Адигейська мова
Адиге́йська мо́ва (адиг. Адыгабзэ) — мова абхазо-адизької групи абхазо-адизької сім’ї мов (за іншою класифікацією — абхазо-адизької групи північнокавказької сім’ї мов).
Адигейську мову також називаються західно-адизька, кяхська і західно-черкеська. Поширена переважно в Республіці Адигея у складі РФ (первісний ареал), де має державний статус поряд із російською, і в Туреччині. Загальна кількість носіїв — близько 580 тис. (2014, оцінка). Більшість носіїв адигейської мови — представники переселенських громад, що утворилися в середині 19 ст. унаслідок масового виселення адигів до Османської імперії: у Туреччині (за оцінкою 2014 — 316 тис.), Йорданії (за даними 2014 — 8 тис.), Сирії (за оцінкою 2014 — 35 тис.), Іраку (за даними 2014 — 34 тис.), Ізраїлі (за оцінкою 2005 — 3 тис.). 1998 невелику громаду носіїв адигейської мови із Сербії (близько 200 осіб) репатрійовано до Республіки Адигея. Кількість носіїв адигейської мови у Республіці Адигея — 117 тис. осіб (2010, перепис). Адигейська мова є близькоспорідненою з кабардино-черкеською (східно-адизькою) мовою, частина лінгвістів класифікує ці дві мови як літературні варіанти однієї (адизької) мови, сформовані на базі її наріч. Адигейська мова має чотири діалекти: бжедузький, теміргоєвський, шапсузький і абадзеський (зберігся лише в діаспорі). Основа літратурної адигейської мови — теміргоєвський діалект.
Фонологія адигейської мови типова для абхазо-адизьких мов: має просту вокалічну (три голосні фонеми) і складну консонантну (до 67 приголосних фонем у діалектах) системи. В адигейській мові є чотири відмінки: абсолютний, ергативний, орудний і трансформативний; десяткова система числення; кілька форм часу: дві форми минулого, теперішнього, майбутнього, майбутнього у минулому. Як окремий час функціонує форма дієслів доконаного виду в умовному способі. Типологічно адигейська мова належить до ергативних і полісинтетичних мов. Порядок слів у реченні умовно вільний. Писемність адигейської мови у Республіці Адигея ґрунтується на кириличній графіці, у Туреччині — на латинській, у Йорданії, Сирії, Іраку та Ізраїлі — на арабській. Для адигейської мови на території сучасної Республіки Адигея з сер. 19 ст. до 1927 використовували араб. письмо, у 1927–1938 — латиницю. У сучасному адиг. кириличному алфавіті 64 літери, більшість із них позначають приголосні — диграфи та триграфи. Системи письма на основі арабської і латинської графіки, які використовують переселенські громади адигейців, не мають офіц. статусу.
Література
- Яковлев Н., Ашхамаф Д. Грамматика адыгейского литературного языка. Майкоп, 1941.
- Рогава Г., Керашева З. Грамматика адыгейского языка. Краснодар, Майкоп, 1966.
- Тхаркахо Ю. Адыгейско-русский словарь / Адыгэурыс гущыIалъ. Майкоп, 1991.
