Індуїзму міфологія
.jpg)
Індуї́зму міфоло́гія — сукупність міфів індуїстської релігії.
Зміст
Історична довідка
Існування індуїстської релігії як цілісного явища (а не низки окремих релігій) є відкритою проблемою сучасної індології. Не сформовано й усталеного погляду на етапи становлення індуїзму — чи вважати т. з. протоіндійську, або хараппську, релігію, ведизм і брагманізм за етапи становлення індуїзму, чи за окремі релігії. Однак всі вони становлять джерела класичного індуїзму та його найважливіші шари, а їхні міфологічні уявлення (більшою або меншою мірою трансформовані) увійшли у класичний індуїзм.
Етап класичного індуїзму припадає на 3–4 ст.; період його становлення (6 ст. до н. е. — 3 ст.) частково нашарувався на добу брагманізму. Можливість цілісної й точної реконструкції як міфологічної системи, так і окремих міфів хараппської цивілізації (середина 3 тис. до н. е. — 18–16 ст. до н. е.) натепер є проблематичною, передусім тому, що досі не розшифровано її писемності. Кращою є ситуація з ведизмом (15–9 ст. до н. е.) і брагманізмом (8–1 ст. до н. е.); саме в цей період були створені санскритом священні тексти індуїзму — складене одкровення (шруті) та започатковано священний переказ (смриті).
Міфологія ведизму
Міфологія ведизму викладена у текстах сангіт — Ріґведи, Самаведи, Яджурведи, Атхарваведи, серед яких самостійний зміст мають Ріґведа та Атхарваведа. Ріґведі не притаманний цілісний і послідовний виклад міфів. Реконструкція міфологічних уявлень вимагає серйозних зусиль (для інтерпретації коротких згадок, натяків, розрізнених мовних зворотів та імен) та залучення не лише пізніших індуїстських текстів, а й буддійських і джайнських джерел, а також творів індійського мистецтва, обрядових практик, археологічних даних, компаративних досліджень мов та міфологій індоєвропейських народів (передусім іранських).
Центральний і найчастіше згадуваний міф Ріґведи оповідає про вбивство Індрою змія Вритри (vṛtra — перешкода), котрий своїм тілом перегородив річки (послідовно цей міф викладено лише у гімні І,32). Другий головний міф відомий як «Вала» (vala — сховище, печера), за назвою скелі, де, за Ріґведою, демони «пані» (paṇi — скнара) сховали скарби, корів, світло тощо, та однойменного демона скелі. За найпоширенішою версією міфу, скелю Вала пробив ваджрою Індра, за іншими версіями — Індра спільно з анґірасами (напівбожественними співцями); анґіраси; бог священного слова Брагманаспаті (Брігаспаті); Індра разом з Брігаспаті, анґірасами та ін. ріші.
Ріґведа сповнена згадок про перемоги Індри та ін. персонажів над численними демонами (Шушною, Шамбарою, Намучі, Арбудою, Піпру, В’янсою) та дасью (або дасами) — демонічними представниками ворожих племен, що не визнавали ведійських богів.
Серед важливих міфологічних сюжетів Ріґведи — про викрадення орлом або соколом (śyena) рослини сома зі скелі на найвищому небі для Ману, котрий здійснив перше жертвоприношення Індрі; про роз’єднання первісно злитих Неба-Батька (Дьяуса) й Землі-Матері (Прітхіві) — діяння, яке приписано різним божествам (Індрі, Аґні, Варуні тощо); про викрадення Матарішваном вогню для людей і богів (або у богів — для людей); про втечу Аґні у води від призначеної йому богами місії жерця-готара та його повернення; про три кроки Вішну, якими він вимірює всесвіт; про царя померлих Яму та ін.
Більшість згаданих міфів можна витлумачити і як космогонічні, що відтворюють перебудову початкового хаосу на упорядкований всесвіт. Понад те, космогонія Ріґведи є ключем до її розуміння. Самий ведичний ритуал розглядався як спосіб постійного відтворення космогонічного процесу, поновлення існування й упорядкування всесвіту.
