Міманса
Мімáнса (санскр. mīmāṃsā — розмірковування, дослідження, від санскр. man — мислити) — індійська філософська школа (див. Даршана), що розуміє себе як дослідження дгарми та займається інтерпретацією Вед і ведійського ритуалу, ототожнюючи дгарму з правильним виконанням цього ритуалу («Міманса-сутри» І, 1, 1–2).
Зміст
Загальна характеристика
Згідно з мімансою, тільки завдяки сповненню дгарми, ритуального обов’язку, людина осягає свою найвищу мету, якою є небо (svarga) («Міманса-сутри» IV, 3, 15). Міманса належить до філософських шкіл, що визнають авторитет Вед.
Міманса та веданта відомі також як «пурва-міманса» (pūrva-mīmāṃsā — попередня міманса) та «уттара-міманса» (uttara-mīmāṃsā — наступна міманса). Пурва-міманса зосередилась на витлумаченні давнішої частини Вед — «частини, [присвяченої ритуальній] дії» (karma-kāṇḍa), яка міститься у ведійських сангітах та брагманах. Звідси ще одна назва цієї даршани — «карма-міманса», тобто «міманса [ритуальної] дії». Натомість уттара-міманса зосередилась на витлумаченні наступної частини Вед — «частини пізнання» (jñāna-kāṇḍa), тобто вчення про атмана й Брагмана, яке міститься в упанішадах.
Основоположні тексти. Представники
Основоположним текстом міманси та її першим текстом, що зберігся, є «Міманса-сутри» (Mīmāṃsā-sūtra), які традиція приписує Джайміні (Jaimini). «Міманса-сутри» формувалися упродовж багатьох століть, імовірно від 5 ст. до н. е. до 3 ст. н. е., та становлять найбільше зібрання серед усіх основоположних текстів індійських даршан. Цей корпус складається з 2745 сутр, мнемотехнічних висловлювань, що виражають найважливіші тези й аргументи. Сутри згруповані у 12 адг’яй (adhyāya — урок, глава), більшість яких поділена на чотири пади (pāda — чверть). «Міманса-сутри» укладено у формі полеміки. Типова структура розгляду проблеми: спершу подано погляд опонента (pūrva-pakṣa, букв. — попередній погляд), який піддають критиці у подальшій дискусії, а наприкінці дискусії сформульовано погляд самої міманси, який вважають правильним (siddhānta, букв. — довершений висновок). Хоча «Міманса-сутри» зосереджені головним чином на розпрацюванні правил інтерпретації Вед з метою реконструкції ритуалу, розглядаються також філософські питання, передусім філософії мови. Найбільш сконцентровано філософські питання представлено у першій паді першої адг’яї. Разом із коментарем Шабари ця пада, що складається з 32 сутр, отримала назву «Тарка-пада» (Tarka-pāda – «Пада розмірковувань»).
Найстарший коментар до «Міманса-сутр», який зберігся, це «Шабара-бгаш’я» (Śābara-bhāṣya — «[Повний і нормативний] коментар Шабари»), створений Шабарою (Śabara; ймовірно, 2-га пол. 4 ст.). У цьому найавторитетнішому коментарі міманси сформульовано більшість філософських проблем і концепцій, які розроблятимуть її подальші мислителі. У 7 ст. Кумаріла Бгатта (Kumārila Bhaṭṭa) та Прабгакара Мішра (Prabhākara Miśra) уклали коментарі до «Міманса-сутр» зі «Шабара-бгаш’єю» й започаткували тим дві підшколи в мімансі. З-поміж найважливіших філософів, що розвивали думку підшколи Кумаріли Бгатти: Умбека Бгатта (Umbeka Bhaṭṭa; 2-га пол. 8 ст.), Сучаріта Мішра (Sucarita Miśra; між 10 та 12 ст.), Партхасаратхі Мішра (Pārthasārathi Miśra; між 1050 та 1120), Ападева (Āpadeva; 17 ст.), Нараяна Бгатта (Nārāyaṇa Bhaṭṭa) та Нараяна Пандіта (Nārāyaṇa Paṇḍita) — два автори посібника «Манамейодая» (Mānameyodaya — «Роз’яснення джерел та об’єктів знання»), кожен з яких у 17 ст. створив одну з двох його частин. Серед найзначущих філософів підшколи Прабгакари Мішри — Шаліканатха Мішра (Śālikanātha Miśra; між 800 та 950). Самобутнім і вкрай важливим філософом міманси був Мандана Мішра (Maṇḍana Miśra; розквіт творчості — бл. 700), який пізніше перейшов до веданти. Можливо, існувала ще третя школа міманси, яку започаткував Мурарі Мішра (Murāri Miśra) на переломі 12 і 13 ст., але про неї майже нічого достеменно не відомо.
