Гегемонія
Гегемо́нія (грец. ἡγεμονία — провід, керівництво, управління, командування, політичне верховенство, від грец. ἡγέομαι — йти попереду, вести) — домінування однієї групи над іншою, часто підкріплене легітимними нормами та ідеями; соціальний, культурний, ідеологічний чи економічний вплив панівної групи. Може бути регіональною або глобальною. Відповідно гегемон — суб'єкт (особа, група, нація, клас чи держава), який реалізує гегемонну владу, здійснює поширення гегемонних ідей.
Зміст
Застосування терміна
Початково термін застосовували для опису відносин між полісами Давньої Греції. Давньогрецькі історики Геродот, Ксенофонт, Ефор (бл. 400–330 до н. е.; тепер Туреччина) були піонерами вжитку терміна «гегемонія» в сучасному розумінні.
З 19 ст. гегемонія означала:
а) безумовне соціальне чи культурне домінування або перевагу однієї групи в суспільстві чи середовищі (напр., концепція гегемонії пролетаріату, розвинута в марксизмі, або ідеї расової гегемонії, висунуті в межах расово-антропологічної школи тощо);
б) групу чи режим, які здійснюють неправомірний вплив у суспільстві.
У 20 ст. ідеї гегемонії у різних аспектах розвивали політологи, філософи А. Грамші, С. Голл, Л. Альтюссер, Н. Пуланзас, І. Валлерстайн, П. Тейлор, Дж. Най та ін.
Термін «гегемонізм» позначав ідеологію та політику встановлення геополітичної та культурної переваги однієї країни (групи, еліти тощо) над іншими. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Про неприпустимість політики гегемонізму в міжнародних відносинах» (1979) засудила гегемонізм у всіх його проявах, передусім прагнення держав або груп держав посісти панівне становище в світі, здійснювати гегемонію у міжнародних відносинах.
Характеристика
Гегемонія може набирати різних форм. Доброзичливі держави-гегемони надають суспільні блага країнам, що перебувають у сфері їхнього впливу. Диктаторські — використовують свою економічну чи військову силу, щоби дисциплінувати «непокірні» країни й втримати їх у сфері впливу будь-якими засобами. Експлуататорські — безжально витягають ресурси з інших країн.
У теоріях імперіалізму гегемонний порядок визначав внутрішню політику та суспільний характер підлеглих держав.
Історичні приклади
Давньогрецькі міста-держави Спарта (гегемон Пелопоннеської ліги 4–6 ст. до н. е.) та Афіни (гегемон Делоського союзу 478–404 до н. е.).
Перська імперія у 550–330 рр. до н. е. (див. у ст. Персія Давня).
Римська імперія була гегемоном у Середземномор'ї (1 ст. до н. е. — 5 ст. н. е.), але в Західній Азії їй протистояли іранські держави (Парфянське царство та імперія Сасанідів).
Монгольська імперія в Євразії (13–14 ст.).
Османська імперія (сер. 15 ст. — поч. 18 ст.).
Іспанська імперія (15–17 ст.).
Франція (17–18 ст. та наполеонівські війни).
Британська імперія (19–20 ст.). Відома як найбільша колоніальна імперія в історії людства, хоча й не була абсолютним гегемоном, оскільки її вплив неодноразово підважувався Німецькою, Французькою та Російською імперіями.
У 20 ст. СРСР та США (1946–1989) утворили біполярний світ. Після розпаду СРСР в 1991 США були єдиною державою-гегемоном світу.
Ідеологія гегемонізму лягла в основу державної пропаганди в РФ, Китаї.
Загострення боротьби за світову гегемонію є однією з ознак сучасної геополітики.
Концепція Антоніо Грамші
Теоретичні розробки А. Грамші стали фундаментом для сучасних культурних студій та критичної теорії. На його працях, що дали нове життя марксизму, побудована неомарксистська (див. Неомарксизм) критика ідеології.
Один із ключових розділів «Тюремних зошитів» (італ. «Quaderni del carcere»; 1929–1935) А. Грамші — вчення про гегемонію (фактично, це частина загальної теорії революції як зламу держави і переходу до нового соціально-політичного порядку). Виділив два види підпорядкування: домінування (примус) та гегемонію, які ґрунтуються на двох різних формах контролю — зовнішньому (силою) та внутрішньому (переконанням). Гегемонію розумів як поєднання політичного, інтелектуального та морального лідерства. На думку А. Грамші, гегемонія формується в країнах, де є розвинене громадянське суспільство (під останнім розумів мережу приватних організацій панівного класу, прямо не включених в апарат державної влади: це професійні, культурні, громадські, релігійні, благодійні організації та політичні партії) та класові структури. Уперше виникає в розвинених буржуазних державах (хоча за феодалізму роль гегемона відігравала церква).
А. Грамші визначав гегемонію як «культурне панування одного класу над іншим, досягнуте за допомогою технології консенсусу через управління змістом культурних форм і головних установ». Вирішальну роль у провадженні панівної ідеології гноблення й підпорядкування виконують не безпосередні важелі економічного примусу, а культура — школа, церква, мас-медії, наука, індустрія розваг. Відтак гегемонія — це передусім культурне явище, що вимагає певної суспільної злагоди. Вона не може бути досягнута (або зруйнована) шляхом прямого насильства, а є гнучким процесом малопомітної зміни думок і настроїв у свідомості кожної людини.
