Агробізнес

Агробі́знес, агра́рний бі́знес — сектор ринкової економіки, що охоплює виробництво, переробку, розподіл, зберігання та доставку до споживача сільськогосподарської продукції.

Закономірності формування

Поява агробізнесу зумовлена об’єктивними чинниками: а) поглибленням поділу праці в суспільстві, виділенням із сільського господарства ремісництва, переробної промисловості, торгівлі, насамперед оптової й міжнародної; б) лібералізацією економічних відносин у національних економіках і зовнішній торгівлі; в) посиленням стабілізаційного впливу фінансових інституцій.

Структура

Агробізнес як сфера підприємництва має чотири складники: 1) підприємницька діяльність, спрямована на забезпечення сільського господарства засобами виробництва; 2) власне сільськогосподарське виробництво; 3) зберігання, транспортування, переробка сільськогосподарської продукції, торгівля як сировиною, так і переробленою продукцією; 4) розвиток соціальної, сервісної, наукової, інформаційної та інших інфраструктур, необхідних для ефективного функціонування та розвитку агробізнесу.

В агробізнесі виділяють два підкомплекси: 1) виробництво та реалізація продуктів харчування (продовольчий комплекс); 2) виробництво та реалізація промислових предметів споживання, виготовлених із сільськогосподарської сировини.

Основу агробізнесу (зокрема і територіальних агропромислових комплексів (АПК)) формують товариства, кооперативи, агропромислові об’єднання, агрофірми, агрохолдинги, фермерські та особисті селянські господарства. В Україні нараховується декілька сотень компаній АПК. Простежується тенденція до збільшення ролі та впливу великих аграрних господарств. Серед найбільших компаній, які працюють в українському агропромисловому секторі: «Укрлендфармінг», «Кернел», «Мрія», «Миронівський хлібопродукт», «Астарта» та ін.

Функціонування

Агробізнес функціонує як система інтеграції сільськогосподарських товаровиробників із партнерами, що уможливлює забезпечення взаємної вигоди в усьому ланцюгові руху продовольства і сировини. У ринковій економіці систему агробізнесу становить сукупність відносин і зв’язків галузей АПК. Розвиток агробізнесу, удосконалення його галузевої і територіальної структури сприяє раціональнішому розміщенню виробництва, ефективному використанню ресурсної бази, покращенню кінцевих результатів його діяльності, забезпеченню продовольчої безпеки країни.

Сучасний стан

У розвинутих країнах в агробізнесі задіяно від 20 % до 30 % працездатного населення, а також стільки ж основного та оборотного капіталу. Найпотужніший АПК сформовано в США, кінцева продукція якого складає 12 % від ВНП, що зумовлено високим рівнем розвитку всієї економіки, а також поглибленням розподілу праці, перерозподілом функцій між сферами агробізнесу, індустріальним розвитком сільського господарства. У країнах Західної Європи формування АПК відбувалося на основі загальносвітових зв’язків, що пов’язано з неможливістю забезпечити себе сільськогосподарською сировиною та необхідними засобами виробництва.

Агробізнес в Україні

Україна має великий потенціал для розвитку агробізнесу. Площа сільськогосподарських земель є найбільшою в Європі — 41,5 млн га (70 % території країни), з них 32,5 млн га використовуються для вирощування сільськогосподарських культур. Розвитку сектору також сприяють близькість основних ринків збуту, транспортна інфраструктура (залізниці, автошляхи, порти), постійне зростання світового попиту на продовольчі продукти та альтернативну енергетику, а також наявність порівняно дешевих трудових ресурсів. Наразі в українському агробізнесі основний напрямок — рослинництво. Загалом спостерігаються як позитивні, так і негативні тенденції. Україна успішно конкурує на міжнародних ринках за експортом соняшникової олії, кукурудзи, пшениці. Найбільше зернових експортується до Китаю, Кореї, Єгипту, Ізраїлю, Ірану, Тунісу, Туреччини. Проте внаслідок економічних реформ, зміни економічного устрою в цілому, форм власності у 1990-ті відбулася значна дезінтеграція у функціонуванні АПК, яка виявилася у значному скороченні виробництва продукції на всіх підрозділах агробізнесу, кризі неплатежів, зменшенні посівних площ, деградації сільськогосподарських земель, старінні села тощо. Причини цього: диспаритет цін, непрофесійна аграрна політика уряду, зниження платоспроможного попиту населення та ін.

Література

1. Shelman L. M. The Agribusiness Systems Approach: Cases and Concepts // International Agribusiness Management AIS. Boston : MA Harvard Business School, 1991. P. 47–51.
2. Холод Л. Система государственного регулирования АПК // АПК: экономика, управление. 1996. № 4. С. 3–18.
3. Советов П. М. Государственное управление экономикой агро­промышленного комплекса. Вологда : ИЦ ВГМХА, 2003. 202 с.
4. Губені Ю. Е. Агробізнес у системі організації сільського господарства // Економіка АПК. 2009. № 7. С. 34–38.
5. Сакун А. Ж. Сучасні маркетингові заходи в аграрному сектор // Наука й економіка. 2015. № 3 (39). С. 64–67.
6. Кулішова В. І. Соціальна компонента розвитку вітчизняного агробізнесу : євроінтеграційні перспективи // Агросвіт. 2016. № 20. С. 55–61.
7. Збарський В. К. Особливості трансформації сільських домогосподарств у сімейні фермерські господарства // Економіка АПК. 2017. № 7. С. 23–29.
8. Швець Ю. О. Удосконалення механізмів фінансового захисту суб'єктів аграрного бізнесу за кризових умов розвитку // Агросвіт. 2017. № 9. С. 18–23.
9. Однорог М. А. Інституціональний підхід до формування інноваційної системи державного регулювання агробізнесу // Економіка та держава. 2018. № 6. С. 44–46.

Автор ВУЕ

• Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Агробізнес // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Агробізнес (дата звернення: 29.04.2024).