Ашшур
А́шшур , араб. آشور هي, аккад. Aššur, Калат-Шергат — стародавнє місто (пагорб-урочище Калат-Шергат) південніше м. Шергат у Північному Іраку, споруджене на високому західному березі р. Тигр, вище впадіння в нього притоки Малий Заб; пам'ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 2003).
Історична довідка
Назване на честь семітського бога Ашшура. На думку дослідників, повноправних громадян — членів громади м. Ашшура називали ашшурайу, що давньогрецькі письменники перетворили на назву країни Ассирію. Місто (площа 70 га) мало вигідне географічне розташування. Для мешканців це уможливило контроль торгівлі металами (олово), тканинами та продовольством між Вавилонією, Малою Азією, Вірменським нагір’ям, Іраном.
Руїни Ашшура, пагорб Калат-Шергат, відкриті європейцями 1821, але лише 1845–1847 наукові пошуки тут розпочав дослідник О.-Г. Лейард (1817–1894; Франція — Велика Британія). Систематичні й успішні археологічні дослідження Калат-Шергату провели, Р. Колдевей (1855–1925; Німеччина) в 1903 та В. Андре (1875–1956; Німеччина), який керував розкопками до 1913. Знання аккадської мови дозволило йому виявити на руїнах Ашшура зіккурат, храми богині Іштар, Ашшура та інших богів, а також розкопати укріплення міста. Серед найголовніших знахідок стали рештки поховальних комплексів низки ассирійських царів Середньоассирійського царства. Зокрема, 18-тонні рештки гробу ассирійського царя Ашшурнасірапала «царя Всесвіту, царя Ашшура…». Археологічне вивчення стародавнього Ашшура здійснювали на кошти Німецького східного товариства, досліджені рештки виставлені в Пергамському музеї в м. Берліні.
Характеристика
Перше осіле поселення людей в урочищі Калат-Шергат виникло наприкінці 4 тис. до н. е. і належало субареям (носіям убейдської археологічної культури). В 3 тис. до н. е. селище на березі р. Тигру стало опорним пунктом шумерів серед субареїв, які спорудили тут храми богині Іштар та богу Енлілю. У середині 3 тис. до н. е. на цій території з’явилися скотарські східносемітські племена аккадців — «мешканців наметів», які асимілювали шумерське населення та принесли культ бога Ашшура. Ім’я останнього закріпилося як назва поселення. Аккадці розбудували укріплення навколо поселення, що перетворило його на стародавнє місто-громаду. У 24 ст. до н. е. Ашшур, ймовірно, входив до Аккадського царства Саргона Древнього та його нащадків. У 21 ст. до н. е. Ашшур став адміністративним центром Царства Шумеру і Аккаду (ІІІ династії Ура). Відомий найдавніший напис ашшурського намісника урського царя Бур-Сіна І (Амар-Зуена, 2045–2037 до н. е.) Зарікума присвячений богині Белат-екаллім. Після розпаду Царства Шумеру і Аккаду та заселення його території західносемітськими племенами пастухів амореїв, в 20 ст. до н. е. місто набуло незалежності як місто-держава під правлінням місцевої династії. Засновником останньої традиція називає Пузур-Ашшура І із титулом «ішшіаккум». Попри монархічний характер першої держави Ашшура, верховна влада в ній належала Раді міста Ашшура — «alum Aššur», яка зберігала свій авторитет упродовж існування ассирійської державності. У 18 ст. до н. е. місто увійшло до складу держави, створеної у Північній Месопотамії аморейським вождем Шамші-Ададом І, після його розпаду — до Старовавилонського царства Хаммурапі.
