Бгаґавадґіта
Бгаґавадґі́та (санскр. санскр. Bhagavadgītā — «Пісня Господа», «Божественна пісня») — релігійно-філософська поема, що належить до священного переказу індуїзму (див. Смриті), найпопулярніший і найважливіший текст індуїстської релігії й культури. Написана санскритом.
Історична довідка
Час створення Бгаґавадґіти не встановлений і є проблемою індології. Часто дослідники датують твір (або формування комплексу ідей, зафіксованих у ньому) приблизно
3 ст. до н. е., його кодифікацію — першою половиною 1 тис. н. е.
Входить до книги VІ Магабгарати; складається з 700 строф, поділених на 18 розділів. Остаточне оформлення тексту Магабгарати (включно з Бгаґавадґітою) відбулося до 4 ст.
Найдавніший серед численних коментарів до Бгаґавадґіти, що охоплює весь її текст і стверджує його авторитетність, — коментар Шанкари. Інші важливі коментарі належать Абгінаваґупті, Рамануджі, Мадгві, Мадгусудані Сарасваті (16 ст.) тощо.
Зміст
Побудована у формі бесіди між Арджуною, третім сином царя Панду (див. у ст. Магабгарата), та Кришною, втіленням бога Вішну, що зображений у поемі другом та колісничим Арджуни.
Основний зміст поеми становить одкровення Кришни, який перед початком братовбивчої битви між двома царськими родами Пандавів та Кауравів наставляє Арджуну (царевич не бажав воювати проти своїх родичів та вчителів). Кришна відкриває Арджуні свою божественність, переконує його виконати свою дгарму, тобто свій обов’язок кшатрія, воюючи заради відновлення найвищої справедливості — закону (дгарми), встановленого самим Богом.
У Бгаґавадґіті Кришна водночас є втіленням позбавленого властивостей безособистісного Брáгмана, що є універсальною основою, началом і кінцем сущого, та Ішвари — Бога-Особи, деміурга і вседержителя.
Розвиваючи вчення упанішад, Бгаґавадґіта закликає осягнути свою істинну вічну сутність (нею є пуруша, атман), її тотожність з сутністю універсальною (Брáгманом), та досягти звільнення від сансари (див. Мокша), що розуміється як стан єдності з Брáгманом. Кришна вказує Арджуні різні шляхи досягнення звільнення та єднання з Абсолютом:
- через «знання» (джняна), тобто пізнання тотожності всього, зокрема себе, й Брáгмана (шлях досягнення мокші в упанішадах);
- через безкорисливу «дію» (карман), що здійснюється не задля її плодів, а заради виконання своєї дгарми (до Бгаґавадґіти цей шлях вважався радше способом поліпшення власної карми, забезпечення кращого переродження, а не шляхом досягнення звільнення);
- через «відданість» (бгакті) Богові, цілковите присвячення всього себе Кришні.
Бгаґавадґіта не містить однозначних суджень щодо пріоритету будь-якого з цих шляхів. Інтерпретація певного з них як найліпшого, або навіть — єдиного шляху досягнення звільнення, є витлумаченням книги в дусі певного вчення. Так, для Шанкари таким шляхом є шлях знання, для Рамануджі та Мадгви — шлях бгакті, відданого служіння Богу, для Б. Ґ. Тілака (1856–1920, один з очільників індійського національно-визвольного руху періоду реформації індуїзму) — шлях дії.
Значення
Бгаґавадґіта упродовж багатьох століть зберігає потужний культурний вплив на життя індійського суспільства. Чинниками її впливу є висока художність, адресованість до всіх людей (на відміну від Вед, дозволених лише чоловікам трьох вищих варн), вміст цілого спектру індуїстських ідей, вірувань, уявлень, багатозначність та невичерпність тлумачень.
Хоча Бгаґавадґіта належить до смриті, тобто священного переказу індуїзму, проте фактично індуси сприймають її як об’явлення — істину, відкриту самим Богом. Найбільшу значущість Бгаґавадґіта має для вішнуїтів, але й шіваїти віддають їй належне, про що свідчить відповідний корпус коментаторської літератури (найвідоміші шіваїтські коментарі до Бгаґавадґіти належать Шанкарі та Абгінаваґупті).
Бгаґавадґіта є, ймовірно, найвідомішим у світі індійським текстом. За кількістю мов, на які здійснено її переклад, і самих перекладів поступається лише Біблії.
Джерела
- The Bhagavadgītā in the Mahābhārata. A Bilingual Edition / Transl. and Ed. by J. A. B. van Buitenen. Chicago and London : The University of Chicago Press, 1981. 189 р.
- Бгаґавадґіта / Пер. із санскр. Д. Бурба; наук. ред. Ю. Завгородній; відп. ред. А. Накорчевський. Харків : Фоліо, 2020. 144 с.
Література
- Семенцов В. С. Бхагавадгита в традиции и в современной научной критике. Москва : Наука, 1985. 240 с.
- Malinar A. The Bhagavadgītā. Doctrines and Contexts. New York : Cambridge University Press, 2007. 309 p.
- Hiltebeitel A. Reading the Fifth Veda: Studies on the Mahābhārata: Essays / Ed. by V. Adluri and J. Bagchee. Leiden; Boston : Brill, 2011.
695 p. - Завгородній Ю. Ю. Поняттєво-термінологічний ряд Бгаґавадґіти: історико-філософський аналіз (І та ІІ розділи) // Індія: давнина і сучасність: збірник наукових праць / Відп. наук. ред. О. І. Лукаш. Вип. ІІ. Київ : Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України», 2017. С. 163–179.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луцишина О. А. Бгаґавадґіта // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бгаґавадґіта (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
