Санкх'я
Сáнкх’я (санскр. sāṁkhya — пов’язаний із рахуванням/числом/ розмірковуванням, від saṁkhyā — рахування, число, розмірковування) — індійська філософська школа (див. Даршана), що займається переліком (звідси й назва) та аналізом таттв (санскр. tattva) — засадничих буттєвих елементів. Розмірковування над таттвами зорієнтоване на досягнення найвищого, абсолютного пізнання-проникнення в їхню природу, яке вважається єдиним способом визволення від сансари та невіддільного від неї страждання. Санкх’я належить до філософських шкіл, що визнають авторитет Вед.
Зміст
Основні етапи в історії санкх’ї
Згідно з традицією, засновником санкх’ї є Капіла (найвірогідніше — міфологічна постать). Витоки вчення санкх’ї сягають ранніх індійських текстів, найдавніші з яких датуються 6 ст. до н. е. Як система філософії санкх’я сформувалася значно пізніше — у 1 ст. до н. е. – 2 ст. н. е. Її основоположний текст «Санкх’я-каріка» (Sāṁkhya-kārikā) був складений Ішваракришною (Īśvarakṛṣṇa) лише у 4–5 ст. н. е.
В історії санкх’ї виділяють п’ять основних етапів:
1. Протосанкх’я (з 6 ст. до н. е., від часів життя вчителя Будди Аради Калами, котрий сповідував доктрину протосанкх’ї, до 2 ст. н. е.) — плекає ідеї, які пізніше становитимуть осердя доктрини класичної санкх’ї. До них належать спроби переліку й опису таттв та концепція звільнення за допомогою їх пізнання. В основі цих переліків закладене протиставлення двох принципів: пуруші — чистого суб’єкта, найглибшого «я», і пракриті — першоматерії, з якої у певній послідовності виникали її витвори, формуючи все, що фізичне, та все, що психічне. Про існування протосанкх’ї свідчать: поема Ашваґгоші «Життя Будди» (Buddha-carita); низка упанішад — Катха-упанішада, Шветашватара-упанішада, Майтрі-упанішада; медичний трактат Чараки «Чарака-сангіта»; деякі частини Магабгарати (передусім Бгаґавадгіта, Мокшадгарма, Ануґіта, Санатсуджатія); Маркандея-пурана, Ваю-пурана тощо.
2. Передкласична санкх’я (між 1 ст. до н. е. та 2 ст. н. е.) — формування санкх’ї як самостійного філософського напряму. Для цього етапу характерні численні вчителі, осередки та тексти, що проголошують різні, іноді суперечливі, погляди. До філософів передкласичної санк’ї належали Пауріка, Паньчадгікарана, Патаньджалі (інший, ніж автор базового тексту класичної йоги чи знаний граматик), Варшаґанья і коло «послідовників Варшаґаньї» (санскр. vārṣagaṇāḥ), Віндг’явасін, Мадгава. Рання санкх’я розуміє себе як традицію Шаштітантри [санскр. ṣaṣṭitantra — дисципліна знання/доктрина/трактат, (що має) шістдесят (предметів дослідження)]. Авторство останньої приписувалося різним особам: Капілі, Паньчашіксі (ймовірно, міфологічна постать), Варшаґаньї тощо. До нашого часу не дійшов жоден текст передкласичної санкх’ї, а знання про неї ґрунтуються на свідченнях інших шкіл та пізніших текстів санкх’ї (з останніх найважливішим джерелом є «Юкті-діпіка»).
3. Класична санкх’я (4-5 ст. – 9-10 ст.). Виняткову роль у збереженні санкх’ї як філософського напряму відводять філософу-поету Ішваракрішні, який систематизував її вчення у творі «Санкх’я-каріка» (4–5 ст.). Цей твір є першим текстом санкх’ї, що зберігся. Класична санкх’я вважає «Санкх’я-каріку» основоположним текстом, де подано стислий виклад Шаштітантри, розглянуті всі предмети її дослідження, але випущені ілюстративний матеріал та полеміка.
