Деміург
Деміу́рг (з грец. δημιουργός, букв. — той, хто виготовляє речі для народу; звідси — майстер, ремісник, знавець, спеціаліст, творець; від грец. δῆμος — народ, земля та грец. ἔργον — робота, справа) — багатозначний термін:
1) у Давній Греції — назва ремісників, зокрема гончарів, ковалів; пізніше — стану ремісників, на відміну від інших прошарків — землевласницької знаті (евпатриди) та землеробів (геомори), а також носіїв вільних професій — лікарів, поетів, акторів;
2) у античній філософії (найперше в платонізмі) — творець артефактів та елементів чуттєво сприйманого космосу;
3) у християнстві — один із епітетів Бога як Творця всього, що існує;
4) у гностицизмі — справедливий Творець видимого космосу та Бог євреїв, що перебуває між всеблагим гностичним Богом і злим, темним началом — сатаною, богом матерії й хаосу;
5) переносно — творча сила, творець, автор.
Спочатку в античній традиції деміургом називали людину, що працює на благо інших, не лише ремісника, а й посадовця, який виконує публічні обов’язки. Оскільки для успіху такої діяльності потрібно володіти майстерністю, то поступово деміургом стали називати майстра, знавця своєї справи. А в ширшому розумінні — творця будь-чого.
У міфології
Деміург — міфологічний персонаж, що створює елементи світобудови, космічні та культурні об’єкти, людей шляхом виготовлення. У міфологічних системах Деміургом є такі персонажі, як-от гончар, коваль, ткач. Проте функції деміурга виходять за межі ремісництва. Так, у давньогрецькій міфології бог-коваль Гефест виготовляє щит, який є моделлю світового життя; одне із вищих божеств фінської міфології Ільмарінен виковує сонце і місяць; давньоєгипетський бог Хнум створює світ і людей на гончарному крузі; індійський Вішвакарман, тесля та коваль, є божественним творцем світу. В індуїстській тріаді богів (Вішну, Брагма, Шіва, див. Тримурті) Деміургом є Брагма.
У багатьох міфологіях Деміург зливається з масштабнішим та абстрактнішим образом Бога-Творця, що творить космос у цілому, і не тільки шляхом «виготовлення», але й «ідеальнішими» способами, — за допомогою магічних перетворень або вербальним називанням предметів, як-от Птаг (створює світ вимовлянням слів, які виникають в серці) або Ягве. Деміург часто зринає як помічник верховного божества.
Деміург співвідноситься і з культурним героєм, оскільки створює предмети, яких раніше не існувало, або які були приховані, як-от Мауї (основний персонаж гавайської міфології), що виловлює з праокеану сонце, місяць, зірки, суходіл (острови), а тоді й побутові предмети (човна, рибальський гачок тощо). В архаїчних міфологіях Деміург може мати зооморфні (чи тотемні) характеристики, взаємодіяти з трикстером.
Елементи космогонічних міфів зі згадками про птахів-деміургів збереглися в українському фольклорі (колядки про виникнення світу). Голуби-деміурги словесно моделюють ситуацію майбутнього акту створення світу або пірнають під воду та з добутого піску утворюють чотири елементи світобудови: рух часу («світанок»), сонце, місяць, дощ. Птахи зазвичай сидять на світовому дереві — дубі, яворі або «чемерушці». У пізнішій традиції голуби трансформуються на янголів.
У філософії
У філософський лексикон термін вводить Платон у діалозі «Тімей» (бл. 360 до н. е.). Тут Деміург — творець космосу, добрий батько, що створює небо, землю та її мешканців. Головний герой звертається до Деміурга як до істоти, що сформувала матеріальний світ. Тімей описує Деміурга як беззастережно доброзичливого, тому він прагне якомога кращого світу. Платон визначає Деміурга як Розум, що створює світ шляхом упорядкування хаотично рухомої матерії. При цьому ні сам ідеальний прообраз, ані матерія від Деміурга не залежать, він лише поєднує їх разом (у цьому полягає його суттєва відмінність від Бога теїстичних релігій, Який творить світ «із нічого»). Крім того, Деміург не всесильний, матерія заважає йому повністю здійснити його наміри.
Аристотель послуговується словом «деміург» у прямому значенні — ремісник, майстер, єдиний виняток — ранній діалог «Про філософію». Грецький філософ-платонік Алкіна (2 ст.) потрактовує Деміурга як розумну частину Світової Душі, що мислить не завдяки самій собі, а завдяки дії з боку активного Божественного Розуму. Зі Світовою Душею ототожнюють Деміурга також філософи-неоплатоніки Аттик (2 ст.) і Апулей. Аттик описував Деміурга як «вище начало», з якого походить все, що існує, і «над яким немає жодного іншого начала». Це найвище начало є, за Аттиком, одночасно і Розумом, і Благом. Оскільки розум не може існувати поза душею, то Деміург виявляється розумною Божественною душею, яка пронизує весь світ, упорядковує його та ним керує.
