Аварський каганат

Ава́рський кагана́т — державне утворення типу варварських імперій (562–823). Його ядром був союз тюркомовних племен аварів і підкорених ними угрів, ефтамітів, аланів та інших племен. Займав територію Урало-Каспійських степів. Звідси у 557, перейшовши р. Волгу, аварська орда на чолі з ханом Баяном увірвалась до Північного Причорномор’я та підкорила місцеві племена.

У 558 авари завдали поразки племенам антів і полян. У 550–560-х авари розгромили гепідів Трансільванії, захопили землі Потисся і Середнього Подунав’я та підкорили племена місцевих склавинів. Відтоді головним об’єктом аварської експансії, у якій брали участь і залежні від аварів слов’яни Центральної Європи, стають балкано-дунайські володіння Візантії. Захопивши землі савірів та інших європейських племен, авари утворили власну державу з центром у Паннонії.

Спираючись на укріплену систему паннонських фортець (хрінгів), Аварський каганат вів запеклі війни з Візантією, франками, лангобардами, слов’янами, грузинами та іншими народами.

Грабунок, походи проти сусідніх військ, підпорядкування різних племен та підкуп їх племінної верхівки становили основу існування Аварського каганату. Екстенсивне кочове скотарство, слабка економічна база зумовлювали внутрішню слабкість і хиткість його державного організму. Затяжні війни, хоч і принесли великі перемоги в Далмації, Іллірії та Мідії, спричинили ослаблення каганату.

У 7 ст. почався розпад Аварського каганату. Жорстока боротьба західних слов’ян проти аварів поклала край їх пануванню на території Чехії та Моравії. Ускладнення зовнішньополітичної ситуації, міжусобиці та боротьба за владу серед аварської знаті сприяли остаточному занепадові каганату. У середині 7 ст. авари були витіснені з Північного Причорномор’я, а Паннонія опинилася під впливом новоутворених держав — Болгарського царства та князівства Само. У 690-х основні аварські хрінги були знищені франками. На початку 9 ст. авари відступили за р. Тису та Дунай. У кінці 9 ст. Аварський каганат був остаточно розбитий угорцями.

Література

Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая степь. Москва, 1989.
Константин Багрянородный. Об управлении империей. Москва, 1991.
Грушевський М. С. Історія України-Руси. Київ, 1991. Т. І.
Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. Київ, 1994.

Автор ВУЕ

О. В. Скрипнюк