Релігійні практики
Релігі́йні пра́ктики — одна з базових (поряд із віруваннями, організаціями, інститутами) складових релігії; сукупність фізичних або духовних практичних дій, безпосередньо пов’язаних зі змістом віровчення, релігійним досвідом, взаємодією з релігійними інститутами.
Зміст
Загальна характеристика
Релігійні практики є різновидом соціальних практик, з усіма їх ознаками і функціями (інтеграція індивідів, створення відчуття спільнотності, формування традиції, підтримання стабільності та ідентичності спільноти, живлення ентузіазму, емоційної енергії, впевненості тощо). Специфіка релігійних практики визначена:
- символічним змістом (зокрема тим, що вони створюють відчуття зв’язку з надприродним, причетності до споконвічного і майбуття, до священного часу і простору, кінця світу тощо);
- особливістю емоцій, які вони викликають (за умов щирої глибокої релігійної віри, емоції, що виникають під час здійснення релігійних практик, є значно сильнішими та стійкішими, ніж при здійсненні колективних практик без релігійної основи).
Це обумовлює більшу силу впливу релігійних практик на особу (групу), порівняно з іншими видами практик. Проте, у разі формальної включеності до релігійних практик їхні соціальні наслідки аналогічні до світських колективних чи групових взаємодії.
Релігійні практики (фізичні або духовні) передбачають єдність ментального, вольового та тілесного актів; активні дії, а не пасивне споглядання; задіюють всі способи сприйняття людини: зір, слух, нюх, дотик, смак, розум та почуття.
Релігійні практики можуть бути колективними (груповими) та індивідуальними (персональними).
Види релігійних практик
Варіативність релігійних практик обумовлена змістом конкретного релігійного вчення, місцезнаходженням і чисельністю спільноти, історичним контекстом тощо.
Оскільки релігійні практики пов’язані передусім зі взаємодією з об’єктами релігійної віри, то вони залежать від характеру такої взаємодії. В релігіях, основу яких становить взаємодія з духами чи містичними силами, чільне місце посідатимуть магічні практики (див. Магія), шанування священних предметів, фетишизм, жертвоприношення, медитація. У віруваннях, які базуються на системі етичних вимог й максимі упокорення Богові, центральними будуть практики богослужінь, релігійних церемоній та ритуалів, проповідей, обітниць, молитов, вивчення священних текстів, надання грошових пожертв, аскези тощо.
Розроблено різні класифікації релігійних практик. Так, виділяють: імітаційні й контагіозні магічні практики, традиційні й нетрадиційні (новітні), канонічні (класичні) й неканонічні, календарні практики (річного, місячного, тижневого тощо циклів), письмово зафіксовані й незафіксовані та ін.
Кожна релігія прагне охопити своїми практиками всі найважливіші акти індивідуального (народження, дорослішання, шлюб, смерть) та суспільного (значимі події, коронації, складання присяги, державні свята та ін.) життя.
Релігійні практики та релігійні вірування
Взаємодія релігійних вірувань та практик має складний характер. З одного боку, саме через релігійні практики оприявнюються релігія та релігійність, а зміст практик значною мірою визначений особливостями релігійного вчення. Це обумовлює ситуацію сакралізації релігійних практик (до них ставляться як до власне священного) та їх імперативність (те, що вимагає суворого дотримання). Навіть найменше відхилення від культових дій, які вважають «споконвічними», може сприйматися болісно і призводити до релігійних розколів (див. Старообрядництво). З іншого боку, релігійні практики не лише «оформлюють» вірування, а й закріплюють та підтримують їх, є механізмом збереження і трансляції релігійної традиції. Крім того, релігійні практики з плином часу можуть впливати на зміну релігійного вчення, є постійним процесом переосмислення та прикладного коригування комплексу релігійних текстів, норм та інститутів.
У процесі побутування релігійних практик поряд із дисципліною вірян, що задана нормою, каноном, існує й простір для інтерпретації та вільного експериментування. Реально здійснювані дії, обряди, ритуали можуть відрізнятися від приписаних каноном зразків. Крім того, самі обряди піддаються постійному конструюванню, і як «одвічні» починають сприймати ті практики, що є відносно новими (наприклад, занурення у воду на свято Хрещення Господнього).
Відтак релігійні практики є одночасно й похідними від вірувань і «творцями» вірувань (через них релігія змінюється й створюється). Джерелом практики можуть бути як релігійні інститути та духовенство, так і маси мирян (народна релігійність). Як наслідок, нерідко наявний розрив між нормативною практикою, санкціонованою релігійним авторитетом, і реальною поведінкою вірян.
Роль релігійних практик у релігійному комплексі
Релігійні практики — винятково важливі для забезпечення існування релігії, живлення релігійної віри. На думку соціолога Р. Коллінза (нар. 1941; США), сила релігійного зобов’язання й вірування в релігійні символи зростає і спадає відповідно до успішності інтерактивних ритуалів. Нова релігія постає, коли група формує спільні релігійні практики, котрі надають їй групову ідентичність та символічні знаки, що уособлюють вірування. Відповідно, релігія зрутинюється, коли ритуали мають помірний ефект, і занепадає, коли групові ритуали здійснюють неемоційно, їх учасники лишаються байдужими. Без символічних колективних практик релігія приречена на зникнення. М. Арчер (нар. 1943; Велика Британія) називає релігію «кодифікацією практик».
Місце релігійних практик у релігійному комплексі з часом змінювалося. В архаїчних віруваннях, племінних релігіях вони мали стрижневе значення. В розвинених світових релігіях практики (культ) дещо поступилися духовно-екзистенційним складовим (наприклад, наголос на особистій вірі став центральним посилом європейської Реформації).
