Адиктивна поведінка (у соціології)

Адикти́вна поведі́нка (у соціоло́гії) (від лат. addicton — сліпо відданий, той, що потрапив у рабську залежність) — сукупність поведінкових процесів і соціальних дій людини, в основі яких лежить адикція. Є різновидом залежної девіантної поведінки.

Особливості

Особи з адиктивною поведінкою мають такі характерні особливості:

  • комплекс неповноцінності, що поєднується із зовнішнім виявом переваги;
  • прагнення говорити неправду, звинувачувати інших, тікати від відповідальності у прийнятті рішень;
  • прагнення до стереотипної поведінки;
  • залежність;
  • тривожність.

У науковій літературі описано кілька концептуальних моделей адиктивної поведінки:

  • моральна модель — адикції розглядаються як наслідок бездуховності та моральної недосконалості;
  • модель хвороби — визначає адиктивну поведінку як захворювання, що вимагає надання спеціальної допомоги, при цьому адикт частково звільняється від відповідальності за перебіг своєї хвороби;
  • симптоматична модель — передбачає вивчення адикцій як окремих поведінкових «симптомів» або звичок, визначаючи, насамперед, яку психологічну вигоду особистість отримує від такого виду поведінки;
  • психоаналітична модель — пояснює адиктивну поведінку як прояв порушення особистісної динаміки;
  • системно-особистісна модель — розглядає адиктивну поведінку як дисфункціональну, що пов’язана зі зрушеннями у життєво важливих функціях та системі значущих відносин особистості;
  • біопсихосоціальна модель — визначає схильність до адикцій як наслідок порушення функціонування складної багаторівневої системи «соціум — особистість — організм».

Адиктивну поведінку спричиняють і поглиблюють такі обставинами й умови:

  • психосоціальні (сімейні порушення та дисфункції, зловживання психоактивними речовинами, порушення емоціональних взаємин між подружжям чи між дітьми й батьками, дисфункції соціального середовища, низька мораль оточення);
  • макросоціальні (терпимість суспільства до психоактивних речовин, суспільні дисфункції, рівень суспільної підтримки боротьби зі зловживанням психоактивними речовинами);
  • біологічні та генетичні (соматичні захворювання, затримка психічного розвитку, гіперактивність і дефіцит уваги, алкоголізм та наркоманія близьких і друзів).

Виокремлюють такі форми адиктивної поведінки (Є. Змановська):

  • хімічна залежність (куріння, алкоголь, залежність від ліків, наркоманія, токсикоманія);
  • порушення харчової поведінки (переїдання, голодування);
  • гемблінг (залежність від азартних ігор, комп’ютерна залежність);
  • сексуальні відхилення (зоофілія, фетишизм, пігмаліонізм, трансвестизм, ексгібіціонізм, вуайєризм, некрофілія, садомазохізм);
  • релігійна деструктивна поведінка (фанатизм релігійний, залученість до секти);
  • комп’ютерна залежність; трудоголізм; шопоголізм; музична залежність і т.д.

Однією з основних рис у поведінці адиктивної особистості є прагнення до втечі від реальності. Виділяють чотири види «втечі» від реальності:

  • «втечу в тіло» — переорієнтація на діяльність, спрямовану лише на власне фізичне чи психічне удосконалення; гіпер-компенсаторним стає захоплення оздоровчими заходами («параноя здоров’я»), сексуальними стосунками, власною зовнішністю, якістю відпочинку та способами розслаблення;
  • «втечу в роботу» — дисгармонійна фіксація на службових справах;
  • «втечу в контакти чи самотність» — або спілкування стає єдино бажаним способом задоволення потреб, заміщуючи інші, або кількість контактів зводиться до мінімуму;
  • «втечу у фантазії» — схильність до роздумів і відсутність бажання щось утілювати в життя.

Перехід від адиктивної до залежної поведінки визначається соціальними (доступність, мода, вплив соціального оточення, ступінь відповідальності); біологічними (спадковість, органічні ураження мозку, хронічні захворювання, природа вживаної речовини) та психологічними (тип акцентуації характеру, страх, відсутність соціальних інтересів, прагнення до самоствердження) чинниками.

Методи протидії

Основний акцент у протидії адиктивній поведінці варто робити на засобах первинної, превентивної профілактики (створення й удосконалення програм профілактики залучення до психоактивних речовин, формування життєвих навичок особистісного зростання, інформування підростаючого покоління та дорослих про негативні наслідки поширення різних форм адиктивної поведінки у вигляді лекцій, бесід, розповсюдження спеціальної літератури, відеофільмів тощо). Первісна профілактика сприяє підтримці фізичного, особистісного та соціального здоров’я нації та кожної людини, зокрема підлітків і молоді, й упередженню негативного впливу на нього чинників соціальної та природної сфери.

Вторинна профілактика (психологічне консультування; виявлення, реабілітація нервово-психічних розладів та робота з особами, схильними до адикцій) попереджає появу рецидивів після ранніх стадій формування залежних форм поведінки.

Третинна профілактика передбачає реабілітацію у тяжких випадках адиктивної поведінки та неодноразових її рецидивів (медичне лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушенням поведінки, попередження рецидивів у осіб із сформованою залежною поведінкою).

Література

  1. Miller, W. Addictive behaviours: treatment of alchoholism, drug abuse, smoking and obesity / W. Miller. New York : Oxford, Pergamon Press, 1984. 353 p.
  2. Altman J., Everitt B. J., Glautier S., Markou A., Nutt D., Oretti R., Phillips G. D., Robbins T.W. The biological, social and clinical bases of drug addiction: Commentary and debate // Psychopharmacology. Berlin, 1996. V. 125. P. 285–345.
  3. Пезешкиан Н.П. Психосоматика и позитивная психотерапия. Пер. с немецкого Т. В. Куличенко. М.: Медицина, 1996. 464 с.
  4. Манахов С.В. Особенности возникновения аддиктивного поведения несовершеннолетних // Вестник МГОУ. Серия «Психологические науки». 2012. № 2. Раздел II. Социальная психология. URL: https://vestnik-mgou.ru/Articles/Doc/2824
  5. Железнякова Ю.В. Адиктивна поведінка: аналіз наукових підходів. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. К.: Видавництво «Фенікс», 2013. Т. ХІІ. Психологія творчості. Вип. 18. С. 96–103. URL: http://www.appsychology.org.ua/data/jrn/v12/i18/13.pdf
  6. Золотова Г.Д. Сучасні соціально-педагогічні погляди на проблему адиктивної поведінки дітей // Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2013. №1. С. 61–70.
  7. Самойленко Н.І. Сучасні підходи до профілактики адиктивної поведінки підлітків у загальноосвітньому закладі // Педагогіка та психологія: зб. наук. праць. 2016. Вип. 53. С. 350–358.
  8. Лобанова А.С., Калашнікова Л.В. Робота з підлітками-девіантами: соціологічний та психологічний аспекти. К.: «Каравела». 2017. 470 с .
  9. Старшенбаум Г.В. Аддиктология: Учебное пособие. Стандарт третьего поколения. СПб.: Питер. 2017. 320 с.

Автор ВУЕ

А. С. Лобанова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Лобанова А. С. Адиктивна поведінка (у соціології) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Адиктивна поведінка (у соціології) (дата звернення: 3.05.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
22.06.2020

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