Період класичної санкх’ї, започаткований «Санкх’я-карікою», охоплює створення коментарів до неї, що розвивають викладену в ній систему філософії. Знайдено 8 коментарів класичної санкх’ї (наведені у хронологічному порядку): коментар, що зберігся у перекладі китайською, який здійснив Парамартха (Paramārtha); «Санкх’я-врітті» (Sāṁkhya-vṛtti); «Санкх’я-саптаті-врітті» (Sāṁkhya-saptati-vṛtti); «Ґаудапада-бгаш’я» (Gauḍapāda-bhāṣya) за авторства Ґаудапади (Gauḍapāda); «Юкті-діпіка» (Yukti-dīpikā); «Джая-манґала» (Jaya-maṅgalā); «Матхара-врітті» (Māṭhara-vṛtti) Матхари (Māṭhara); «Таттва-каумуді» (Tattva-kaumudī) Вачаспаті Мішри (Vācaspati Miśra) — останній коментар класичної санкх’ї. Після створення «Таттва-каумуді» (середина 9 ст. або друга половина 10 ст.) настає тривала фаза застою у розвитку санкх’ї.
Про впливовість санкх’ї у І тис. н. е. свідчить, зокрема, той факт, що видатний філософ адвайта-веданти Шанкара, критикуючи різні філософські доктрини, найбільше уваги присвятив саме спростуванню санкх’ї.
4. Посткласична санкх’я. У 14–15 ст. відбувається ренесанс санкх’ї, що характеризується виникненням двох нових її форм.
Хронологічно першу з них започатковує «Таттва-самаса» (Tattva-samāsa, 14 ст.), сутри якої є стислим переліком предметів вчення санкх’ї (текст складається з близько 40 слів). Найранішим і найважливішим коментарем до «Таттва-самаси» є «Крама-діпіка» (Krama-dīpikā) (14 ст.).
Другу форму започатковують «Санкх’я-сутри» (Sāṁkhya-sūtra, 15 ст.), котрі — разом із найдавнішим і найбільш значимим коментарем до них «Санкх’я-сутра-врітті» (Sāṁkhya-sūtra-vṛtti, 15 ст.) Аніруддги (Aniruddha) — відіграли провідну роль у відродженні санкх’ї. Наступним коментарем до «Санкх’я-сутр» є «Санкх’я-правачана-бгаш’я» (Sāṁkhya-pravacana-bhāṣya), створена Віджняною Бгікшу (Vijñāna Bhikṣu) у другій половині 16 ст. Метою автора «Санкх’я-сутр» та його коментатора Аніруддги було відродження санкх’ї як самобутньої філософської системи; натомість Віджняна Бгікшу вміщує її в ієрархію вчень веданти, що знаменує поглинення санкх’ї ведантою.
«Таттва-самаса», «Крама-діпіка», «Санкх’я-сутри» і «Санкх’я-сутра-врітті», по-перше, представляють санкх’ю як самостійну систему філософії, по-друге, розвивають ту саму доктрину, що й санкх’я класична, і не суперечать їй, по-третє, є оригінальними текстами, а не переказом текстів попередників. Натомість коментар Віджняни Бгікшу та, ймовірно, інші тексти санкх’ї, які укладалися після нього, не відповідають принаймні одній з трьох згаданих ознак.
5. Сучасне відродження санкх’ї-йоґи, пов’язане з діяльністю Гарігарананди Араньї (Hariharānanda Āraṇya) (1869–1947) та його послідовників. Погляди Гарігарананди Араньї, автора численних праць, є оригінальним синтезом класичних форм санкх’ї та йоґи. Обидві традиції потрактовані як одна система філософії. У 1920-х Гарігаранандa Аранья засновує у містечку Мадгупур індійського штата Бігар (тепер штат Джгаркханд, Індія) монашу спільноту Капіла Матха/Капіл Матх. Спільнота сповідує і практикує санкх’ю-йоґу; назагал нечисленна, хоч має кілька осередків і поза Мадгупуром та світських послідовників.
