Знак

Природні знаки

Знаки Зодіаку

Знак радіаційної небезпеки

Знак — матеріальний, піддатний для чуттєвого сприйняття об’єкт, який у процесі пізнання і спілкування постає як представник, вказівник, презентант, замінник іншого об’єкта (явища, процесу, дії, події, ідеї тощо), властивості, відношення. Упорядкована множина знаків створює знакову систему. Загальна наука про знаки — семіотика.

Загальна характеристика

Знак — інтерсуб’єктивний посередник, медіатор у соціальних взаємодіях і комунікаціях. Призначений для одержання, зберігання, перетворення, трансляції інформації. Оскільки знак вказує на щось інше, слугує для позначення іншого, то розуміння знаку вимагає з’ясування його предметного, смислового, емоційного (експресивного) функціонального змісту (значення).

За сучасними уявленнями, знак відрізняється від простого сигналу тим, що його (знак) отримувач інтерпретує, тоді як на сигнал — просто реагує. Отриманий знак провокує ситуацію урозуміння, осмислення його адресантом. До знакової ситуації входять репрезентамен, його уявний та/або реальний об’єкт, а також передбачений спосіб реагування.

Історія вивчення знаків та їх функціонування сягає часів античності. Найбільшими серед стародавніх внесків є граматика Паніні (так зване Восьмикнижжя), діалог «Кратил, або Про правильність імен» (грец. «Κρατύλος ἢ περὶ ὀρϑότητος ὀνομάτων») Платона, погляди стоїків (твори збереглися фрагментарно, проте вплинули на теорію знаків від Аврелія Августина до Ж. Дельоза).

Знак — одне з фундаментальних понять теорії культури. За Р. Бартом, культура має семіотичний та утилітарний аспекти. Вважав, що всі явища культури (літературна, художня творчість, етикет, мода тощо) мають спільні механізми ґенези й функціонування та взаємопов’язані один з одним саме через їх знакову природу. Запропонував принципово нові методи аналізу культурних явищ, базовані на співвідношенні між знаками, між знаком і позначеним.

Виділяють європейську та американську теорії знака.

Американська теорія знака

За визначенням засновника американської семіотичної теорії Ч. Пірса, знаком або ж «репрезентаменом» є будь-що, що заступає місце чогось іншого у деяких (не всіх) відношеннях або якостях. Знаком можуть бути як матеріальна річ, так і нематеріальна сутність, поняття, уявлення, звучання артикульованої мови або образ. Знак може заступати місце будь-чого із зазначеного, проте ніколи в усіх аспектах (до прикладу, фотографія є знаком людини в аспекті її можливої ідентифікації, але не в комунікативному, тілесному; образ яблука не замінює його ні у смакових, ні у поживних якостях).

За Ч. Пірсом, класифікація знаків містить три тріади: залежно від відношення знака до об’єкта, до себе й до інтерпретанта. Для культурології найважливішим є перший поділ (так званий семантичний). Відповідно, виділяють знаки:

індексальні, або індекси;
іконічні, або ікони;
символічні, або символи.

Їх ранжують за мірою прямого чи опосередкованого зв’язків знака зі своїм значенням. Так, знак-індекс є наслідком свого значення, яке є причиною його появи (наприклад, слід на піску). Проте в культурі індекси присутні, зокрема це фотографія й кіно, які фіксують відбитки реальності у механічний спосіб, без опосередкування. Іконічний знак мотивований тим, що схожий за деякими ознаками на відображений об’єкт (наприклад, малюнок). Він, на відміну від світлини, пропущений через діяльність інтерпретатора, зв’язок його бачення з практикою малювання. Поряд з тим іконізм та індексальність є вимірами кожного знака, а не просто засадами класифікації. Третя категорія знаків (символи) — найбільш конвенційна, умовна. Знаки-символи не є наслідками своїх значень, і не подібні до них. Символ виникає тому, що певна спільнота людей вживає за традицією (в античній теорії «за домовленістю») саме такі звуки чи графічні комбінації для репрезентації загальнозрозумілих змістів. Перш за все, це знаки мови, словник і граматика якої не відображають означуваних речей, але вживаються конвенційно (не виняток навіть ономатопея, бо і звуконаслідування в мовах є конвенційним). Окрім так званих природних мов, до символічних знаків відносять безліч вторинних (від математичних до грошових).