Філон Александрійський приписує функції Деміурга Логосу — творчій силі верховного Бога, що містить у собі Божественний задум про світ і активно оформлює матерію. Філон вважає деміургійний Логос найближчою до Бога силою і називає його «першонародженим Сином» Бога.
У піфагорійця Філолая (5–4 ст. до н. е.) Деміург — принцип, що зберігає сутність речей, попри їхню плинність; у софіста Критія з Афін — світовий Розум. Неопіфагорієць Нуменій з Апамеї описує Деміурга як «другого Бога».
У Плотіна, засновника неоплатонізму, функції Деміурга міцно закріплені за Розумом — другою після Єдиного безтілесною сутністю. Замість характерного для попередньої традиції уявлення про двох богів, один із яких постає в ролі парадигми світу, а другий — розуму, що споглядає цю парадигму, Плотін розробляє вчення про єдиного божественного Деміурга, який сполучає в собі обидва ці аспекти. Щоб узгодити аристотелівську філософію з платонівською, Плотін метафорично маркує Деміурга в пантеоні грецьких богів як Зевса. Неоплатонічна розробка вчення про Деміурга належить також Проклу, зокрема в коментарі до діалогу Платона «Тімей».
У гностиків Деміург — творче начало, що виробляє матерію, обтяжену злом. У системі античного філософа, представника ранньохристиянського гностицизму Валентина (2 ст.) Деміург, створюючи світ, не знає, що саме творить і завжди помиляється. Батьківська функція тут приписана божеству вищого порядку, а деміургійна — нижчого. Батько, який породжує все із власної сутності, мислиться нерухомим і самодостатнім у своєму породженні, а Деміург — мінливим і таким, що потребує для творчості матеріал і зразки.
У деїзмі 17–18 ст., що намагався поєднати релігію з наукою, Деміург (Бог) створив світ і дав йому першозакони, але після цього усунувся від «мирських справ».
У християнському богослов’ї поняття «деміург» (поряд із іменами «Творець», «Художник», «Поет») характеризує Бога як Творця і Упорядника всього, що існує. При цьому Бог може іменуватися Деміургом не тільки стосовно творення світу з нічого, але й у разі творива з «раніше наявного матеріалу». Термін Деміург вживався як щодо Бога назагал, так і щодо Бога-Отця, Бога-Сина і Святого Духа окремо, а також до всіх іпостасей Святої Трійці разом. Поряд з тим у Отців церкви, зокрема Василія Великого, існувало стійке уявлення, що ім'я Деміурга найперше належить Синові, оскільки саме Він виконує волю Отця. Термін Деміург у патристиці деколи застосовано до людини та ангела, але тільки у значенні «автор», «джерело», «причина».
Філософ і письменник Еміль Чоран (1911; Румунія — 1995; Франція) написав свого «Злого Деміурга» (франц. «Le mauvais démiurge»; 1969) під впливом гностицизму та Шопенгаверівської інтерпретації онтології Платона, а також Плотіна.
У літературі
У літературі термін застосовують на позначення міфологічного персонажа, наділеного функціями творення лише космічних об'єктів, природи, на відміну від культурного героя, який творить переважно культуру.
З середини 20 ст. деміурги (у множині) стають однією з наскрізних фігур філософсько-гумористичної фантастики. Так, С. Лем створив цикл романів-притч, у яких головними дійовими особами постають інженери-філософи Трурль і Клапавцій, основна діяльність яких полягає у спробах створити досконалий світ зі щасливим населенням. Деміурги Лема це типові гностичні деміурги — недосконалі, постійно сваряться і часто критиковані з боку своїх власних творінь. Від Трурля і Клапавція стандартною в гумористичній фантастиці стала пара деміургів, що різняться за своїми ролями у творчому процесі.
У радянській фантастиці образ Деміурга трапляється у романі А. і Б. Стругацьких «Обтяжені злом, або Сорок років по тому» (1988).
У фільмах, відеоіграх і живописі Деміург — творець світу, що не відноситься ні до добра, ні до зла, але завжди несе в собі начало нового.
Література
- Doherty K. F. The Demiurge and the Good in Plato // New Scholasticism. 1961. Vol. 35 (4). Р. 510–524.
- Ambelain R. La notion gnostique du Démiurge dans les Ecritures et les traditions judéochretiennes. Paris : Bussière, 2002. 140 р.
- Ковтун Н. Співвідношення образів дохристиянських богів (Сварога і Дажбога) з архетипом культурного героя в українській духовній традиції // Історія. Філософія. Релігієзнавство. 2009. № 4. С. 68–72.
- Касумова Ф. Сущность и функции культурного героя-демиурга // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. 2012. Т. 25 (64). № 3. Ч. 1. С. 214–218.
- Тиховська О. М. Етнопсихологічна специфіка образів деміургів у космогонічних колядках українців // Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. 2021. Т. 32 (71). № 5. Ч. 2. С. 155–159.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Петрушкевич М. С. Деміург // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Деміург (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