Головні ідеї
Розуміючи себе як дослідження дгарми, міманса стверджує, що єдиним джерелом знання про неї є Веди — вічні, ніким не створені й непомильні. Згідно з мімансою, звуки мови, слова, зв’язок між словом та його значенням, а також Веди — вічні. Значеннями слів у мімансі є вічні універсалії. Міманса піддає критиці концепцію мовної конвенції ньяї та вайшешики, згідно з якою первісна мовна угода започатковує зв’язок між словами та їхніми значеннями. Міманса стверджує, що вічний і нерозривний зв’язок між словом та його значенням вкорінений у їхній природі, та висуває багато аргументів на користь того, що мова передує будь-яким конвенціям, не маючи абсолютного початку. Один з найважливіших аргументів полягає в тому, що для створення конвенції необхідні слова, які вживаються тими, хто її встановлює, та є зрозумілими для тих, хто її приймає.
Цей погляд на мову й Веди передбачає узгоджене з ним бачення світу. На відміну від інших індійських даршан, що визнають авторитет Вед, міманса не поділяє уявлення про циклічний характер виникнення та загибелі світу. Згідно з мімансою, світ вічний, він існував та існуватиме завжди. Кожен з різновидів емпіричного сущого виникає, розвивається і гине, але загибель світу — пралая (pralaya — розчинення, знищення) — ніколи не відбудеться.
Міманса є атеїстичною системою філософії. Не визнає існування Ішвари (Īśvara — Господь), висуває багато атеїстичних аргументів проти буття особи, що наділена всезнанням і всемогутністю. Численних ведійських богів міманса розглядає лише як невід’ємні елементи ритуалу, а не як реальних і могутніших за людину осіб, що є об’єктами поклоніння.
Якщо йдеться про сотеріологію, яка є невід’ємним складником більшості індійських філософських традицій, у «Міманса-сутрах» (IV, 3, 15) мовиться, що завдяки сповненню дгарми людина осягає «небо» (svarga). Шабара називає найвищу мету людини, яку вона досягає завдяки сповненню дгарми, «найвищим благом» (niḥśreyasa) та «небом» (svarga), характеризує останнє як вічне і непорушне щастя (prīti). Ані в «Міманса-сутрах», ані в «Шабара-бгаш’ї» не згадано про визволення від сансари, яке є найвищою метою людини у більшості індійських даршан. Про визволення від сансари та невіддільного від неї страждання міркують Кумаріла Бгатта та Прабгакара Мішра: воно досягається завдяки правильному виконанню ритуалу (тобто сповненню дгарми) без бажання отримати його результати.
Мімансі властивий пізнавальний реалізм: джерела знання (pramāṇa) достовірно відтворюють світ, який існує незалежно від суб’єкта, що його пізнає. Філософи міманси у багатьох своїх творах (від «Шабара-бгаш’ї») критикують та відкидають погляд буддистів йоґачари, які зводили об’єкти зовнішнього світу до свідомості, фактично не визнавали існування дійсності поза свідомістю.
«Міманса-сутри» приймають два джерела знання (pramāṇa): сприйняття (pratyakṣa) та словесне свідчення (śabda). Шабара додає до них умовивід (anumāna), порівняння (upamāna), припущення (arthāpatti) та відсутність (abhāva). Ці джерела знання визнає й Кумаріла Бгатта, який називає останнє з них відсутністю сприйняття (anupalabdhi). Натомість Прабгакара Мішра визнає перші п’ять, але відкидає це останнє. Згідно з мімансою, єдиним джерелом знання про дгарму є словесне свідчення. На відміну від більшості індійських філософських шкіл, міманса не визнає надчуттєвого сприйняття.
У царині філософії найвагоміший внесок міманса доклала в епістемологію та філософію мови. Серед її найважливіших досягнень у сфері епістемології — розробки концепцій: помилки сприйняття, етапів сприйняття, когнітивної достовірності (prāmāṇya) та недостовірності (aprāmāṇya). Саме міманса (Кумaріла Бгатта) вперше сформулювала надзвичайно складну проблему достовірності та недостовірності результатів когнітивних актів (яка швидше над усе не має паралелей у західній філософії), а також започаткувала дискусії з цієї проблеми, у яких взяли участь майже всі індійські філософські школи, передусім ньяя, вайшешика, адвайта-веданта, буддизм і джайнізм. Йдеться про те, як достовірність та недостовірність, по-перше, виникають, по-друге, встановлюються. Філософи міманси боронили концепцію «внутрішньої достовірності» (svataḥ-prāmāṇya) та «зовнішньої недостовірності» (parataḥ-aprāmāṇya) результату когнітивного акту. Вони вважали, що сукупність чинників, які спричинюють когнітивний акт, також зумовлює достовірність його результату, і що цей результат явиться нам як достовірний (тому достовірність є внутрішньою). Натомість недостовірність спричинюється додатковим зовнішнім чинником, який втручається у когнітивний акт і спотворює його результат; недостовірність встановлюється завдяки наступному когнітивному акту, який заперечує результат попереднього, або завдяки викриттю цього додаткового чинника-спотворювача (тому недостовірність є зовнішньою). Філософи міманси не погоджувалися з думкою, що достовірність є зовнішньою (передусім із мислителями ньяї, вайшешики та буддистами), та аргументували: якщо результат когнітивного акту не може вважатися достовірним без додаткового, зовнішнього щодо нього підтвердження (критерію), матиме місце регрес у нескінченність. Якщо результат когнітивного акту вимагає верифікації, то верифікації вимагатиме й те пізнання, що його верифікує, тощо. Цей процес верифікації ніколи не буде завершений, а відтак ніхто нічого не буде знати достеменно.