Так званий «перший космогонічний етап» зображений передусім у низці гімнів десятої (найпізнішої) мандали, де ведійські ріші шукають відповіді на питання, що (чи хто) було (був) раніше над усе і з чого все виникло. Їхні відповіді є різними, напр.: всесвіт виник з Того Єдиного (tad ekam), що було породжене у водах силою тапасу (X,129); постав з божества, яке початково виникло зі золотого зародку (hiraṇyagarbha) та стало водночас Творцем і матеріалом творіння (X,121); з тапасу (Х,190); з космічного гіганта Пуруші, якого боги принесли в жертву йому ж самому (Х,90); створений божеством Вішвакарманом (viśvakarman — творець усього) з самого себе (Х,81–82). Поряд із тим, у гімнах висловлено сумнів у можливості проникнути у таїну виникнення світу (Х,82,7; Х,129,7).
У Ріґведі вперше у ведійській літературі названі всі 4 варни індійського суспільства та викладено міф про їхнє походження з різних частин тіла Пуруші-Всесвіту: брагмáнів — зі рта, кшатріїв (раджаньїв) — з рук, вайш’їв — зі стегон, шудр — зі стоп (Х,90,12).
Персонажами багатьох міфів є не лише надприродні істоти та обожнені об’єкти, а й смертні, які часто наділені певними божественними ознаками. Серед них міфи: про примирення ріши Аґастьєю богів зливи, перунів і бурі Марутів та Індри, що зазіхав на призначену Марутам жертовну їжу (І,165; 169–172); покарання Варуною ріши Васіштхи (VІІ,86–89); кохання водяної німфи Урваші та смертного царя Пурураваса (Х,95) — один із найулюбленіших сюжетів індійської літератури тощо.
Набір міфологічних персонажів Ріґведи і Атхарваведи дуже схожий, але деякі з богів в Атхарваведі висунуті на перший план, інші — змінили свої функції. Головою пантеону, як і в Ріґведі, є Індра, але водночас зросла роль Аґні, Варуни, Рудри, відсунуто на маргінеси Сому та Ушас (богиня, уособлення світанкової зорі). Введено нові божества, переважно абстрактного характеру: Брагман, Кала (kāla — час), Кама (kāma — бажання), Скамбга (skambha — опора) тощо. Асури, до яких у Ріґведі належали не лише демони, а й деякі боги (напр., Варуна), тепер постали втіленням сил зла і послідовними супротивниками богів (deva). Набули розвитку есхатологічні уявлення про пекло. Якщо у Ріґведі праведники по смерті переходять до царства Ями (світу блаженства) і утворюють особливий клас істот — пітарів (pitaras — отці), а посмертна доля нечестивців незрозуміла, то, згідно з Атхарваведою, на них чекає темрява.
Міфологія брагманізму
Міфологію брагманізму викладено у пізніших творах ведійського корпусу: насамперед у брагманах, а також в араньяках та упанішадах.
У брагманах залучення міфів підпорядковане основному завданню — детальному опису ритуалу та витлумаченню його сакрального сенсу й символіки. За допомогою відповідних міфів пояснено, напр., чому тварини є жертовною їжею, чим брагмáн відрізняється від звичайної людини, чому людину також символічно приносять у жертву і чим її мусять замінити.
Чимало міфів стали улюбленими сюжетами, які розроблюють у подальших текстах. Так, міф Шатапатха-брагмани (ХІІІ,4,3) про всесвітній потоп та порятунок першопредка Ману повторюється, у різних варіантах, в епосі та пуранах.
В араньяках, на відміну від брагман, акцент перенесено з практичного виконання деталізованого ритуалу на умоглядне, a міфологічні роз’яснення ритуалу часто заміщено метафізичними.
В упанішадах міф виступає ще рідше, причому міфологічний елемент нерідко є лише ошатненням філософського вчення про тотожність атмана, індивідуальної сутності, й Брáгмана, універсального начала [напр., міф про повчання Індри й асури Вірочани богом Праджапаті про атмана (Чхандоґ’я-упанішада VІІІ, 7–12) або міф про повчання Ямою хлопця Начікетаса, що його батько-брагмáн приніс Ямі у жертву (Катха-упанішада)].
Міфологія класичного індуїзму
У надрах брагманізму відбулося становлення класичного індуїзму, який активно асимілював народні вірування й культи, і, поряд із буддизмом та джайнізмом, утворив альтернативу елітарності брагманізму. Індуїзм увібрав такі уявлення доарійського населення Індії, як-от культ змій (зафіксований вже в Атхарваведі), культ лінґама (фалоса) та йоні (жіночих дітородних органів), культ Богині-матері (Деві) та уявлення про особливу жіночу енергію, що може бути спрямована як у життєдайне, так і руйнівне русло, тощо.