Філософське вчення класичної та посткласичної санкх’ї
Фундаментом філософської системи санкх’ї є онтологічний дуалізм. Санкх’я постулює існування двох вічних та незалежних (санскр. svatantra, anāśrita), незвідних одне до одного буттєвих принципів: пуруші та пракриті. Пракриті є сам-єдиною, спільною для всіх пуруш, натомість пуруші — багаточисельні, кожне тонке тіло (liṅga, liṅga-śarīra) характеризується зв’язком зі своїм пурушею.
Пуруша (puruṣa — буквально «людина», «чоловік»), або атман (ātman —«собість», «сам», «себе»), — це чистий суб’єкт і є протилежністю (viparyaya) пракриті. Пуруша — начало свідоме (cetana), бездіяльне (akartṛ) / пасивне (udāsīna), незмінне (apariṇāmin), яке нічого не породжує (aprasava-dharmin); серед його характеристик — буття свідком (sākṣitva), глядачем (draṣṭṛtva), індиферентність (mādhya-sthya) та свобода, тобто повна ізоляція (kaivalya) від пракриті та породженого нею світу, що відповідають за страждання.
Пракриті (prakṛti — прародителька) — це начало позбавлене свідомості (acetana), активне (kartṛ) і таке, що породжує (prasava-dharmin), яке є безупинним перетворенням (pariṇāma) трьох ґун (guṇa — «нитка», «мотузка»). Внаслідок цього перетворення й виникає світ, який є чимось зовнішнім по відношенню до пуруші. Звільнення (mokṣa) від сансари та невіддільного від неї страждання санкх’я розуміє як відособлення (kaivalya — букв. «ізоляція») від пракриті та цілковите самоототожнення з пурушею.
Три ґуни — це саттва (sattva), раджас (rajas) і тамас (tamas). Природою саттви є приємність, раджасу — страждання, тамасу — отупіння. Ґуни не є частинами пракриті, які можна відокремити одну від одної: кожна ґуна є невіддільною від двох інших. Різноманіття світу є наслідком багатства комбінацій ґун, які творять суще, оприявнюються в різних пропорціях.Оскільки ґуни невіддільні одна від одної, до природи кожного прояву пракриті належить ґуна раджас (носій страждання). Відтак цілковите звільнення від страждання неможливе без повного відособлення від пракриті.
Внаслідок порушення первісної рівноваги трьох ґун із пракриті у певній послідовності виникають її 23 витвори. Першим з’являється «великий» (mahat), або буддгі (санскр. buddhi — інтелект, усвідомлення, свідомість, розрізнення). На рівні індивіда цей найтонший витвір пракриті є найвищим психічним органом, що відповідає за результат всіх психічних процесів, у тому числі пізнавальних та волітивних. Результат кожного психічного процесу є трансформацією (vṛtti) буддгі; для санкх’ї ця трансформація не є чимось іншим, ніж її носій (субстрат), тобто сам буддгі. З буддгі виникає аганкара (ahaṁkāra — букв. «виробник “я”») — его, «я» істоти, котра перебуває у сансарі. Аганкара спричинює те, що прояви пракриті, у тому числі психічні явища, трактуються як «мої» чи «я» (санкх’я вважає це виразом незнання свого істинного «я», яким є пуруша). З аганкари виникають 11 індрій (санскр. indriya — чуття, здатність, функція, орган) та 5 танматр (tanmātra — букв. «лише те»). До 11 індрій належать 10 зовнішніх індрій та 1 внутрішня — манас (санскр. manas – розум). Зовнішні індрії — це 5 індрій пізнання (зір, слух, нюх, смак і дотик) та 5 індрій дії (мовлення, хапання, ходіння, випорожнення й розмноження). Манас впорядковує дані, отримані від індрій пізнання, та координує активність індрій дії. Манас є посередником між зовнішніми індріями та вищими психічними органами — аганкарою й буддгі; також є внутрішнім чуттям. Танматри — це 5 тонкоматеріальних принципів: того, що звучить; того, що приступне дотику; видимого; того, що має смак, та того, що має запах. Буддгі, аганкара, манас, 10 зовнішніх індрій та 5 танматр утворюють разом тонке тіло істоти, яка перебуває у сансарі. Танматри є основами стихій та їхніх якостей (звуку, дотику, барви, смаку та запаху): із 5-ти танматр виникають 5 стихій, тобто грубоматеріальних елементів (санскр. bhūta), — земля, вода, вогонь, вітер, ефір. Зі стихій складаються всі тіла фізичної, чуттєво сприйманої реальності. Світ, який має своє джерело в пракриті, охоплює не тільки фізичну дійсність, але й психіку з усіма її проявами.
