, 2022. 464 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Козловський І. А. Індуїзм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Індуїзм (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