Дійшов висновку, що культурно-ідеологічну гегемонію здійснюють інтелектуали, виховані панівним класом (напр., шкільні вчителі, офіцери, журналісти, письменники, філософи, політтехнологи тощо, т. з. органічні інтелектуали).
Сучасні погляди
Транснаціональна історико-матеріалістична школа розглядає держави як важливі компоненти гегемоністських порядків, але пов’язує гегемонію з економічними, політичними та соціальними структурами, що сприяють певним моделям виробництва у світовій економіці. Ці світові порядки функціонують через розповсюдження правил і норм, багатьом з яких надано легітимність через міжнародні організації та інституції (найважливіші з них зазвичай регулюють валютні та торгові відносин). У масовій культурі гегемонія реалізується через несвідому згоду, коли людина, громадянин держави, бажає того, що потрібно і вигідно для ідеології чи панівної системи.
Філософ-неомарксист Л. Альтюссер у праці «Ідеологія та ідеологічні державні апарати» (франц. «Idéologie et appareils idéologiques d'État»; 1970) виділив два види державних апаратів: репресивні та ідеологічні. Якщо перші діють у суспільній сфері, то другі — у приватній. До списку відповідних ідеологічних апаратів держави, які й творять гегемонію, увійшли: релігійний, шкільний, сімейний, юридичний, політичний, профспілковий, інформаційний, культурний.
Соціолог марксистського спрямування С. Голл модернізував теорію А. Грамші та чітко визначив роль медіа як «ідеологічного апарату держави», який покликаний виробляти та підтримувати консенсус у суспільстві у такий спосіб, що інтереси певних груп презентовані як загальні.
У концепції світ-системи І. Валлерстайна гегемонія постає як певна кінцева фаза динамічного розвитку конкурентних відносин між державами. Гегемонія, на його думку, виникає як елемент природного функціонування капіталістичної «світ-економіки» (розглядав три випадки: Нідерланди у 17 ст., Велика Британія у 19 ст., США у 20 ст.). Результатом встановлення гегемонії вважав періоди відносного миру в світ-системі. Висновував, що розвиток сучасної світ-системи визначений занепадом колишніх гегемонів і визріванням геополітичної можливості створити нову (і також тимчасову) систему нерівномірного розподілу влади.
Е. Лаклау (1935; Аргентина — 2014; Іспанія) та Ш. Муфф (нар. 1943; Бельгія) у праці «Гегемонія та соціалістична стратегія» (франц. «Hégémonie et stratégie socialiste» ; 1985) визначили гегемонію як політичні відносини влади, за яких підпорядковане суспільство (колектив) виконує соціальні завдання, що є культурно неприродними й невигідними для нього, але які мають винятковий зиск для імперських інтересів гегемона.
Гегемонія — це військові, політичні та економічні відносини, що виникають як артикуляція в політичному дискурсі. У культурному плані гегемонія також встановлюється за допомогою мови, зокрема, нав’язаної lingua franca гегемона, яка потім є офіційним джерелом інформації для населення, соціуму підлеглої держави.
Одночасно із поняттям гегемонії, переважно у політичній сфері, застосовують поняття «м’яка сила». Цей термін широко використовують у міжнародних відносинах аналітики і державні діячі. Концепт «м’яка сила» ввів до наукового обігу у першій половині 1990-х професор Гарвардського університету Дж. Най (хоча сама ідея привабливості й привернення як форми сили походить від спадщини стародавніх китайських філософів, як-от Лао Цзи).
Філософ і культуролог Г. М. Маклуен приписував гегемонні властивості засобам комунікації, які самі контролюють нову епоху.
Професор Г. Почепцов (нар. 1949; тепер Україна) використовує поняття динамічної та статичної матриці для розуміння гегемонії. Професор П. Кралюк (нар. 1958; тепер Україна) зазначає, що етнічна, культурна гегемонія може бути пов’язана з гегемонією релігійною; хоча можлива і відносна самостійність останньої, коли певна конфесійна група намагається встановити своє культурне домінування над іншими конфесіями. Політичні характеристики гегемонії досліджують українські науковці Р. Запорожченко, М. Шепєлєв, М. Пурій та ін.
Література
- DuBois T. D. Hegemony, Imperialism and the Construction of Religion in East and Southeast Asia // History and Theory. 2005. Vol. 44 (4). Р. 113–131.
- Hegemony: Studies in Consensus and Coercion / Ed. by R. Howson, K. Smith. New York : Routledge, 2012. 256 р.
- Субботін А. А. Гегемонія міжнародна // Українська дипломатична енциклопедія : у 5 т. / Гол. редкол. Д. В. Табачник. Харків : Фоліо, 2013. Т. 1. C. 453.
- Шепєлєв М. Концепції гегемонії у сучасній геополітичній науці // Грані. 2013. № 8 (100). С. 71–77.
- Петрушкевич М. Гегемонія мас-медіа // Релігійна комунікація у контексті масової культури. Острог : Національний університет «Острозька академія», 2018. 408 с.
- Schenoni L. L. Hegemony // Oxford Research Encyclopedia of International Studies. Oxford : Oxford University Press, 2019. URL: https://oxfordre.com/internationalstudies/display/10.1093/acrefore/9780190846626.001.0001/acrefore-9780190846626-e-509?rskey=iM3tCF&result=1
- Запорожченко Р. Концептуальні засади дослідження гегемонії як процесу реалізації владних відносин // Вісник Львівського університету. Серія: Філософсько-політологічні студії. 2020. Вип. 28. С. 140–146.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Петрушкевич М. С. Гегемонія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гегемонія (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