Пуруша, пракриті та згадані вище її 23 витвори сукупно становлять 25 таттв, пізнанням яких і займається санкх’я.
Санкх’я визнає три джерела достовірного знання (санскр. pramāṇa): сприйняття (dṛṣṭa, pratyakṣa), умовивід (anumāna) та авторитетне словесне свідчення (āpta-vacana, śabda). Пізнання таттв за їх допомогою має служити досягненню пізнання-розрізнення (vijñāna, viveka-jñāna, viveka) пуруші й пракриті — пізнання найвищого рівня, котре санкх’я вважала єдиним способом остаточної елімінації страждання.
Повне викорінення страждання є метою вчення санкх’ї. Хибне самоототожнення з тим, що має натуру пракриті, спричинює ув’язнення в сансарі та страждання. Натомість звільнення, рівнозначне цілковитому відособленню (kaivalya) від сфери пракриті (яка включає також психіку зануреної в сансару істоти), досягається за допомогою пізнання та засвоєння істини, що моє справжнє «я», пуруша, є відмінним і незалежним від пракриті. Пізнання пуруші й пракриті за допомогою звичайних джерел достовірного знання (тобто властивих звичайним людям, що не мають дару безпосереднього осягнення надприродної дійсності) ще не спричинює звільнення. Отримане знання належить засвоїти за допомогою спеціальної практики (санскр. abhyāsa — повторення, вправляння, призвичаєння) — так, щоби воно мало характер безпосереднього, інтуїтивного проникнення. Тільки таке проникнення безпосередньо й невідворотно спричинює визволення — розрив зі сферою пракриті та досягнення стану пуруші, тобто стану, коли пракриті, існуючи біля пуруші, на нього не впливає.
Значення санкх’ї
Санкх’я — самобутня та концептуально важлива система індійської філософії. Індійський філософ і вчений Ґопінатх Кавірадж назвав її «філософією Індії». Концепції санкх’ї, зокрема вчення про таттви та ґуни, проникли до багатьох галузей індійської культури. З джерела санкх’ї черпали різні релігійні та філософські традиції: йоґа, веданта, шиваїзм, шактизм. Елементи її доробку втілені в художній літературі, міфології, медичних і правничих трактатах тощо.
Цитата
Київський філософ та богослов С. С. Гогоцький писав про санкх’ю:
«Вона в Індії з усіх даршан… заслуговує найбільшої уваги. За своїми началами вона ширше та глибше усіх інших філософських індійських учень. …Санкія обіймає всі, щонайменше, головні питання філософії і ставиться до них із цілковитою свободою дослідження»
(Завгородній Ю. Ю. Рецепція індійської філософії в Україні. Лінія Вед (1840 – 1930-ті рр.). Київ: Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2013. С. 248–249).
Джерела
- Sankhyatatwa Koumudi by Bachaspati Misra / Ed. with a сomment. by Taranatha Tarkavachaspati. Calcutta : Sucharu Press, 1871. 160 p.
- The Sāṅkhya Kārikā with an Exposition Called Candrikā by Nārāyaṇa Tīrtha, and Gauḍapādācārya’s Commentary / Ed. by Becanarāma Tripāṭhī. Benares : Messrs. Braj. B. Das & Co., 1883. 101 p.
- Aniruddha’s Commentary and the Original Parts of Vedāntin Mahādeva’s Commentary to the Sāṁkhya Sūtras / Ed. with Indices by R. Garbe. Calcutta : Asiatic Society of Bengal, 1888. 351 p.
