Брагманізм
Брагмані́зм [від санскр. ब्रह्मन्, bráhman, brahmán, brāhmaṇá — початково священне слово, молитовне заклинання (brahmán), знавець священного слова (brāhmaṇá); пізніше — священна сила, універсальне творче начало (bráhman)] — система релігійного світогляду і ритуалу в Давній Індії, що розвинулась із ведійського віровчення в 1 тис. до н. е. і лягла в основу класичного індуїзму в перші століття н. е.
Зміст
Походження терміна
Назву «брагманізм» виводять як похідну від етимологічно пов’язаних понять: «брагман» — втілення верховної сутності, «Брагма» — бог-творець, «брагмани (браміни)» — вища варна давньоіндійського суспільства, жрецтво культу, а також назва частини ведійського корпусу (див. Веди) священних текстів (брагмани, укладені гіпотетично в період між 10 і 6 ст. до н. е.), що містять детальний опис ритуалу, тлумачення символіки і сенсу ритуальних дій.
Термін, власне, має європейське походження: від 16 ст. його вживали як синонім індуїзму; з 19 ст. — на позначення ранньої осібної стадії його еволюції (хоча й дотепер низка джерел індентифікують усю тяглість вірувань, започаткованих Ведами, виключно як індуїзм). Практикуючі індуїсти зазвичай розглядають брагманізм як частину цілісної традиції, на означення якої послуговуються ендонімом «санатана дгарма» (санскр. Sanātana Dharma — букв. вічна дгарма, тобто вічний порядок).
Догматика та еволюція брагманізму
Брагманізм як протоіндуїзм пов’язаний головно з біляведійською літературою (брагмани, араньяки, упанішади). Вважається перехідним етапом від політеїзму до ідеї єдиного Бога-Творця, а пізніше — абстрактного Абсолюту, основи і причини світу.
Брагманізм сформувався у межиріччі Джамни і Ганги в результаті взаємодії ведійської релігії аріїв з місцевими культами. На той час мова давніх Вед вже стала мертвою й малозрозумілою широкому загалу. Світоглядною основою трансформації ведизму в брагманізм стало повчання Вед про те, що у світі діє встановлений богами космічний порядок — рита (санскр. ṛtá), котрий свідчив, що існує його творець, який значно перевищує богів, і цим творцем є брагман — першопричина буття.
Тривалий період розвитку протоіндійського суспільства зі щобільшою специфікацією соціальних відносин обумовив значне розшарування населення. Зосередження релігійних практик в руках особливого прошарку — жерців-брагманів, знавців текстів і ритуалів — супроводжувало підвищення його статусу (монополізували інтелектуальну сферу, претендували на політичну гегемонію, мали високий ранг сановників, суддів, склали основу індійської знаті).
З бігом століть техніка виконання ритуалів постійно ускладнювалася, зазнавали змін пантеон і міфологія. При цьому усі видозміни відбувались на підложжі анімістичних (див. Анімізм) ведійських вірувань. Ключовим було послідовне зведення множинності явищ світу до певної єдиної сутності, а також впорядкування космогонії й теології.
У брагманізмі численні ведійські божества (Індра, Агні, Варуна, Сур'я та ін.) втратили своє значення. Зокрема, Індра (головне ведійське божество) поступився Праджапаті (у Ведах — другорядне), який втілив жертвоприношення як структуроване дійство, що репрезентує ідею дгарми. Праджапаті став персоніфікованою творчою силою, першоосновою всякого буття, яка породжує і охороняє світ; осмислене також і як жертва, якою світ створюється. В силу цього жертовна дія розумілася значно більшою, ніж ритуальна церемонія, набула космогонічного сенсу (за умови правильно виконаних ритуальних дій). З появою в брагманізмі ідеї світової катастрофи (пралаї) космогонія набула циклічного характеру.
