Авари
Ава́ри (у давньоруських літописах — обри) — кочові, переважно тюркомовні племена. Потрапили до Європи в середині 5 ст. із Центральної Азії. У середині 6 ст. авари вдерлись у степи Північного Причорномор’я, Подунав’я і на Балкани. Імператор Візантійської імперії Юстиніан І (527–565) закликав аварів на північні землі імперії з метою стримування слов’янського натиску на дунайський рубіж Візантії. У Паннонії (історична область, переважно на території Західної Угорщини) виник Аварський каганат на чолі з каганом (ханом) Баяном.
Авари були кочовиками. Продукти землеробства вони одержували у вигляді данини у слов’ян, франків та інших осілих народів. Із середини 7 ст. почався розпад Аварського каганату; авари витіснили з Причорномор’я. Остаточно вони були розбиті та винищені Карлом І Великим (742–814) у кінці 8 ст.
«Повість временних літ» зберегла давній народний переказ про панування аварів над східнослов’янським племінним союзом дулібів. Бог винищив їх, пише «Повість временних літ», за гординю, що відбилося в прислів’ї «погибоша аки обре».
Література
- Артамонов М. И. История хазар. Ленинград, 1962.
- Гадло А. В. Этническая история Северного Кавказа ІV–Х вв. Ленинград, 1979.
- Плетнева С. А. Кочевники средневековья. Москва, 1982.
- Толочко П. П. та ін. Етнічна історія давньої України. Київ, 2002.