Міманса (Кумаріла Бгатта) також вперше сформулювала проблему етапів сприйняття й вирізнила два: 1) невизначеного, безпоняттєвого (nirvikalpaka) сприйняття та 2) визначеного, поняттєвого (savikalpaka) сприйняття. Цю концепцію визнали також філософи ньяя-вайшешики, натомість буддисти її критикували.
Серед найзначущих досягнень міманси у сфері філософії мови — концепція умов об’єднання слів у речення, автором якої є Кумаріла Бгатта, та концепції формування значення речення Кумаріли Бгатти та Прабгакари Мішри. Згідно з Кумарілою, слова, щоби утворювати речення, мають відповідати умовам: взаємної синтаксичної «потреби» (ākāṅkṣā, букв. — прагнення, очікування), семантичної сумісності (yogyatā), близькості (saṃnidhāna, saṃnidhi, āsatti) одне до одного у часі й місці, наявності наміру (tātparya, vivakṣā) передати певне значення.
Кумаріла та Прабгакара запропонували дві різні, конкурентні концепції формування значення речення. Кумаріла вважав: коли ми чуємо речення, кожне з його слів спочатку виражає своє власне значення, незалежне від значень інших слів, а після цього — внаслідок взаємного обмеження (конкретизації) цих значень — формується значення речення. Концепція Кумаріли має назву abhihita-anvaya-vāda — «концепція об’єднання того, що [вже] було виражене». «Тим, що [вже] було виражене» (abhihita), є значення слів: спочатку слова виражають свої значення, а вже потім має місце об’єднання і взаємне визначення цих значень, завдяки чому породжується значення речення. Натомість Прабгакара був переконаний: коли ми чуємо речення, кожне з його слів одразу виражає значення визначене, сконкретизоване за допомогою значень інших слів. Прабгакара відкидав усвідомлення нез’єднаних між собою значень слів як зайве припущення щодо існування проміжної стадії в усвідомленні значення речення. Концепція Прабгакари відома як anvita-abhidhāna-vāda — «концепція вираження того, що [вже] об’єднане». «Тим, що [вже] об’єднане» (anvita), є значення слів: кожне слово в реченні безпосередньо виражає значення, що вже перебуває у зв’язку зі значеннями інших слів.
Значення
Міманса є однією з найважливіших індійських філософських шкіл. Хоча в осерді її уваги — роз’яснення ритуалу брагман з усіма деталями його виконання, вона доклала величезний внесок у філософію та багато інших сфер індійської культури. Загальні правила інтерпретації Вед, які розпрацювала міманса, використовували та використовують у різних царинах індійської культури, передусім у сфері традиційного та світського права. Міманса також мала і має вагомий вплив на ритуальну практику в Індії. У філософії внесок міманси є найвагомішим у філософію мови та епістемологію.
Джерела
- Mīmāṃsādarśanam, with the Śābarabhāṣya of Śabara, Tantravārttika and Ṭupṭīkā of Kumārilabhaṭṭa / Ed. by K. V. Abhyankar and G. A. Joshi : in 7 vol. Trivandrum : Ānandāśrama Sanskrit Series 97, 1970–1976.
- A н г л. п е р е к л. — Śābara-Bhāṣya / Transl. by G. Jha : in 3 vols. Baroda : Oriental Institute, 1933–1936.
- Ślokavārttika Translated from the Original Sanskrit with Extracts from the Commentaries of Śucarita Miśra (The Kāśikā) and Pārthasārathi Miśra (The Nyāyaratnakāra) / Transl. by G. Jha. Calcutta : Asiatic Society, 1909. 633 p.
Література
- Jha G. Pūrva-Mīmāṃsā in Its Sources. Benares : Benaras Hindu University, 1942. 508 p.
- Verpoorten J.-M. Mīmāṃsā Literature. Wiesbaden : Otto Harrassowitz, 1987. 78 p.
- Clooney F. X. Thinking Ritually. Rediscovering the Pūrva Mīmāṃsā of Jaimini. Vienna : De Nobili Research Library, 1990. 293 p.
- Nowakowska M. Mimansa // Filozofia Wschodu / Pod red. B. Szymańskiej. Kraków : Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2001. Р. 107–116.
- Завгородній Ю. Ю. Рецепція індійської філософії в Україні. Лінія Вед (1840–1930-ті рр.). Київ : Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2013. 412 с.
- Encyclopedia of Indian Philosophies : in 26 vol. Delhi : Motilal Banarsidass, 2014. Vol. 16: Philosophy of Pūrva-Mīmāṁsā. 682 p.
- Freschi E. Mīmāṃsā // History of Indian Philosophy / Ed. by P. Bilimoria, A. Rayner. London; New York : Routledge, 2018. P. 148–156.
- Adamson P., Ganeri J. Classical Indian Philosophy. Oxford : Oxford University Press, 2020. 432 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луцишина О. А. Міманса // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Міманса (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