У 13 ст. до н. е. правителі Ашшура підкорили навколишні міста й території, що заклало підвалини Середньоассирійського царства. Саме в цей час дослідники вказують на різке зростання ролі бога Ашшура, який остаточно набув атрибуції бога війни. У період Новоассирійського царства 10–7 ст. до н. е. м. Ашшур втратило статус столиці держави (царі розбудовували свої резиденції поза ним), але залишилося головним культовим і культурним центром Ассирійської імперії. Кожен новоассирійський правитель мав за священний обов’язок розбудову храмів і приносив місту багаті дарунки. Розкопки В. Андре дозволили реконструювати архітектурне обличчя міста 8–7 ст. до н. е. — в епоху його найвищого розквіту. Місто було обнесено стінами з сирцевої цегли висотою 15–18 м і завтовшки близько 6 м, із фундаментом із великих кам’яних брил. Нижня частина стін мала глиняну обмазку, верхня — зубці з кольорових поливних цеглин, блакитних із жовтою облямівкою. Із зовнішнього боку стіни, з інтервалом приблизно в 20 м, — вежі-контрфорси. Зовнішні ворота, фланкіровані вежами, вели в довге приміщення внутрішньої брами з декількома відсіками. Серед плоских дахів будинків і палаців височіли вежі храмових зіккуратів. В Ашшурі їх було 3: подвійний храм Ану й Адада та зиккурат головного божества міста бога Ашшура.
616 до н. е. Ашшур оточено вавилонськими військами халдейського царя Набопаласара, але лише 614 до н. е. місто захоплено і розграбовано мідійською армією, населення якого частково знищено та продано в рабство. Відродження міста відбулося на початку нової ери у період панування на цій території Парфянського царства (3 ст. до н. е. — 3 ст. н. е.), ймовірно, як порт на березі р. Тигру. Майже повна відсутність писемних джерел про цей період не дозволяє стверджувати, що місто зберегло свою назву.
Археологічні дослідження свідчать, що нові споруди виникали над руїнами ассирійських будівель, майже не змінюючи місця. Залишились колишні межі міста. Розрізняють Внутрішнє і Нове місто, оточені мурами та разом становлять подвійний вал. У парфянський час стіна, що розділяла обидва міста, уже не існувала (на її залишках зведено палац). У північно-східній частині міста над залишками великого ассирійського храму Ашшура склався парфянський акрополь із площею і храмами, зиккурат був використаний як підніжжя цитаделі. У парфянському Ашшурі було троє зовнішніх воріт (у давнину були і четверті, що з’єднували 2 частини міста). На північний захід від міста стояло заміське святилище, побудоване на місці такої ж ассирійської будівлі, повторювало її контур. На захід від Нового міста, за міським ровом, — група родових усипальниць. 257 н. е. парфянське місто Ашшур остаточно зруйноване сасанідським правителем Шапуром І і припинило існування.
Додатково
Німецькі археологи проводять дослідження ассирійських старожитностей дотепер. Результати досліджень опубліковано у виданні «Реальний лексикон ассиріології та близькосхідної археології» («Reallexikon der Assyriologie und vorderasiatischen Archäologie»).
Література
- Всемирная история архитектуры : в 12 т. / Под ред. О. Х. Халпахчьяна. Москва : Наука, 1970. Т. 1. Архитектура Древнего мира. С. 314–324.
- Садаев Д. Ч. История Древней Ассирии. Москва : Наука, 1979. С. 44; 52–53.
- История Древнего Востока. Зарождение древнейших классовых обществ и первые очаги рабовладельческой цивилизации : в 2 ч. Москва : Наука, 1988. Ч. 2. Передняя Азия. Египет. С. 25–31; 90–110.
- История Древнего Востока: От ранних государственных образований до древних империй / Под ред. А. В. Седова. Москва : Восточная литература, 2004. С. 343–394.
- Бондарь С. В. Ассирия. Город и человек (Ашшур ІІІ–І тыс. до н. э.). Москва : Древлехранилище, 2008. С. 35–39.
- Мочалов М. Древняя Ассирия. Москва : Ломоносовъ, 2014. 240 с.
- Історія європейської цивілізації. Близький Схід / Пер. з іт.; за ред. У. Еко. Харків : Фоліо, 2016. 1310 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гоман Ю. О. Ашшур // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ашшур (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
