Август ІІ Сильний
А́вгуст ІІ Си́льний (Фрідріх Август І Саксонський; нім. August II der Starke, пол. August II Mocny; 12.05.1670, м. Дрезден, Священна Римська імперія німецької нації, тепер Німеччина — 31.01.1733, м. Варшава, Річ Посполита, тепер Польща) — король Речі Посполитої з династії Веттінів 1697–1706 та 1709–1733; курфюрст саксонський з 1694.
|
Август ІІ Сильний (August II Mocny) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Фрідріх Август І Саксонський |
| Народження | 1670 |
| Місце народження | Дрезден, Німеччина |
| Смерть | 1733 |
| Місце смерті | Варшава, Польща |
| Напрями діяльності | політика, влада державна |
Життєпис
Домігся королівського трону за допомогою підкупу частини депутатів сейму та можливості введення до Польщі саксонського війська. Його правління підтримувала монархія Габсбургів, до сфери впливу якої входила вся Центральна Європа, а також Річ Посполита. На початку свого правління (до 1706) опирався на антифранцузьку міжнародно-політичну систему (Великий союз), до якої окрім габсбургської Австрії входили Англія, Голландія (тепер Нідерланди), Брандербург-Пруссія (нині частини Німеччини, Польщі та Росії), Португалія, Савойя (тепер Франція) і більша частина князівств Священної Римської імперії німецької нації.
Бажаючи збільшити політичну силу Саксонії — другої держави після Австрії в імперії Габсбургів — Август ІІ Сильний шляхом перетворення особистої унії в реальну, намагався об’єднати її з Річчю Посполитою. У цьому випадку унітарне саксонсько-польсько-литовське об’єднання перетворювалося б на величезне державне утворення у Європі, що відразу б ставило представника династії Веттінів у ряд із провідними монаршими дворами.
Заради цього Август ІІ Сильний робив усе можливе, щоб насадити принципи саксонського абсолютизму у станово-представницькій Речі Посполитій. У руслі цієї політики шукав підтримки у сусідніх держав, пропонуючи їхнім правителям в обмін на допомогу у боротьбі зі шляхетськими вольностями польсько-литовські землі. Щоб стати абсолютним монархом, намагався приєднати до спадкових саксонських володінь Ліфляндію (тепер частини Латвії й Естонії) й Естляндію (нині частина Естонії), а також Трансільванію (тепер Румунія) та Молдавію.
16 січня 1699 уклав Карловицький договір з Османською імперією, відповідно до якого до Польщі відходили землі південно-східної Київщини та Поділля (тепер Україна). У тому ж році був укладений антишведський договір між Саксонією, Росією та Данією (Північна ліга), метою якого було відвоювання земель, захоплених Шведським королівством. Військові дії під час Північної війни 1700–1721 порушили міжнародні відносини Великого союзу та Франції.
Унаслідок шведської окупації Польщі та внутрішньої опозиції (так звана Великопольська шляхетська конфедерація) Август ІІ Сильний згідно з договором із королем Швеції Карлом ХІІ від 24.09.1706 віддав польську корону його ставленику Станіславу Лєщинському. Річ Посполита у цей час була виключена зі сфер впливу Австрії та Франції і поступово потрапила під вплив Російської імперії.
Після Полтавської битви 1709 і перемоги Петра І над Карлом ХІІ, Август ІІ Сильний відновив владу над Річчю Посполитою. 20 жовтня 1709 був укладений мир із Росією в м. Торуні (нині Польща), відповідно до якого вона зобов’язувалася надавати королю військову підтримку. У відповідь вальний сейм 1710 у м. Варшаві ратифікував Вічний мир 1686 і визнав встановлені ним польсько-російські кордони.
Незважаючи на постанову сейму 1699 про заборону козацького устрою на Правобережній Україні, спочатку був не проти перебування тут українського козацтва (про це свідчила вручена полковнику С. Палію корогва з королівським гербом). Окремі частини козаків брали участь в облозі польськими військами м. Риги (тепер Латвія) влітку 1700. Королівським універсалом від 15 червня 1700 уніати (греко-католики) Корони Польської зрівнюються у правах з римо-католиками.