Згодом Праджапаті ототожнено з Брагмою, а в подальшому ідея отримує розвиток в концепції Тримурті (тріади богів), особи якої, окрім основних функцій (Брагма — творець, Вішну — охоронець світу, Шіва — руйнівник світу), були наділені цілою низкою допоміжних. Відтак верховним богом брагманізму став Брагма — творець Всесвіту, до з’єднання з яким мали прагнути безсмертні душі живих істот. З часом Брагма як головне божество поступився місцем двом іншим, особливого значення набув Вішну як бог-спаситель людства: у брагманізмі відомі принаймні десять аватар (втілень) Вішну в героїв чи богів для відновлення дгарми. Форма індуїзму, що розвинулась у 1 тис. н. е., зосередилась головно на бгакті (поклонінню) окремим божествам, переважно Вішну або Шіві.
Філософським підґрунтям брагманізму є сформульоване в упанішадах вчення про брагмана (світову душу) й атмана (індивідуальну душу), які в тексті вважаються тожсамою сутністю: щоб досягти спасіння (мокші), особистість має спочатку усвідомити цю тотожність. Подібно до того, як людина несе в собі божественну іскру, так і боги є різними аспектами брагмана, кожен із яких задовольняє певну людську потребу, будучи однією неподільною сутністю. Значна увага в упанішадах приділена прані (диханню, життєвій енергії), яка є одним із проявів атмана, і через яку кожен з’єднується зі всесвітом.
У цей же час закладаються духовні засади практично усіх індійських релігій, як-от: ідея сансари і карми. За брагманізмом, кожній людині призначено обов’язок виконувати від народження те, до чого вона покликана. Її душа після смерті тіл буде перевтілюватись доти, допоки не виконає свою карму у відповідності до дгарми, — лише тоді вона зможе з’єднатися з атманом і звільнитись від колеса сансари.
Головна увага брагманізму зосереджена на символічному тлумаченні жертвенного ритуалу (яджни), оскільки світ, згідно з ведійською міфологією, виник у результаті принесення в жертву космічної істоти Пуруші. Аби впорядкований світ (розділений на сакральний — світ богів і профанний — світ людей) не повернувся до хаосу, необхідно було постійно відтворювати акт творіння у жертвенному ритуалі: вважали, що саме існування богів залежало від регулярного здійснення звернених до них жертвенних обрядів. Класична ритуальна традиція «шраута» (однойменна нечисленна секта дотепер існує в Індії) символічно відтворювала космогонічний акт: лаштунки ритуального простору і вівтаря символізували устрій всесвіту, частини тіла жертовної тварини, а також ритуальне збіжжя ототожнювали зі стихіями, сторонами світу, богами тощо. Ритуал, що був спочатку засобом комунікації людини з богами, стає інструментом невідворотного магічного впливу на богів. Космічна сила брагман, яку викликали через ритуал, дала назву текстові (молитві), що став засобом такого впливу. Цим же словом почали іменувати й жерців — знавців тексту і виконавців обряду жертвоприношення, духовного й інтелектуального проводу давньоіндійського суспільства. Поступово професійна спадкова каста жерців-брагманів набула винятково високого статусу «посередника» між людьми і богами.
Для брагманізму притаманна толерантність щодо інших переконань, позаяк він сам демонструє широкий спектр напрямів: монотеїзм, пантеїзм і навіть атеїзм. Жерці-брагмани заохочували вшановувати на вибір будь-яке божество, адже всі вони були рівною мірою аспектами вищої реальності.
Як світогляд, брагманізм виходив із принципу еволюціонізму: світ твориться брагманом з вічної (нествореної) первинної речовини (пракріті) й у вічному коловороті знову трансформується на цю ж первинну матерію.
Священні тексти
В Індії здавна було поширене уявлення про чотири стадії життя, що їх повинна пройти людина:
- учень, що вивчає Веди;
- голова родини, котрий складає жертви;
- відлюдник, що полишив мирське життя і живе в лісах;
- аскет-монах без жодної власності та іншої мети, окрім прагнення до злиття з Абсолютом.
Цим стадіям відповідають чотири корпуси текстів — Веди, брагмани, араньяки та упанішади.