Припускають, що зменшення значущості релігійних практик стало одним із чинників секуляризації в Західній Європі. На думку М. Дуглас, релігія в західних суспільствах ослабла саме тому, що стала деритуалізованою, відірвалася від релігійного календаря, життєвих циклів та щорічного кола аграрного виробництва. Підсилило цю тенденцію, за висновком Р. Коллінза, і втрата релігією монополії на ритуали та розвиток світської обрядовості.
Функції релігійних практик у суспільстві
Е. Дюркгейм дійшов висновку, що в примітивних релігіях релігійні практики (ритуали) забезпечують: 1) посилення контактів між членами суспільства; 2) надання цим контактам інтимнішого характеру; 3) підготовку до соціального життя; 4) інтеграцію спільноти; 5) підтримку традицій, трансляцію і закріплення цінностей; 6) створення відчуття ейфорії.
Р. Коллінз вважає, що ритуали взагалі та релігійні ритуали зокрема забезпечують сповнення спільноти емоційною енергією, впевненістю, ентузіазмом, моральним почуттям хорошого і поганого.
П. Бурдьє зазначав, що в суспільстві, поділеному на класи, структура системи релігійних практик, притаманним різним групам або класам, є одним із чинників увічнення та відтворення соціального ладу, освячує та легітимує останній.
Водночас інтегративна дія релігійних практик не виключає їх диференціювального впливу. Зокрема, через релігійні практики оприявнюються відмінності між групами, а групи формують різні практики, які б відрізняли їх від інших соціальних колективів.
Соціальна роль релігійних практик відрізнялася в різні історичні епохи. В спільнотах, де всі види практики так чи інакше мали релігійний характер, роль релігійних дій у підтримці цілісності була визначальною. В секуляризованих суспільствах, де поширилися численні світські колективні обряди й ритуали, релігійні практики — лише одна зі складових механізму забезпечення єдності.
Значення
Значення релігійних практик виявляється в двох основних аспектах — для функціонування цілісного релігійного комплексу та для соціальних взаємодій загалом.
Релігійні практики забезпечують існування, відтворення й трансляцію релігії, впливають на силу релігійної віри, забезпечують інтегрованість та ідентичність релігійних спільнот. Критична важливість релігійних практик визначена тим, що основна маса вірян взаємодіє з релігією саме через практики (тоді як обізнаність із віровченням залишається поверховою). Дотепер дані про залучення особи в релігійні практики можуть вважатися вагомішими показниками релігійності, ніж самодекларація віри. Саме практикуючий вірянин вважається справді віруючим, ближчим до автентичної норми. Від П. Бурдьє дослідники в галузі соціальних наук концептуалізують релігію не так у термінах вірувань, як у термінах практик та звичок.
Додатково
- Серед соціологів релігії часом висловлюються думки, що релігійні практики взагалі є первинними в релігії, натомість віровчення вибудовується навколо них. Так, Р. Коллінз зазначав, що позаяк ритуал підживлює символи і вірування, «саме відмінності в ритуалах зумовлюють головні розбіжності в доктрині», а «те, що сповідується в релігії в кожен конкретний момент, є результатом панівних ритуальних практик». Він припустив, що відмінності моделей життєвої поведінки протестантів та католиків визначалися не релігійною етикою (як це намагався обґрунтувати М. Вебер), а різною організацією ритуальних практик. Проте, подібні зауваги є не вповні коректними: практики початково вибудовуються навколо вірувань, хоча після усталення можуть активно впливати на їхній зміст, «підлаштовуючи» під себе.
- Іноді терміни «релігійні практики» та «релігійний культ» використовують як синоніми, оскільки культові дії охоплюють більшу частину практик релігійних. Водночас є низка практик, які виходять за межі культу (наприклад, магічні й езотеричні практики, медитації).
Джерела
- Archer M. Being Human. The Problem of Agency. Cambridge : Cambridge University Press. 2000. 336 p.
- Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя: тотемна система в Австралії / Пер. з фр. Г. Філіпчук, З. Борисюк. Київ : Юніверс, 2002. 424 с.
- Бурдьё П. Генезис и структура поля религии / Пер. с фр. О. И. Кирчик // Социальное пространство: поля и практики. Санкт-Петербург : Алетейя ; Москва : Институт экспериментальной социологии, 2005. 576 с.
- Коллінз Р. Мікросоціологія релігії: колективні та індивідуальні релігійні практики // Спільне. 2014. URL: https://commons.com.ua/ru/mikrosotsiologiya-religiyi/
Література
- Топоров В. Н. О ритуале: введение в проблематику // Архаический ритуал в фольклорных и ранне-литературных памятниках. Москва : Наука, 1988. С. 7–60.
- Религиозные практики в современной России / Под ред. К. Русселе, А. Агаджаняна. Москва : Новое издательство, 2006. 395 с.
- Mellor Ph., Shilling C. The Religious Habitus. Embodiment, Religion, and Sociological Theory // The New Blackwell Companion to the Sociology of Religion / Еd. by B. Turner. Chichester : Wiley-Blackwell, 2010. 712 p.
- Douglas M. Purity and Danger. London : Routledge, 2015. 208 p.
- Паращевін М. Релігія в Україні: траєкторія інституційних змін. Київ : Ін-т соціології НАН України, 2017. 360 с.
- Свиридова Л. О. Религиозные практики: опыт дефиниции и классификации // Вестник Санкт-Петербургского государственного института культуры. 2018. № 3 (36). С. 58–61.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Паращевін М. А. Релігійні практики // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Релігійні практики (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.03.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