На початку 1702 Август ІІ Сильний видає універсал про ліквідацію козацтва у Київському та Брацлавському воєводствах. Спільно з російським царем Петром І відповідно до Нарвського договору (30.08.1704) придушує козацько-селянське повстання під проводом Семена Палія, Андрія Абазина, Самійла Самуся та Захара Іскри на Правобережній Україні. Протягом 1711–1712 за наполяганням Августа ІІ Сильного і відповідно до польсько-російських домовленостей відбулося виселення жителів козацьких полків із Правобережжя на Лівобережну Україну.
Протягом 1715–1717 Август ІІ Сильний за допомогою саксонських військ вів боротьбу з Тарногородською конфедерацією, яка закінчилася підписанням договору між королем і шляхтою, затвердженим Німим сеймом 1717. Насамперед, цей договір регулював унійні стосунки між Річчю Посполитою та Саксонією: саксонським урядовцям заборонялося втручатися у внутрішні справи Польщі та представляти її на міжнародному рівні; саксонське військо мало залишити польсько-литовську державу; королю заборонялося протягом тривалого часу перебувати у столиці Саксонії — м. Дрездені. Передбачалося проведення скарбничо-військової реформи (введення на користь постійного поголовного податку в Польщі та подимного — у Литві); польське військо мало нараховувати 24 тис. чоловік; обмежувалися права коронних і польних гетьманів; у воєводських сеймиків відбиралося право набору у військо та збирання окремих податків; заборонялося проводити опозиційні шляхетські конфедерації.
Хоча Август ІІ Сильний змушений був виступати як ворог Франції на зовнішньополітичній арені, у внутрішній політиці він керувався принципами абсолютної монархії Людовика ХІV. Окрім боротьби з представниками окремих магнатських і шляхетських родів, намагався створити постійну армію з артилерією та флотом; здійснював заходи щодо покращення національного промислу та торгівлі, зокрема хотів взяти контроль над транзитною торгівлею зі сходом; домагався повернення у Польщу з-за кордону заможних магнатсько-шляхетських родин тощо.
Август ІІ Сильний мав одну з найрозвиненіших у тогочасні Європі дипломатичних служб — його постійні представники перебували майже в усіх європейських державах. Проте поступове зближення у 1720–1730-х інтересів Росії, Австрії та Прусії (1732 між ними був укладений союз, який регламентував їхню політику щодо Польщі) готувало поділи польських земель між цими державами, тому його зовнішня політика закінчилася поразкою.
Внутрішньополітична ситуація у Речі Посполитій під час усіх років правління Августа ІІ Сильного відзначалася постійною нестабільністю, що спричинювало економічний занепад країни. Саме за правління цього короля на Правобережній Україні розпочався так званий Гайдамацький рух. В останнє десятиріччя його правління державою фактично керувало угрупування представників великомагнатського роду Чарторийських та його прихильників (так звана Фамілія). За допомогою неї, після смерті Августа ІІ Сильного, польська корона була передана його синові Фрідріху Августу ІІІ Саксонському.
Література
- Otwinowski E. Dzieje Polski pod panowaniem Augusta II. Krakow, 1849.
- Feldman J. August II Mocny // Polski Slownik Biograficzny. Krakow, 1935. Т. 1.
- Staszewski J. August II Mocny. Warszawa, 1986.
- Karl Czok. August der Starke und Kursachsen. Leipzig, 1987.
- Markewicz M. Rady senatorskie Augusta II (1697–1733). Wroclaw, 1988.
- Чухліб Т. Август ІІ Фридерик Сильний // Енциклопедія історії України. 2003. Т. 1.
- Чухліб Т. Козаки і монархи. Ранньомодерна Українська держава у міжнародних відносинах 1648–1721 рр. Київ, 2009.