Брагмани — тексти, де концепція брагмана як космічної сили остаточно увиразнена. Кожній дії та предмету надано космологічне трактування. Зазвичай оповідає історію, пов’язану з певними обставинами життя богів, які формували модель соціальної та релігійної поведінки.
Араньяки — тексти для лісових відлюдників, де роз’яснені різного роду таємні ритуали.
Упанішади — містична, філософська частина біляведійських текстів, певна реакція на крайній формалізм ритуалу та сувору регламентацію усіх проявів людського життя. Заперечення механістичності обрядів, надання їм глибинного духовного змісту (де зовнішній ритуал поступається внутрішньому, що здійснюється подумки) означали рішучий крок упанішад від міфології до філософії та релігії. Якщо у Ведах Єдине — це божество, то в упанішадах — безособове начало. Здійснюється поступовий перехід від політеїзму до монотеїзму і монізму, позірна еволюція уявлень про основу сущого: від Пуруші, через особистісне начало (Праджапаті, а пізніше Брагми) до безособистісної причини всього — брагмана.
Сангіти (ведійські гімни), вкупі з брагманами, араньяками та упанішадами, утворюють корпус текстів одкровення — шруті (почуте). Поряд із ними в період брагманізму з’явилась і практичніша література — смриті (запам’ятоване), що має вигляд настанов і правил здійснення ритуалів, написаних мудрецями, де фактично продовжено традицію шруті, реформовану під потреби індуїзму (пурани, Магабгарата, Рамаяна, Веданга тощо).
Соціальна структура давньоіндійського суспільства
Все давньоіндійське населення поділялося на варни — спадкові, ендогамні соціальні групи, пов’язані передусім професійною діяльністю. Кастова структура суспільства була юридично закріплена в збірнику «Манава-Дгармашастра» (у європейській традиції — «Закони Ману», бл. 5 ст. до н. е.), укладання якого приписують міфічному прабатькові Ману. Ці закони юридично закріпили поділ на чотири варни, які покликані увиразнити дгарму:
- брагмани (жерці — тлумачі Вед і виконавці ритуалів, інтелектуальна і політична еліта суспільства);
- кшатрії (військово-племінна адміністрація);
- вайшії (вільні члени общин: землероби, ремісники, торговці);
- шудри (позбавлені прав, слуги, підлеглі).
Нижче за шудр знаходились т. з. недоторкані, які вважалися ритуально нечистими і не входили до системи варн (як і народжені від змішаних шлюбів і раби). Брагманізм закріпив також нерівноправний стан жінок: навіть у потойбічному світі душа дружини повинна йди слідом за душею чоловіка.
В законі наведено міф про те, що такий поділ встановив Брагма для збереження Всесвіту, створивши людей з частин власного тіла: брагманів — з уст, кшатріїв — з рук, вайшіїв — зі стегон, шудрів — з ніг. Перші три варни проходили обряд ініціації та вважалися «двічі народженими». Уявлення про головні божества розвивалися відповідною варною: про Брагму — брагманами, про Вішну — кшатріями, про Шіву — двома нижчими варнами. Головними замовниками жертвоприношення були кшатрії.
Критерієм поведінки людини вважали виконання чи порушення дгарми, що встановлена Брагмою для кожної з варн. Жертва — головний засіб досягнення кращого перевтілення у наступному житті, тому усі значимі події життя супроводжувались жертвопринесеннями за участю жерця-брагмана (без такої участі ритуал вважався недійсним). Крім того, представники перших трьох варн могли стати «двічі народженими» лише через жертвоприношення.
Покарання за відхід від дгарми «Закони Ману» потрактовують як каральну силу богів.
Особливості культу
Культові споруди брагманізму були невибагливими, ритуал здебільшого проводився просто неба з вівтарем і жертовним вогнищем (храмова архітектура почала активно розвиватися уже в межах класичного індуїзму).
Велике значення надавали обрядам очищення, як ритуального, так і фізичного, що було неодмінною складовою успішного жертвоприношення. Ритуальна практика передбачала вживання під час релігійних церемоній спеціального хмільного напою — соми (пізніше персоніфікований у божество, див. Сома).