Міфологія класичного індуїзму найяскравіше відображена у давньоіндійському епосі Магабгараті й Рамаяні та пізніших пуранах, а також у численних санскритських та новоіндійських літературах.
У період становлення класичного індуїзму оформився міф про вічність Вед, значущий для самовизначення індуїзму як релігійної традиції. На час формування «Законів Ману» (2 ст. до н. е. — 1 ст. н. е.) Веди вже вважалися одкровенням-шруті, вічною істиною, «почутою» ведійськими ріші.
Головні боги ведійського пантеону помітно втрачають свої позиції і стають локапалами (lokapāla — захисник світу), охоронцями світу. Кожен із локапалів — володар однієї зі сторін світу як особливого царства. Найпоширеніший список локапалів: Індра — Схід, Варуна — Захід, Кубера (бог-охоронець заритих у землю скарбів) — Північ, Яма — Південь, Сома – Північний Схід, Сур’я — Південний Схід, Аґні — Південний Захід, Ваю (ведійський бог вітру) — Північний Захід.
Великі аскети відтепер нерідко постають сильнішими за багатьох богів ведійського пантеону.
Вивищено роль царя померлих Ями, що володіє численними пеклами (нарака), уявлення про які розвиваються в епічній та пуранічній міфології. Яма став суддею померлих, визначав їхнє перебування у раю або у пеклі. Часом, за ототожнення з богом справедливості Дгармою, Яма набував функцій ведійського Варуни й судив не лише померлих, а й живих.
Урізноманітнено демонів: поруч з ведійськими асурами, ракшасами та пішачами тепер згадано претів, праматхів, кабандгів тощо. З’явилися нові різновиди не лише тих істот, природа яких є явно демонічною, а й ін. міфологічних персонажів: окрім ведійських ґандгарвів, апсарас, якшей, фігурують, напр., напівконі-напівптахи ґуг’яки, людиноподібні нари, небесні музики кіннари (люди з головою коня), святі янголоподібні сиддги, добрі духи відьядгари (живуть між небом і землею або в північних горах), наґи (істоти з тілом змії та однією або кількома людськими головами), сонячні птахи супарни на чолі з Ґарудою (супротивники наґів).
Важливу роль від часів ведійського періоду зберігає культ корови; отримують розвиток і поширення культи рослин, дерев, змій, що сягають протоіндійської цивілізації й Вед. Набув популярності культ мавп (його витоки теж шукають у доарійських віруваннях Індії), а образ Ганумана став одним з улюблених в індійській культурі.
Очолили індуїстський пантеон боги Брагма, Вішну й Шіва, які пізніше формують тримурті (доктрина тримурті як трьох проявів єдиного божественного начала сформувалася у пуранах не раніше за 5–7 ст.). За кожним із божеств закріплено певну функцію: Брагма є творцем, Вішну — охоронцем, Шіва — руйнівником світу.
В індійській міфології характеристика Брагми як персоніфікації універсального безособистісного принципу (Брáгмана) не відіграє великої ролі. Брагма пов’язаний переважно з космогонічними міфами (див. Індуїзму космологія), функцією творення та впорядкування світу. У пізньому епосі, пізніх упанішадах та пуранах Брагма поступається могутністю Вішну й Шиві, а головними міфологічними циклами стають вішнуїтський і шіваїтський. Втрату абстрактним Брагмою чільних позицій відбито, напр., у міфі про те, як Шіва відрубав йому п’яту голову, або про покарання Брагми богом Вішну за відмову зійтися з Могіні (однією з аватар Вішну в образі прекрасної жінки).
Вішнуїтська та шіваїтська міфології насичені уявленнями доарійського походження. Осердя вішнуїтської міфології — перекази про аватари Вішну, найвизначнішою з-поміж яких є Кришна, що поєднали арійські й неарійські вірування. Міфи зображують сутички Шиви з богами арійського пантеону, у яких той здобуває серед них панівне становище. Від образу Шіви невіддільний образ його дружини Деві, втілення його енергії. Деві вшановують під різними іменами й образами, її культ (див. Шакті, шактизм) є впливовою течією шіваїзму (особливо середньовічного, а також на півдні Індії). У міфології Шіви популярні й образи його синів — Сканди (юний бог війни, що очолює девів у боротьбі з асурами) та Ґанеші. Сканду найбільше вшановують у Південній Індії, особливо в Тамілнаді. Слоноголовий Ґанеша — бог мудрості та освіченості, покровитель наук, мистецтв, літератури, розпочатих справ.
