Алани
Ала́ни — іраномовна спільнота, яка мешкала у степах Євразії в добу Пізньої Античності та Середньовіччя.
Історична довідка
Термін «алани» почали вживати давні греки та римляни. У 1 ст. н.е. алани несподівано з’явилися в різних місцях західної частини Євразійського степу, а в 3 ст. цей етнонім повністю витіснив колишні назви іраномовних кочівників («сармати» або «аорси»). На думку сучасних дослідників, ранніх аланів не можна розглядати як одне з племен сарматів або скіфів.
Амміан Марцеллін стверджував, що алани — загальна назва для низки іраномовних кочових племен, які мали багато спільних рис у способі життя та традиціях. Не виключено, що первісні носії етноніму «алани» мали центральноазійське походження.
Пізніше цей етнонім зустрічається у візантійських і західноєвропейських авторів. Тюркомовні автори та (під їхнім впливом) представники інших мусульманських народів, у Середньовіччі на позначення аланів користувалися назвою «аси».
У давньоруських літописах вживалася форма «яси», яка, ймовірно, є видозміною тюркського «аси». Тюркський вплив також відчувається в монгольській назві аланів («асут»). Це пояснюється тим, що предки тюрків близько контактували лише з тією частиною аланів, яка називала себе «ас». Походження цього етноніма невідоме. Натомість, ендоетнонім «алани» найімовірніше походить від самоназви давніх іранців «аріани» («aryāna»).
В епоху Великого переселення народів алани вплинули на етнополітичний розвиток народів не лише Євразійського степу, а й Західної та Центральної Європи, Північної Африки; за часів Середньовіччя — взяли участь у формуванні Хозарського каганату та Монгольської імперії. З сер. 10 ст. до кінця 12 ст. на Північному Кавказі існувало державне утворення Аланія.
На півдні Східної Європи алани зникли у 15 ст., хоча на Північному Кавказі носіїв цього етноніма згадували ще на початку 19 ст. Нащадками аланів на Кавказі можна вважати іраномовних осетинів, тюркомовних карачаєво-балкарців та інші етнічні групи регіону.
Характеристика
Мова аланів належала до північно-східної підгрупи іранської групи індоєвропейської мовної сім’ї (див. Іранські мови; Індоєвропейські мови). Питання про атрибуцію аланських писемних пам’яток є дискусійним, однак більшість дослідників погоджуються, що Зеленчукський напис 10–12 ст. на Північному Кавказі виконано аланською мовою за допомогою грецької графіки. Відомі також глосарії, що містять окремі слова з мови середньовічних аланів.
Від початку 10 ст. більшість аланів сповідували християнство. Окремі дослідники припускають, що деякі групи аланів прийняли юдаїзм та іслам. Алани півдня Східної Європи та Північного Кавказу у Ранньому Середньовіччі перейшли від кочового скотарства до землеробства.
Література
Bachrach B. A History of the Alans in the West, from their first appearance in the sources of classical antiquity through the early Middle Ages. Minneapolis: University of Minnesota Press, 1973. 180 p.;
Яценко С. Аланская проблема и центральноазиатские элементы в культуре кочевников Сарматии рубежа I–II вв. // Петербургский археологический вестник. 1993. № 3. С. 60–69;
Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. Москва: Менеджер, 2003. 614 с.;
Бубенок О. Аланы-асы в Золотой Орде (XIII–XV вв.). Киев : Истина, 2004. 327 с.;
Бубенок О. Від Аттіли до Чингіз-хана. Алани і тюркомовні номади Євразії. Біла Церква : Олександр Пшонківський (вид.), 2012. 506 с.;
Alemany A. Alans in Khazaria and Khazars in Alania: On the Nature and Role of North Iranian Elements in the Khazar Empire // NARTAMONGÆ. The Journal of Alano-Ossetic Studies: Epic, Mythology and Language. Paris; Vladikavkaz, 2017. Vol. 12. № 1–2. P. 110–120. —
URL: http://www.academia.edu/35718576/nartamonga2017_1_2.pdf
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бубенок О. Б. Алани // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алани (дата звернення: 6.05.2024).