Культуролог Л. Вайт вважав культуру проявом специфічно людської здатності до символізації, відводив знакові скромніше місце, близьке до простого сигналу (яким би назвали його сучасні послідовники У. Еко).

Європейська теорія знака

Європейська традиція семіотики, або семіології (уніфікація термінів відбулася 1969), тривалий час розвивалася паралельно і незалежно від американської. Веде свій початок від праці «Курс загальної лінгвістики» («Cours de linguistique générale»; 1916) Ф. де Соссюра, виданої посмертно його учнями.

За Соссюром, знак є двосторонньою єдністю плану виразу («означник») та плану змісту («означуване»). Акустичний вираз і семантичний зміст мисляться як ментальні образи, а не як матеріальні сутності. Соссюр вважав лінгвістику частиною семіотики. Деякі його послідовники (зокрема Р. Барт) переглянули це співвідношення як зворотне, вважали всі знакові системи культури похідними від мовної.

Сучасні дискусії

Завдяки зусиллям Ч. Морріса європейська та американська традиції перетнулися, але взаємний переклад термінів оприявнив складність їх узгодження. Під символом Ф. де Соссюр розумів дещо просто протилежне до знака-символу у Ч. Пірса. Символи, за Соссюром, є мотивованими, тоді як конвенційний знак власне і названо «знаком».

У значній кількості праць, від Р. Якобсона до Ж. Дельоза, від У. Еко до представників Тартуської семіотичної школи, здійснено спроби звести обидві традиції до єдиної терміносистеми. Дискусія про можливість їх уніфікації триває, позаяк обидві уґрунтовані на принципово різних засадах: логіко-філософських — у Пірса та мовознавчих — у Соссюра.

Аналіз поняття «знак», його гносеологічних, евристичних, комунікативних, мовнотворчих тощо функцій посідає важливе місце у філософії, логіці (зокрема математичній), лінгвістиці, психології, теорії комунікації, метаматематиці тощо. Вагоме значення для теорії знака, семіотики мало створення штучних формалізованих знакових систем для науково-дослідних і технічних потреб.

Література

Cobley P. Semiotics for Beginners. Cambridge : Icon, 1997. 176 p.
The Essential Peirce : in 2 vol. Bloomington : Indiana university press, 1998. Vol. 2. 584 p.
Noth W. Handbuch der Semiotik. 2 aufl. Stuttgart; Weimar : Metzler, 2000. 668 p.
Sebeok T. Signs: An Introduction to Semiotics. 2nd ed. Toronto : University of Toronto Press, 2001. 194 p.
Lotman M. Atomistic versus Holistic Semiotics // Sign Systems Studies. 2002. № 30 (2). P. 513–527.
Chandler D. Semiotics. The Basics. 3rd ed. London : Routledge, 2017. 352 p.
Собуцький М. А. Знаки в культурі // Культурологія: могилянська школа / За ред.: М. А. Собуцького, Д. О. Короля, Ю. В. Джулая. Київ : Олег Філюк, 2018. С. 261–291.

Автор ВУЕ

М. А. Собуцький

Покликання на цю статтю: Собуцький М. А. Знак // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Знак (дата звернення: 2.05.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.01.2022

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

Знак

Зміст

Загальна характеристика

Американська теорія знака

Європейська теорія знака

Сучасні дискусії

Література

Автор ВУЕ

Важливо!

Офіс Президента України

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Служба безпеки України

Міністерство оборони України

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України

Кіберполіція

Національна поліція України