До міфології індуїзму органічно увійшли образи багатьох місцевих (не ведійських і не брагманістських) богів. Вони вплинули на формування її центральних персонажів (Шіви, Сканди, Деві, Ґанеші тощо) та зазнали ототожнення з ними (напр., тамільський бог війни і полювання Муруган — зі Скандою, тамільська Мінакші — з Деві тощо).
Індуїзм має місцеві форми, що вирізняються особливим вшануванням того або ін. божества у своєрідному образі, насамперед це стосується дравідського півдня Індії.
Значення
Міфологія індуїзму справила значний вплив на міфологічні комплекси буддизму і джайнізму.
Здавна індуїстська міфологія є життєдайним джерелом культури Індії (мистецтва, літератури, архітектури тощо), а також інших регіонів поширення індуїзму та буддизму. Її образи й сюжети знають, полюбляють і творчо осмислюють у багатьох країнах світу.
Додатково
- Серед міфів індуїзму відомий переказ про жертвоприношення Дакші. Бог Дакша влаштував сваямвару (svayaṁvara — власний вибір, звичай публічного вибору чоловіка принцесою або іншою донькою кшатрія) для своєї доньки Саті. Проте, не запросив на неї Шіву, котрого не вважав за бога. Саті підкинула вгору гірлянду, призначену для нареченого, і та, згідно з її бажанням, лягла на шию Шіви, який постав зненацька. Дакша не прийняв вибору доньки і не допустив Шіву до жертвоприношення, що здійснив іншим богам. Саті забажала, аби Шіва зруйнував жертвоприношення, а сама від заподіяного батьком приниження кинулась у жертовний вогонь. За міфом, вона відродилася через деякий час в образі Парваті — нової дружини Шіви. Під назвою «саті» відомий давній індійський звичай самоспалення вдів на поховальному вогнищі чоловіка, що був заборонений 1829 британською адміністрацією в Індії.
Література
- Гринцер П. А. Древнеиндийский эпос: Генезис и типология. Москва : Наука, 1974. 418 с.
- Нарайан Р. К. Боги, демоны и другие / Пер. с англ. Москва : Наука, 1975. 256 с.
- Невелева С. Л. Мифология древнеиндийского эпоса (пантеон). Москва : Наука, 1975. 118 с.
- Classical Hindu Mythology. A Reader in the Sanskrit Purāṇas / Ed. by C. Dimmitt, J. van Buitenen. Philadelphia : Temple University Press, 1978. 387 p.
- Кейпер Ф. Б. Я. Труды по ведийской мифологии / Пер. с англ. Москва : Наука, 1986. 196 с.
- Елизаренкова Т. Я. «Ригведа» — великое начало индийской литературы и культуры // Ригведа : в 3 т. / Изд. подгот. Т. Я. Елизаренкова. Москва : Наука, 1989. Т. 1: Мандалы I–IV. С. 426–543.
- Macdonell A. A. Vedic Mythology. Delhi : Motilal Banarsidass, 1995. 189 p.
- Древо индуизма / Отв. ред. И. П. Глушкова. Москва : Восточная культура, 1999. 558 с.
- Эрман В. Г., Темкин Э. Н. Мифы древней Индии. 4-е изд., доп. Москва : Рик Русанова, 2000. 528 c.
- The Hindu World / Ed. by S. Mittal, G. Thursby. London : Routledge, 2004. 672 p.
- Луцишина О. А. Уявлення про людину в Ріґведі. Київ : Основа, 2005. 168 с.
- Stietencron H. von. Hindu Myth, Hindu History: Religion, Arts and Politics. Delhi : Permanent Black, 2005. 327 p.
- Mackenzie D. A. Indian Myth and Legend // Project Gutenberg. 2014. URL: https://www.gutenberg.org/files/47228/47228-h/47228-h.htm
- Dimitrova S. The Day of Brahma. The Myths of India — Epics of Human Destiny. [W. p.] : Alpha-Omega, 2017. 163 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луцишина О. А. Індуїзму міфологія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Індуїзму міфологія (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.11.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