- Sāṁkhya-Saṅgraha. A Collection of the Works of Sāṁkhya Philosophy / Ed. by Vindhyeśvarī Prasāda Dvivedin. Benares : Chowkhamba Sanskrit Series Office, 1920. 227 p.
- Sāṁkhyakārikā of Śrīmad Īśvarakṛṣṇa with the Māṭharavṛtti of Māṭharācārya and the Jayamaṅgalā of Śrī Śaṅkara / Ed. by Viṣṇuprasāda Śarman [Māṭharavṛtti] and Satkāriśarman Vaṅgīya [Jayamaṅgalā]. Varanasi : Chowkhamba Sanskrit Series Office, 1970. 140 p.
- Suvarṇasaptati Śāstra. Sāṅkhya-Kārikā-Saptati of Īśvara-Kṛṣṇa with a Commentary / Reconstructed into Sanskrit from the Chinese Translation of Paramārtha and Ed. with English Notes, Introduction, and Appendices by N. Aiyaswami Sastri. Tirupati : Tirümalai-Tirupati Devasthanams Press, 1944. 157 p.
- Sāṁkhya-Saptati-Vṛtti (V1) / Ed. by E. A. Solomon. Ahmedabad: Gujarat University, 1973. 186 p.
- Sāṁkhya-Vṛtti (V2) / Ed. by E. A. Solomon. Ahmedabad: Gujarat University, 1973. 122 p.
- Yuktidīpikā. The Most Significant Commentary on the Sāṁkhyakārikā / Critically Ed. by A. Wezler i S. Motegi. Vol. 1. Stuttgart : Franz Steiner Verlag, 1998. 384 p.
- Īśvarakṛṣṇa. Sāṁkhyakārikā / Ed. by F. Ruzsa. 1998. URL: http://gretil.sub.uni-goettingen.de/gretil/1_sanskr/6_sastra/3_phil/samkhya/isvskaru.htm
- Англ. перекл.:
- Aniruddha’s Commentary and the Original Parts of Vedāntin Mahādeva’s Commentary on the Sāṁkhya Sūtras / Translated by R. Garbe. Calcutta : Baptist Mission Press, 1892. 345 p.
- Yuktidīpikā / Translated and Ed. by S. Kumar and D. N. Bhargava. Delhi : Eastern Book Linkers. Vol. 1: 1990. 236 p. Vol. 2: 1992. 434 p.
- Рос. перекл.:
- Лунный свет санкхьи. Ишваракришна. Санкхья-карика. Гаудапада. Санкхья-карика-бхашья. Вачаспати Мишра. Таттва-каумуди / Изд. подгот. В. К. Шохин, Москва: Ладомир, 1995. 326 с.
- Сутры философии санкхьи. Таттва-самаса. Крама-дипика. Санкхья-сутры. Санкхья-сутра-вритти / Изд. подгот. В. К. Шохин, Москва : Ладомир, 1997. 364 c.
Література
- Encyclopedia of Indian Philosophies. Delhi: Motilal Banarsidass (cont. ed.). Vol. 4: Sāṁkhya. A Dualist Tradition in Indian Philosophy / Ed. by G. J. Larson and R. S. Bhattacharya. 1987. 688 p.
- Завгородній Ю. Ю. Рецепція індійської філософії в Україні. Лінія Вед (1840 – 1930-ті рр.). Київ : Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2013. 412 с.
- Jakubczak M. Sens Ja. Koncepcja podmiotu w filozofii indyjskiej (sankhja-joga). Kraków : Księgarnia Akademicka, 2013. 285 s.
- Jacobsen K. A. Yoga in Modern Hinduism: Hariharānanda Āraṇya and Sāṁkhyayoga. Abingdon, New York: Routledge, 2018. 234 p.
- Łucyszyna O. Filozofia słowa klasycznej i poklasycznej sankhji. Warszawa : Dom Wydawniczy Elipsa, 2018. 366 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луцишина О. А. Санкх'я // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Санкх'я (дата звернення: 3.05.2024).
Оприлюднено: 24.12.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