У ритуалі найменша деталь мала символічне значення: способи принесення жертви, кількість складів у ритуальних замовляннях, їх тон і гучність виконання, координація ритуальних дій із промовлянням текстів, правильно вибрані час і місце тощо. Важливе значення мала також тривалість ритуалів жертвоприношення, які часом тяглися місяцями (напр., ашвамедга — царський ритуал принесення в жертву коня). В ритуалі визначились три головних компоненти: фізична дія, мовленнєвий супровід і ментальне зусилля. Вірили, що молитва, пов’язана з принесенням жертви, має неймовірну силу, якій підвладний увесь світ, і ця сила втілюється Брагмою, який вміщує у собі все. Вважали, що дотримання правил ритуалу, які відомі лише жерцям, дає їм владу над жертвоприношенням, а відтак і над вселенським устроєм.
Молитви і замовляння служили також оберегом від хвороб, окрім магії використовували трави, мінерали та інші природні компоненти. З часом виформувана система знань з традиційної індійської медицини — Аюрведа.
Релігійна практика брагманізму породила інститут гуру (духовних наставників) всередині кожної варни (окрім шудрів).
Важлива особливість культу (за араньяками) — пустельництво: життєвий ідеал брагманіста, який в жертві усамітнення і аскези, а також практикою умертвіння плоті (див. Тапас), досягав духовних цілей.
Характерною ознакою було й поклоніння тваринам, що засвідчує вкорінення вірувань у давній тотемізм (майже кожне божество асоціювали з певною твариною; деякі тварини, як-от корови і мавпи, оголошено священними).
Реформування брагманізму
Релігійна думка розвивалася в двох напрямах — екзотеричному, народному (тексти-брагмани) та езотеричному, священницькому (упанішади). Останній так і не став надбанням широкого загалу вірян головно через те, що світ явищ розумівся як мая (ілюзія), а остаточне звільнення вимагало стати на шлях самозречення від матеріального світу.
Близько 600 до н. е. окремі мислителі наважилися заперечувати авторитет жерців-брагманів, котрі могли інтерпретувати Веди на власний розсуд, оскільки загал не володів санскритом.
Подальші реформування брагманізму призвели до еволюції санатана дгарми, низка реформаторів цілковито відкинули авторитет Вед і сформували власні вчення з інакшим світорозумінням. Ортодоксальні релігійно-філософські школи, що й надалі визнавали одкровення Вед, відомі як астіка (шість систем: ньяя, вайшешика, санкхья, йога, веданта, міманса); ті ж, хто цілковито заперечував ведичні основи, знані як настіка (див. Астіка і настіка). Серед філософських і релігійних учень, які виникли на ґрунті заперечення ідей брагманізму, найвідоміші — чарвака, джайнізм, буддизм.
Література
- Gonda J. Vedic Literature (Saṃhitās and Brāhmaṇas). Wiesbaden : Otto Harrassowitz, 1975. 470 p.
- Ларіонова В. К. Історія національних (етнічних) релігій. Івано-Франківськ : В. І. Третяк. 2010. С. 65–71.
- Keay J. India : A History. New York : Grove Press, 2011. 640 р.
- Nicholson А. Unifying Hinduism: Philosophy and Identity in Indian Intellectual History. New York : Columbia University Press, 2013. 380 p.
- Perrett R. An Introduction to Indian Philosophy. Cambridge : Cambridge University Press, 2016. 249 p.
- Baird F., Heimbeck R. Philosophic Classics : in 6 vol. 3rd ed. Vol. 6: Asian Philosophy. London : Routledge, 2017. 626 p.
- Індійська філософія / За ред. Т. П. Кононенка. Харків : Фоліо, 2019. 142 с.
- Long J. D. Historical dictionary of Hinduism. Lanham : Rowman & Littlefield Publisher. 2020. 474 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луцюк М. В. Брагманізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Брагманізм (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.10.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
